Кохання та розставання: як війна змінює стосунки

Кількість запитів щодо розлучень зростає, кажуть психологи та юристи. Вікенд зібрав воєнні історії про знайдене та втрачене кохання, а також розпитав психологиню Наталю Підлісну про те, як війна міняє стосунки та почуття.

Анна Зіньковська

— Ми знайомі два роки, на першому побаченні він сказав: «Колись ми з тобою одружимося». Але я вже була розлучена та не хотіла поспішати. Півтора року жили разом. Початок повномасштабного вторгнення заскочив мене з батьками мого коханого на Київщині. Сам він знаходився в Києві, займався волонтерством. Коли нашу місцевість звільнили, він відвіз мене в Карпати на реабілітацію та відпочинок. Тоді ж ми обговорили, що слід дещо змінити в житті.

Місяць тому ми розписалися в Дніпровському РАЦСі. Усе відбулося дуже швидко. Зазвичай кажуть, що співробітники таких установ похмурі та недружні. Однак нас вразило приязне ставлення. Оплатили держмито, почекали 40 хвилин і отримали своє свідоцтво про шлюб. Зараз чоловік йде в ЗСУ, чекаємо відправлення найближчим часом. Думаю, це теж зіграло свою роль у тому, що ми вирішили одружитися.

Вероніка

У Вероніки з чоловіком четверо дітей. Стосунки пари завжди були пристрасними. І коли чоловік воював в АТО, вони вели гарячі розмови та переписки. Після початку повномасштабного вторгнення питання про те, що далі, для чоловіка не стояло. Він відправився у військкомат.

Вероніка каже, що й сама має войовничий характер. Аби не діти, може теж подалася б у військо. Але мала вивезти дітей у безпечне місце. Жінка є висококласним спеціалістом у своїй галузі знань і має досвід роботи за кордоном. Тож не дивно, що її запросила на роботу та проживання європейська компанія.

Вероніка зраділа, бо звідти доволі зручно добиратися до Львова, куди на вихідні постійно приїздив її чоловік. Однак коханий чомусь уникав зустрічей, а в переписках і розмовах став стриманішим. Натомість він часто та з захопленням говорив про волонтерку Марію Сергіївну, яка забезпечує його всім необхідним, наприклад, підігнала круті берці.

Вероніка все ж наполягла на зустрічі у Львові. Побачення з коханим було палким. Коли гуляли містом, зустріли ту саму волонтерку. Жінки з’ясували, що вже перетиналися колись у мирному житті. Вероніка навіть пригадала, що у Марії Сергіївни двоє дітей.

Але загалом поїздка нічого не змінила. Чоловік старанно уникав спілкування та побачень, Вероніка нервувала й тиснула на нього. І в якийсь момент він роздратовано повідомив, що покохав іншу жінку — ту саму волонтерку.

Хоч як важко не було, Вероніка опанувала себе, не влаштовувала скандалів, не висувала звинувачень. Лише попросила підтримувати стосунки з дітьми, які потребують спілкування з батьком.

— Зареєструвалася в тіндері, — каже вона. — Недавно ходила на побачення — в театр на постановку за улюбленим твором Шекспіра. Згадую, як це взагалі — фліртувати, мати побачення. Забула за довге подружнє життя.

Леся Филимонова

— 22 роки разом, разом пішли в ТрО, разом служимо зараз під Харковом. Маємо 19-річну доньку. Це якщо коротко розповісти про нас, — каже вона.

Леся, голова Київського Пласту, та її коханий Валерій — добровольці 112 бригади територіальної оборони, одружилися на початку березня. Пару вінчали двоє військових капеланів, замість храму було чисте поле біля блокпоста, замість вінців — військові каски, замість рушників — жовті повʼязки. Многоліття молодятам заграв Тарас Компаніченко, відомий український кобзар і бандурист.

Вітали пару численні побратими, завітав на свято міський голова Віталій Кличко, а весільну фотосесію робили найкращі фотокореспонденти, що були в Києві. Від командування бригади подарували молодим електрочайник. Пояснили, що це дуже необхідна на війні річ.

Аріна

До війни Аріна жила насиченим життям, яке її повністю задовольняло. Але початок воєнних дій приніс не лише страх, а й гостре відчуття самотності. Вперше в житті жінка звернулася до сервісу онлайн-знайомств. Дуже швидко познайомилася з військовим, який знаходився на лінії фронту.

Спілкування було бурхливим, попри обставини. Спочатку вона практично не випускала телефон з рук.

— Уже в перші дні зрозуміла, що це моя людина. Але боялася зізнатися в цьому навіть собі. У житті я розсудлива, буваю навіть жорстка. Боялася розчарування, обману, сама себе звинувачувала в легковажності, — зізнається вона.

Після понад два місяці переживань та очікувань підрозділ її коханого вивели на ротацію у відносно безпечний обласний центр. Щойно чоловік винайняв там квартиру, Аріна відправилася до нього. Її страхи не виправдалися, а надії коханого на щасливу зустріч якраз стали реальністю. Тоді ж він запропонував одружитися. І несподівано для себе вона погодилася.

Вона все ще соромиться афішувати свій швидкий шлюб, однак вже повідомила близьким і друзям, що закохалася у військового, і після перемоги вони планують яскраве спільне життя.

Психологиня Наталя Підлісна

— У мене стає все більше запитів, де клієнти говорять про подружню зраду, взаємини партнера з іншою людиною, охолодження почуттів. Насправді причина глибша: пара мала якісь проблеми, вони накопичувалися та не розвʼязувалися. А війна, як будь-який стрес, пришвидшила розвʼязання цих проблем.

Ось приклад: «Чоловік пішов на фронт. Спочатку я телефонувала, він не мав часу говорити. Знайомі натякнули, я пристала з питаннями, тоді він повідомив, що має фронтовий роман».

Або жінка поїхала надовго за кордон, а чоловік почав зустрічатися з іншою, з якою познайомився в бомбосховищі. Причому він звинувачує в цьому дружину. Каже їй: «А чого ти очікувала? Я тебе просив повернутися, я не можу тут один, тут важко. Ми разом пережили це, нам треба було якось пригорнутися до когось». Є історії, коли дружина ще й до кордону не доїхала, а їй вже сусідка сказала, що до чоловіка ходить якась жінка.

Звісно, до мене більше звертаються жінки, тому я бачу ситуацію крізь призму їхнього страждання. Але в приватному житті, досвіді знайомих бачу й інші ситуації, коли жінка не хоче повертатися до чоловіка, мріє налагодити життя за кордоном. До речі жінки-військові, жінки-волонтерки також мають романи, причому не всі з цих жінок — одиначки. Думаю, тут теж діє намагання розвʼязати свої проблеми під час стресу.

Ще в часи ковіду, коли парам довелося весь час проводити разом, вилізали речі, на які раніше не звертали увагу. А тепер війна дала можливість розвʼязати ці труднощі: жінці поїхати за кордон, чоловікові — піти на фронт. Одна моя клієнтка так і сказала: «Ми настільки набридли одне одному, що коли він повідомив, що йде на фронт, я зітхнула з полегшенням. Він просто біг від мене. Дай бог, щоб він лишився живий, але я розумію, що до мене він вже не повернеться».

Спочатку пара ще зідзвонювалася, згодом розмов ставало все менше. Зараз їхнє спілкування відбувається в форматі смс-повідомлень раз на тиждень: «Ти як? — Норм». Це і все.

Ще багато людей кажуть: війна — не час для моногамії. Багато разів чула від чоловіків, що бути моногамним неприродно, коли тебе можуть вбити. У війну треба залишити якомога більше дітей після себе, іноді кажуть вони.

Ще важливо, що під час війни люди стають егоїстичними. Перестають думати про партнера, відкриватися йому, бо думають насамперед про себе. Щоправда, жінки більше піклуються про дітей. Люди перестають знаходитися поруч, дивитися одне одному в очі. Це роз’єднує. Одна жінка казала, що у неї в голові постійно погані картинки, наче чоловік на війні її зраджує. Вона влаштовує чоловікові скандали, не має ніяких доказів, але хоче розлучитися через цю уявну зраду.

На жаль, не можу розповісти вам щасливих історій, бо до мене звертаються покинуті жінки або ті, які страждають. У нашій культурі за чоловіка заведено боротися. Він — наче цінний приз.

Побачимо, чи довге перебування великої кількості жінок за кордоном змінить цю ситуацію. Усе ж вони побачать інше ставлення, інші стосунки. З особистих спостережень знаю, що багатьом жінкам там добре. Звісно, вони відчувають тугу за домівкою, родиною. Але там вони мають повагу, якої у нас не вистачає. Тому думаю, що якась кількість жінок не повернеться додому.