Подарувати місту музей, звести будівлю, де буде кабінет Грушевського та ухвалять Універсал про незалежність. Як Київ отримав будівлю Педагогічного музею, де зараз Дім Учителя? Розповідаємо цю історію.
До будівлі безпосередній стосунок має Семен Семенович Могилевцев. У 1876 році 30-річний купець Могилевцев перевів коммерцію з Брянська до Києва. Тут розгорнув торгівлю лісом і наступного року влаштував на березі Дніпра перший у Києві паровий лісопильний завод. Жив Могилевцев у двоповерховому будинку на вулиці Хоревій, 46.
У 1880 році його обрали членом Київського сирітського суду, який опікувався малолітніми сиротами та вдовами. За три роки він став гласним (депутатом) міської думи, а ще за три — директором-скарбником Київського міського кредитного товариства, у 1900-му — головою Київського біржового комітету.
З перших днів перебування в Києві Могилевцев займався благодійною та просвітницькою діяльністю. Він очолював комітети з будівництва жіночої торгової школи імені Терещенка (на розі вулиць Бульварно-Кудрявської та Обсерваторної), Бактеріологічного інституту в Протасовому Яру та лікарні для хронічно хворих дітей на Парковій дорозі, керував будівництвом прибуткового будинку Київського благодійного товариства на вулиці Круглоуніверситетською (тепер це №7). Власним коштом збудував хірургічний корпус на 40 ліжок у лікарні по вулиці Лабораторній, обладнав рентгенівський кабінет у дитячій лікарні, допоміг при купівлі ділянки для станції швидкої допомоги по Володимирській, 33 та у будівництві лікарні у Микільській Слобідці.
У липні 1895 року він влаштував електричну ілюмінацію на хресті памʼятника князю Володимиру на Володимирській гірці. Можна уявити, як це було красиво та дивовижно на тлі нічного неба!
Купець Могилевцев не перебував на державній службі, але в 1909 році отримав чин статського радника. Він був наданий йому, як наголошувалося в указі, «поза правилами, за визначну діяльність на користь народної освіти». За два роки став дійсним статським радником, що відповідало званню генерал-майора.
Протягом багатьох років Могилевцев був членом опікунської ради 1-го комерційного училища. У 1899-му він пожертвував 10 тисяч рублів на заснування пʼяти стипендій. Вони призначалися учням «переважно зі збіднілих сімей купецтва, а потім і інших станів, причому круглим сиротам надається перевага».
У 1910 році обговорювали питання розширення Педагогічного музею. Його відкрили в 1902 році, і він знаходився в тісних приміщеннях то в гімназії на вулиці Омеляненка-Павленка, то у Вищих жіночих курсах на Фундуклеївській (зараз вулиця Хмельницького), то в училищі імені Терещенка на Ярославовому Валу. Не дивно, що керівництво Київського навчального округу звернулося до Могилевцева. Його відповідь була короткою: «Народна освіта завжди була близькою до мого серця, і я тим охочіше піду на жертви, чим більше користі від установи можу чекати для народу».
Без тяганини виділили ділянку по вулиці Володимирській, 57, та 30 червня 1910-го відбулася закладка будівлі. Було також застережено, що Могилевцев будує повністю власним коштом і передасть музей навчальному округу в закінченому вигляді.
Проєкт будівлі склав 29-річний киянин Павло Федотович Альошин. Монументальна споруда стала без перебільшення справжнім архітектурним шедевром і прикрасила Київ. На його зведення знадобилося трохи більше як рік — поспішали до відзначення 50-річчя скасування кріпосного права. Пізніше Могилевцев скаже: «Не можу не згадати, що багато підрядників, маючи на увазі високі завдання музею, докладали під час роботи особливі старання, нерідко на шкоду своїм матеріальним інтересам». Більше, ніж планувалося, витратив сам Могилевцев — 500 тисяч рублів замість запланованих 300 тисяч.
У музеї були передбачені: головна аудиторія на 650 місць, бібліотека на 75 тисяч томів, основна зала для виставок площею 300 квадратних метрів, під другим ярусом головної аудиторії — кільцеподібне фоє для вітрин з експонатами, а ще три виставкові зали на третьому поверсі, приміщення для зразкового фізичного кабінету, кімнати для методичної роботи. На цокольному поверсі — квартири для завідувача музею та службовців. Стіни будівлі облицьовані інкерманським каменем, цоколь — гранітом із Фінляндії.
На фасадному фризі довжиною сто метрів — барельєфи на теми історії просвітництва за моделями скульпторів Дітріха та Козлова. 10 вересня урочисто освятили будівлю музею.
У 1917 році в будівлі музею розмістилися також управління Київського навчального округу, Школа льотчиків-спостерігачів і Центральна Рада, якій міська дума виділила дві кімнати. Одна з них стала кабінетом Михайла Грушевського. Педагогічний музей був свідком проголошення 7 (20) листопада 1917 року Української Народної Республіки у федеративному союзі з Росією та ухвалення в ніч на 25 січня 1918 року Універсалу про незалежність.
4 лютого 1918 року будинок постраждав, коли Київ обстрілювали війська більшовиків під командуванням Муравйова. Не пройшов безслідно й вибух 27 грудня бомби, яку кинули з автомобіля. Тут тоді утримували близько тисячі офіцерів добровольчої дружини, заарештованих Директорією Петлюри, що прийшла до влади, і постраждали понад 70 осіб. Після цього при огляді в травні 1919-го було зазначено, що будинок повністю непридатний до використання. Тільки скла для нього вимагалося понад 100 тисяч квадратних метрів.
У наступні роки у будівлі були Пролетарський музей (з 1924 року) та Київська філія Центрального музею Леніна (у 1938-1982 роках). Тепер тут — Будинок Учителя та Педагогічний музей України.
Могилевцев помер 10 серпня 1917 року у своєму особняку на розі вулиць Шовковична та Пилипа Орлика. Ця двоповерхова з підвалом будівля відома киянам як Шоколадний будиночок. Після смерті власника вона використовувалася під житло, зокрема у 1919 р. тут мешкав голова Раднаркому УРСР Християн Раковський. У 1934 році особняк перейшов у відання НКВС, у 1948-му був відданий управлінню справами Ради Міністрів УРСР, з 1952-го у ньому розміщувалося Товариство культурних звʼязків із зарубіжними країнами, у 1960-1982 рока — Палац одруження. Після цього в особняку розпочалися реставраційні роботи. Сьогодні тут розміщується філія Київської національної картинної галереї.
Читайте также: Стрелки, ханжи и торговцы порно: как изменились 16 киевских типов;
Рецепт счастливого города: 8 фактов о старом Киеве от Берлинского;
Екскурсії у Маріїнський палац: що покажуть та як потрапити;
Клубок-колобок, каштан, галушки: вдалі та провальні спроби обрати логотип міста;
Для професорів та робітників: як будували та що зберігали у льохах Києва.
