Про держзакупівлі та тендери, казнокрадів та заборону азартних ігор, рецепти сушеної капусти та знайдену золоту шпильку писали київські газети старого Києва. Яких тільки газет не видавали у місті у різний час! Були «Київська палиця» («Киевская дубинка») та «Київська копійка», «Київський голос» та «Київські відлуння» («Киевские отголоски»). Дехто протримався зовсім недовго, інші стали справжніми довгожителями. У січні 1838 року вийшов перший номер «Київських губернських відомостей». Проіснувала газета-довгожитель понад 80 років і завершила свою діяльність у травні 1920-го.
Утім, у першій у Києві повноцінної газети був у 1835—1838 роках попередник — «Київські оголошення», і його назва чітко свідчила про зміст. Це сезонне видання виходило один місяць на рік — щодня в січні, коли на Подолі збирався Київський контрактовий ярмарок, для якого газета й створювалася (її спочатку навіть думали назвати «Київськими губернськими листками»).
«Київські губернські відомості» виходили раз на тиждень, а з 1866-го — тричі. Газета складалася з двох частин — офіційної та неофіційної. В офіційній публікувалися ухвали та приписи начальства, повідомлення про урядові розпорядження, службові призначення та звільнення, про ярмарки та торги, про затвердження актів продажу нерухомості тощо. У частині неофіційної було кілька постійних рубрик — «Російська та іноземна словесність», «Суміш», «Історичний огляд міст Київської губернії та їхніх околиць», «Приватні сповіщення», «Про тих, хто приїхав до Києва та виїхав», «Метеорологічні спостереження в Києві» та інші рубрики, що містили найрізноманітнішу інформацію.
Так, 14 січня 1838 р. газета опублікувала повідомлення, що «Київське губернське правління сповістило всі присутні місця (адміністративні установи), що колишній земський справник Махновського повіту Никодим Корвін-Петровський, суджений за протизаконні дії та зловживання за посадою, — за рішенням Урядового Сенату, крім інших стягнень, як і з посади справника відчужений, залишений назавжди при звільненні з посади, про те, щоб і надалі як неблагонадійного по службі нікуди не визначати та до виборів не допускати».
10 червня було оголошено, що «Комітет для будівництва Київського Імператорського університету св. Володимира має потребу в купівлі цегли до 14 мільйонів штук, на заготівлю якої затверджено вартість цього року по 27 руб. 50 коп. асигнаціями від тисячі з доставкою на місце роботи». Охочим брати участь у постачанні цегли пропонувалося зʼявитися до комітету, де здійснюватиметься плата за таку кількість, хто скільки забажає поставити.
23 вересня в офіційній частині газети повідомлялося про подвиг, здійснений хлопчиком Миколою Вержбицьким із села Хотня Острозького повіту Волинської губернії. Про нього міністр внутрішніх справ граф Д. М. Блудов довів до відома імператора Миколи І, який, дізнавшись про обставини, наказав: «Вержбицького за зразковий вчинок визначити в Олександрівський Кадетський корпус, а сестрі його призначити пансіон до заміжжя в 400 руб. коли буде в змозі по літах, перевести до Москви в Олександринський сирітський інститут».
А річ була в тім, що у 1837 р. у 6-річного Миколи та його 6-місячної сестри Анни померла мати та «раптово відлучився» невідомо куди батько. Діти залишилися без будь-яких засобів для існування, і хлопчик, дбаючи про свою сестру, «годував її молоком сучки, що народила цуценят, клав біля неї між щенят для запобігання холоду й тим врятував життя дитини». Губернське начальство донесло про це міністру і клопотало «про щедру винагороду хлопчику Миколі, який, незважаючи на кругле сирітство та безпорадний стан, врятував таким незвичайним чином життя своєї сестри». Блудов розпорядився відправити дітей до сирітського будинку до міста Калуга й потім доповів Миколі I.
У тому ж номері газети було оголошення, що «надвірний радник Баторовський, проходячи в місті Камʼянці повз Театральну будову, знайшов золоту шпильку з каменем, а тому той, кому зазначена золота шпилька належить, повинен для її отримання зʼявитися до Камʼянецької поліції із законними доказами».
21 жовтня 1838 р. Київське губернське правління оголосило для відома, що «колишній симбірський купець, а нині міщанин Іван Коленев за допущення в його шинку забороненої гри та за навчання того служителів трактиру, за рішенням Симбірської кримінальної палати, позбавлений доброго імені».
У неофіційній частині, у розділі «Суміш», 17 травня 1846 р. газета опублікувала повідомлення про те, що такий собі п. Шлоттер із міста Відня винайшов «засіб мати в перший рік посіву картопляного насіння велику картоплю». Воно полягало в наступному: «Зрілі картопляні насінні оболонки вичавлюються на папір, і вичавлене таким чином насіння залишається на папері та сушиться. Наприкінці лютого або на початку березня сіють ці насіння в деревʼяних ящиках, які ставлять в помірно теплому місці, де вони були б на сонці, і за допомогою достатнього поливання відбуваються швидкі сходи та зростання рослин. За ними такий самий догляд, як за левкоями. Коли вже немає нічних морозів, їх висаджують у добрий, якщо можна, піщаний ґрунт. Успіху росту таких рослин сприяє те, якщо в перші дні після висадки вони захищаються тим чи іншим засобом від нічного холоду та від жару сонячних променів вдень. Якщо ґрунт недостатньо піщаний, то при самій пересадці можна підмішувати до нього піску».
У тому ж номері, в розділі «Приватні сповіщення», помістив своє велике оголошення книгопродавець і власник бібліотеки Павло Должиков: «У Кабінеті Читання Должикова на Подолі приймається підписка на отримання для прочитання вдома та по селах книг та журналів російською та французькою мовами. Днями отримані новини: Графиня Монсоро, роман А. Дюма, що служить продовженням Королеви Марго 1846 р., Римські листи, твір автора Подорожі по Св. Місцях А. Муравйова 1846 р., Бринський ліс, новий роман автора Юрія Милославського М. Загоскіна 1846 р. Читачам безгрошово видаються до розгляду — весь час їхнього абонемента — різного роду малюнки, картинки мод, зборів карикатур та інше. Книги за бажанням передплатника доставляються до нього додому. Твори, які стосуються Богословських наук, видаються охочим для прочитання безплатно; деякі книги, що стосуються й інших галузей пізнань, можуть бути видані також безоплатно, якщо такі становлять предмет вивчення бідних молодих людей».
Цікавим був опис приготування про запас свіжих і квашених овочів домашнім способом без пресування, опублікований в липні 1855 членом Імператорського вільного економічного товариства В. І. Мочульським (1810-1871). У ньому зокрема розповідалося про те, як сушити свіжу та квашену капусту, яка в такому вигляді займає значно менше місця, не втрачає смакових якостей і гарна для борщу та щів.
Етапною подією в розвитку київської періодичної преси стало заснування літературної та політичної газети Південно-Західного краю «Киянин». Її перший номер датований 1 липня 1864, останній — 3 грудня 1919-го. Починалася газета з трьох разів на тиждень, а з кінця 1879 р. виходила щодня. Видавцями-редакторами «Киянина» послідовно були професор В. Я. Шульгін (1822—1878), професор Д. І. Піхно (1853—1913) та В. В. Шульгін (1878—1976). Але раніше, 1 липня 1859 р., вийшла суспільно-політична та літературна газета «Київський телеграф». Її першим видавцем та редактором був відставний підпоручник Альфред фон Юнк (1826—1870). Потім газету видавала А. І. Гогоцька (1823-1888), яка залучила до співпраці М. П. Драгоманова (1841-1895), А. А. Русова (1847-1915) та інших відомих громадських діячів. У 1876 р., на 71-му номері, видання було закрито.
У 1869-1871 рр. побачили світ 236 випусків газети «Паровоз». Видавав її історик, краєзнавець та етнограф М. М. Сементовський (1819-1879). Назва газети не мала нічого спільного з її змістом, але наголошувала на прогресивності поглядів редактора, який публікував здебільшого матеріали політичної, історичної та літературної спрямованості. Інші цілі мала газета «Друг народу», яку в 1867—1878 роках. випускав директор 1-ї гімназії О. Х. Андріяшев (1826-1907). Газета призначалася винятково для народного читання та містила повчальні оповідання, побутові поради та настанови, короткі та доступно викладені політичні новини.
З 1886 р. видавалося «Київське слово», з 1899-го — «Київська газета». Обидві газети були закриті владою в 1905 р. Цікава доля «Київського вісника». Під цією назвою епізодично виходила літературна газета 1870—1872 рр., а грудні 1905 р. зʼявилася знову. Пізніше, в 1906 р., вона перетворювалася на «Київське життя», «Київську зорю», «Київську мову» («Киевскую речь»).
Починаючи з 1905-го, кількість міських газет різко зросла. Виходили «Київська біржа», «Київська іскра», «Київський поголос» («Киевская молва»), «Київська пошта», «Київська довідкова газета», «Київська торгова газета», «Київські вісті», «Київські новини», «Київські відлуння» («Киевские отголоски»), «Київський голос» та інші. Популярною була «Київська думка» — щоденна політична та літературна газета ліберального спрямування, що виходила в 1907—1918 рр.
Серед інших газет, що видавалися в Києві в різний час, — «Телефон», «Київ», «Київська шлюбна газета», «Київська палиця» («Киевская дубинка»), «Київська копійка», «Київська газета-копійка», «Київський кінематограф», «Глядач», «Київська вечірня пошта», «Київські відлуння життя» («Киевские отголоски жизни»). З 1913 р. киянам пропонувалися українською мовою газети та журнали «Рада», «Засів», «Рілля», «Українська хата», «Маяк», «Сяйво», «Світова зірниця», «Рідний край».
Сподобалася стаття? Подякуй редакції!
Читайте також: Столичне спасибі: 10 фактів про подяку від Києва;
Турбота про тверезість: алкоголь у старому Києві;
Андріївський — художникам, Мамай — дітям: чим відзначився скульптор Зноба;
Стати в’язнем та генієм в Україні: день народження Параджанова.
