Екстрим та медитація: як я вперше в житті сплавлялася по Дніпру

Плисти в секретний тунель, зазирати в недоступні куточки, бачити Київ, яким не бачили його ніколи. Каякінг по Дніпру — це задоволення чи важке випробування? Редакторка Вікенду розповідає про свій досвід.

Вперше сіла в байдарку в 47 років. Зізнаюся: хотіла хоч ненадовго забути про тривоги та гортання стрічки новин. У результаті дізналася дещо цікаве про себе, про місто та його історію.

Хіба це дозволено?

Заборонено плавати на моторних судах. На яхті не покатаєшся та водними мотоциклами по Дніпру не поганяєш. А все, що плаває без мотора та шуму, зараз може виходити на воду. Головне — плавати лише в безпечних місцях. Наприклад, оминати мости та інші стратегічні об’єкти.

Мабуть, досвідчені туристи знають про це більше. Мені ж досить було довіритися професіоналам і обрати один із запропонованих маршрутів. Нас із донькою та її хлопцем вабив сплав Дніпром до так званого «сталінського метро». Мали стартувати на пляжі Галерної затоки на Корчуватому й туди ж повернутися в кінці маршруту.

З ким плисти

Тут у мене сумнівів не було. Звичайний прокат каяків не підходив, бо я новачок і не розумію, що до чого. Тому потрібен інструктор, який все покаже, всьому навчить і буде поруч на всьому шляху. Забезпечить необхідним спорядженням, прокладе безпечний маршрут і відкоригує його за потреби.

Ще я не хотіла плавати туди-сюди якимсь каналом. Може, таке цікаво тим, хто шукає єднання з Дніпром і фізичних навантажень. Я ж чекала пригод, нових фактів про Київ, гарних фото й тем для статті. Тому обрала Віталія Дикого та його компанію «Дикий тур» і не пошкодувала. Хоча в житті я страшенна боягузка, жодного разу протягом того дня не запанікувала та не злякалася. Просто бачила абсолютну впевненість нашого гіда й сама нею заряджалася.

^{Натисніть на фото, щоб збільшити}

Цікавий факт

Чомусь думала, що байдарка — це таке нудне та радянське. А каяк — щось неймовірно технологічне закордонне. А виявилося, що по суті це одне й те саме. Різниця якщо і є, то цікава лише досвідченим профі. Тому плити байдаркою по Дніпру — це те саме, що займатися каякінгом. До речі про цей процес як про плавання ніхто й не говорить. Кажуть «сплавляємося» чи «йдемо».

Що треба мати

Перед сплавом отримала перелік того, що треба зробити:

Обрати зручне взуття та легкий одяг, який добре закриває тіло від сонця.
Намаститися сонцезахисним кремом, прикрити голову та захистити очі сонячними окулярами.
Запастися водою, бутербродами та термосом із чаєм.
Взяти ліхтарик.

Ми з близькими чітко дотримувалися рекомендацій і ні разу не пошкодували, бо все згодилося. Ми не обгоріли, хоча сонце пекло неймовірно. Мали із собою достатньо води та запас бутербродів (їсти хотілося неймовірно, ледь дотерпіли до привалу). Єдине, чого не було в списку і про відсутність чого ми пошкодували, — це засіб від комарів. На воді їх не було, а в деяких місцях, де виходили на берег, вони сильно докучали.

^{Натисніть на фото, щоб збільшити}

Цікавий факт

У деяких місцях, де байдарка не проходить, її можна перенести по берегу й знову спустити на воду. Тому маршрут зовсім необов’язково має бути безперервно водним.

Що побачила

Я люблю Київ і бачила його всяким — парадним і святковим, урбаністичним і промисловим. З води я його теж бачила — коли в мирному житті каталася на теплоході по Дніпру, пила ігристе й розглядала набережну та вогні вечірнього міста.

З каяка я побачила зовсім інший Київ — спокійний, живий і вічний. Там ніхто нікуди не поспішає. Там взагалі нікого немає, в неймовірній тиші здається, наче час застиг, і ти наодинці з природою й собою.

Побачила будиночки на воді, які у нас начебто не дозволені, але ж і не заборонені. Тому люди їх будують і живуть в них, принаймні влітку. Бачила рибне господарство з купою видів риби. І рибалок у таких дивних місцях, що постійно запитувала себе: як вони взагалі сюди забралися?

Одного разу ми ледь-ледь продерлися крізь повалені дерева та зарості у вузеньку протоку. Попереду був малесенький місточок, настільки низький і вузький, що байдарка ледве протискалася під ним. І то за умови, що обоє гребців лежатимуть у човні, не піднімаючи голів.

Так от — на тому містку, зручно вмостившись, сидів рибалка з кількома вудками та банкою пива. Чесно кажучи, в якийсь момент я задумалася, чи не плюне він нам на голови, коли ми пропливатимемо під містком. Але йому було повністю пофіг на нас, бо він так само єднався з природою та всесвітом. Ми могли причалити, витягти байдарки на берег і перенести їх до наступної ділянки. Але зійшлися на тому, щоб плисти під містком. І це був дуже крутий досвід.

Ще за маршрутом у нас були штучний Київський водоспад в урочищі «Покол», човен-баржа з бетону, старе річище Дніпра — Коник, столітні дуби-велетні на протоках Жукового острова та інші цікаві штуки.

^{Натисніть на фото, щоб збільшити}

Цікавий факт

Завжди думала, що у нас рослини до Червоної книги лише додають. Аж ось довідалася, що й вилучають. У цій подорожі бачили цілі зарості водяного горіху й дізналися, чому ця рослина більше не є рідкісною та червонокнижною.

Що дізналася

Вперше в житті побачила девіаційну вежу та дізналася її призначення. Наша вежа раніше знаходилася на місці Південного мосту. А коли будували міст, то її за скажені гроші на той час (два мільйони карбованців) перенесли південніше.

За такими вежами звіряють компаси суден: башта має чіткі координати, а за допомогою певного обладнання спеціаліст, який називається девіатором, регулює компаси суден і ставить мокру печатку на відповідний документ. Девіатор — професія, що вимирає. У Києві лишився тільки один, а в усій Україні їх менше десятка.

Роздивилася зблизька червонокнижні рослини, зробила фото столітніх дубів і дізналася, як влаштована колонія чайок. Головною фішкою маршруту став заплив у напівзатоплений таємничий «сталінський тунель», який свого часу був одним із найбільших секретних військових об’єктів Києва, споруджених до Другої світової війни.

^{Натисніть на фото, щоб збільшити}

Цікавий факт

Насправді «сталінське метро» не має нічого спільного зі звичним нам метро. Той зловісний тунель зі темрявою та кажанами веде в нікуди. Однак він користується постійною увагою туристів, які не лише плавають до нього, а й приходять довгими пішими маршрутами.

Що відчула

Не раз чула, що за кордоном каякінг рекомендований для психологічної реабілітації та відновлення сил ветеранам і постраждалим у катастрофах як один з елементів терапії. Нам трьом цей невеличкий похід дійсно допоміг на якийсь час відірватися від переживань і тривог.

Я не те що не спортсменка, зовсім навпаки — більшість спортивних занять сприймаю як знущання. Але веслування приносило реальне фізичне задоволення. Хоча наступного дня ми троє мали кріпатуру.

Усі оці моменти маленького подолання себе, своїх страхів стали неймовірно важливими для мене. Ще надихала можливість бачити те, що бачать лічені одиниці людей: маршрут пролягає протоками Жукова острова, які швидко заростають влітку. Ще трохи — і там вже складно буде пройти. А нам вдалося!

Сайт компанії «Дикий тур»