Будки, правила та станції: як у Києві зʼявився телефон

^{Поштова контора на Хрещатику. Ілюстрації надані Віталієм Ковалинським}

Скільки платили за розкіш власники перших телефонів у Києві? Де знаходилися перша станція та перші вуличні телефонні будки? Кому проводили звʼязок на Труханів острів? Коли кияни змогли дзвонити до інших міст? 13 (1 за старим стилем) квітня 1886 р. у Києві почала діяти перша телефонна станція.

Перші дослідні кроки зробили на шість років раніше у квартирі інженера О. П. Бородіна на вул. Олексіївській (Терещенківській), 17. Олександр Парфентійович, головний інженер служби рухомого складу Південно-Західної залізниці та член Київського відділення Російського технічного товариства, якось зібрав у себе колег і продемонстрував їм досягнення техніки — локальний телефонний звʼязок між поверхами. А у жовтні 1884 р. Олександр III затвердив спеціальне положення про облаштування та експлуатацію міських телефонного сполучення. Задля досліду збудували станцію й у Києві.

Телефонна станція розмістилася на другому поверсі міської поштової контори на Хрещатику, 24. Її внутрішнє облаштування доручили шведській фірмі «Еріксон». У день відкриття станції, розрахованої спочатку на 200 номерів, було лише 88 абонентів. За чотири роки ця кількість зросла до 296.

Абонентна плата за телефон складала 150 руб. для приватних осіб та 125 руб. — для держустанов. Розмова оплачувалася по 15 коп. за три хвилини, але тривалість понад 15 хвилин не дозволялася. При цьому була система попередньої оплати, проте гроші не поверталися, навіть якщо розмова не відбулася.

З січня 1891 р. абонентну плату знизили до 100 руб. за апарат на окремому проводі протяжністю не більш як 3 верст і з додаванням 10 руб. за кожну наступну версту. Надалі плата продовжувала знижуватися, і коло власників телефонів відповідно розширювалося. Станом на 1 січня 1892 р. було вже 340 абонентів, з них 270 приватних, 55 урядових та 15 службових. Загальна довжина всіх прокладених проводів телефонної мережі Києва дорівнювала до кінця 1891 року майже 534 верстам. У 1896-му до Центральної міської телефонної станції приєднали Києво-Печерську лавру та її кінний двір.

9 липня 1895 р. відкрилося телефонне сполучення з Трухановим островом. Його ініціатором був директор 2-го пароплавного товариства Д. С. Марголін, який до того ж мав на острові дачу та поєднав її з Києвом. Потім телефонізували інших мешканців острова, які виявили бажання. Щоб перекинути телефонний звʼязок через Дніпро, на острові встановили щоглу заввишки 31 метр. Над водою дріт знаходився на висоті 7 м, і його, писала газета «Киянин», не могли зачепити щогли навіть найвищих суден. Телефонна станція на Трухановому продовжувала діяти до 1941 р., у 1934 будівлю колишньої церкви св. Єлизавети передали під гуртожиток співробітників станції.

Для розширення можливостей користування телефонним звʼязком у всіх поштово-телеграфних закладах міста встановили «розмовні станції». Потім на вулицях зʼявилися перші телефонні будки. Як писали в газетних новинах, вони були «з карнизом і люстрами, оббиті повстю та зовні поліровані». У 1904 р. будок було сім: на Хрещатику, 24, вул. Володимирській, 23, Великій Дорогожицькій (зараз — Іллєнка), 8, на розі Суворовської (зараз — Омеляновича-Павленка) та Бутишева провулка, на Галицькому базарі, Поштовій площі та на Деміївці.

Був такий порядок користування телефоном. «Виклик центральної телефонної станції здійснюється швидким повертанням рукоятки апарата вправо від одного до трьох разів, після чого прикладаєте до вуха трубку і чекаєте на відповідь станції: «Що угодно?» або «Станція». Потім замовляєте номер потрібного абонента та станція відповідає: «Готово» або «Дзвоню». Для початку розмови з абонентом прикладіть до вуха слухову трубку й починайте говорити. При неявці потрібного абонента протягом певного часу йде відбійний сигнал і тоді вдруге викликається станція для повторення виклику, який може бути тривалішим. При розмові треба вимовляти слова чітко й так, щоб вони потрапляли прямо в мікрофон, а останній був би не далі 2-3 вершків (9-13 см) від того, хто говорить. Напружувати голос не потрібно. Після закінчення розмови слухову трубку обовʼязково вішати на місце та потім дати відбій напівобертом рукоятки праворуч. Під час грози переговори по телефону категорично не допускаються, щоб уникнути можливих нещасних випадків».

У 1913 р. у Києві налічувалося 3880 абонентів, а служба телефонної мережі складалася зі 142 осіб, у тому числі 97 «панянок». Наприкінці того року в поштовій конторі на Хрещатику для телефонної станції збудували за проєктом архітектора О. В. Кобелєва окрему 4-поверхову будівлю.

Наприкінці ХІХ ст. телефони почали зʼявлятися в повітових містах. 1 травня 1905 р. запрацювала перша міжміська лінія, вона зʼєднала Київ із Переяславським повітом Полтавської губернії (нині Переяслав-Хмельницький район Київської обл.), де було 83 абоненти. Зʼєднання здійснювали через станції у Києві та Борисполі. Міжміську телефонну станцію створили в Києві у 1924 р. Спочатку вона була у приміщенні головпоштамту (Хрещатик, 24), а з 1944 р. — на вул. Леніна (вул. Б. Хмельницького), 38.

Міська станція в 1933 р. мала 8 тис. телефонних номерів. У 1941-му діяли вже 19 тис. і ще 10 тис. були у різних відомчих станціях у межах міста. Після визволення Києва від фашистів у листопаді 1943 р. практично все телефонне господарство відновлювалося з нуля. Привчалися до правил поводження з апаратами нові користувачі.

У обʼємному телефонному довіднику на 1952 р. були докладні інструкції та розʼяснення для абонентів. Ось мала частина цих настанов: «Під час розмов по телефону не торкайтеся диска апарата. Абонементну плату вносіть наперед за місяць. Не прискорюйте та не затримуйте зворотний рух диска апарата. Необхідно твердо знати номер абонента й лише тоді знімати трубку для виклику. Не тягніть і не крутіть шнур. Самі не лагодьте апарат, звертайтесь до бюро ремонту. Не набирайте номера без гудка. При виклику абонента не стукайте по важелю. Закінчивши розмову, кладіть трубку на важіль. За збереження та цілість апарату відповідає абонент. Не затримуйте пристрої станції зайвими розмовами. Не обертайте диск апарата без потреби. Переставляючи апарат та обтираючи з нього пил, не підіймайте його за важіль та не знімайте трубку. Не знімайте слухавку без потреби у телефонній розмові — апарати зі знятими трубками вимикаються на станції. Кладіть трубку на обидві вилки важеля. Повертаючи диск, доводьте його до упору. Бережіть апарат — він добре працюватиме».