Голі фотки й кошенята в пиріжках: які страшилки розказували в Києві

Луна-парк

Голки в пошті, щури в квасі, воші в джинсах. Які міські страшилки переказували в Києві? Чому нам подобаються ці історії? Про це Вікенд розпитав читачів, друзів і дослідницю міських легенд антропологиню Дар’ю Анцибор.

Їжа

Найбільше страшилок ми назбирали саме в цій категорії.

— Моє улюблене від тата: всі вуличні пиріжки зроблені з кошенят! Удома досі всяку сумнівну їжу називають «пиріжки з котятами», — згадує письменниця Ольга Карі.

Інші кияни додали спогади про пиріжки з м’ясом: у начинці начебто знаходили шерсть котів і собак, а також нафарбовані дівчачі нігті.

Дар’я Горбовець має цілий перелік їстівних страшилок:

— Пізні 80-ті, Київ. У пиріжках з рук — кішки та собаки, біляші — взагалі чиста отрута. Насіння не може купувати у бабок, бо вони в ньому ноги гріють після того, як посмажать. У бочках із квасом — глисти та дохлі щури. Склянки в автоматах з газованкою — взагалі найшвидший шлях до смерті. У ковбасу варену додають туалетний папір. Сосиски взагалі вироблені чисто з нього.

Не лише пиріжки «з рук» були отруйними. Лякали дітей і солодощами нефабричного виробництва, наприклад, від льодяників-півників, зроблених з хімічної фарби на домашній кухні, міг згоріти шлунок. Проте й фабричні цукерки треба було їсти обережно, адже на кондитерській фабриці над чаном з карамеллю посварилися робочий з головним технологом. Причому сварилися так запекло, що вставна щелепа технолога вилетіла з роту й упала просто в гарячу карамельну масу. Тож усе місто їло карамель із зубами.

Дивно, що «найсмачніший у світі пломбір» випускали в тій самій країні, де в різних містах розповідали про дружину директора молокозаводу, яка начебто купалася в чані з молоком.

На цю історію киянка Людмила Кравцова відповідає власною:

— Нашою сусідкою по дачі була колишня продавчиня молочного магазину на Бастіонній, біля ботсаду на Печерську. Моя свекруха її ненавиділа й частенько їй казала: «Як ти, сука, могла своє жаб’яче тіло мити в молоці, а потім дітям продавати?» Звісно, я запитала й дізналася, що в тому магазині директорка та пару продавчинь приймали ванни в молоці. Там були такі ванни, щоби мити бідони та іншу тару з-під молока. Директорку тоді посадили, а інші відбулися меншим покаранням без права працювати в торгівлі. Свекруха навіть зберегла статтю з газети з прізвищами фігурантів тієї справи. Було так дико дивитись на ту тітку й уявляти цю картину.

Напої

Іноді здається, що у кожної київської родини були знайомі на молокозаводі, кондитерській фабриці та в ковбасному цеху. Але найбільше знайомих було на мийці бочок з квасом. Чого лише не знаходили в тих зловісних бочках згідно з міським фольклором! Там були черв’яки й глисти, щури й навіть трупи.

Квас був головним жахом серед напоїв. Цікаво, що історій про пиво, яке продавали в таких самих бочках, чомусь не розказували. Зате лякали автоматами з газованою водою та брудними склянками звідти: в них іноземці мили статеві органи, туди плювали і так далі.

Страхи крутилися не лише навколо куплених їжі та напоїв. Навіть безпечні на вигляд фрукти з бабусиного саду могли нести загрозу. Бо якщо з’їсти фрукт з кісточками, то вони проростуть всередині, згадує військовий кухар Дмитро Висоцький.

Косметика

Науковиця та популяризаторка Дар’я Озерна згадує історії про тіні для очей, зроблені зі скляної крихти від перетертих ялинкових прикрас. І про помаду з собачого жиру. Цікаво, де автори тих історій бачили товстих безпритульних тварин, питає Озерна й додає, що за іншими міськими легендами з собачого жиру робили темне господарче мило.

Ольга Карі додає, що читала в якійсь провінційній газетці начебто в помаді Avon знаходять шматки лез. Також була купа історій про жінок ромів, що продавали яскраву косметику, після застосування якої гинули найкрасивіші дівчата міста. А некрасивим таку косметику не продавали.

Іноземці

Страхи перед іноземцями йшли поряд з бажанням мати недоступні іноземні товари. Київським дітлахам постійно нагадували, що іноземці роздають отруйну жувальну гумку. У таких гумках завжди могли знайтися голки, леза, навіть капсули з радіацією.

На сезон у Київ приїздив чеський луна-парк, його встановлювали біля Олімпійського (тоді — Республіканського) стадіону. Дітлахів, які обожнювали яскраві атракціони, завжди суворо попереджували про небезпечних іноземців, працівників парку розваг. Навіть пригощання від іноземних школярів вважалося небезпечним. Після візиту угорської делегації вчителька забрала у класу подаровані цукерки та жуйки, згадує Вікторія Ворошилова.

Не можна було купувати імпортні джинси, бо у швах таких штанів заховані яйця вошей. Знаходилися воші й у імпортному дитячому шампуні, який мав приємний вигляд і смачно пахнув.

Інша небезпека від іноземців — їхні сучасні технології. Завдяки їм фотографи мали червону плівку. Будь-яка знята на неї жінка на фото виходила голою. А імпортні купальники після купання ставали невидимими, отже, їхні господарки голяком виходили з води на пляж Гідропарку.

Лихі дев’яності

Ці роки показали, що боятися своїх слід не менше, ніж чужих, і закріпилися у відповідних історіях. Наприклад, у розповіді про бабусю, яку на зупинці тролейбуса хотіли затягти до автівки якісь міцні хлопи, але її врятував юнак, що кинувся до неї та гукнув: «Бабуню, ось ви де, я вас шукав». Тоді моцні хлопи невдоволено забралися, кинувши: «Ну от, наші фретки без їжі залишилися». Згідно з такими історіями сильні незнайомці ловили людей прямо на вулицях, щоб згодувати співвітчизників свиням, фреткам чи іншим тваринам.

В історіях про дев’яності міститься концентрована кількість страшилок про голки. Вони можуть бути в поштових скринях, сидіннях кінотеатрів, піску на дитячому майданчику. Причому ці голки залишені наркоманами, які мають цілі букети смертельних хвороб. Леза та голки в цей час знаходять також в хлібі.

Дар’я Анцибор, антопологиня:

— Усі ці історії називаються чутками або міськими легендами. Коли я кажу, що в мого сусіда живе крокодил, це не є повноцінною міською історією. Інша справа, коли розповідь починається «моїй мамі сказала сусідка» або «мені розповіла сестра куми». Тобто розповідь завжди починається з якоїсь умовно близької людини, яка через одне рукостискання поєднує нас з основною ланкою історії. Це є традиційним стартом міської легенди.

З класичних прикладів: кондитер Василь впав у чан із шоколадом. А жінка, знайома наших знайомих чи близьких, теж працює на кондитерській фабриці. Вона й розповіла про інцидент. Особливість міських легенд у тому, що гіпотетично така історія могла б статися, але ми ніколи не можемо перевірити, чи дійсно вона відбулася. Щойно стається економічний чи соціальний злам, виростає турбулентність у суспільстві, в економіці, стає більше подібних історій.

Гастрономічні історії дуже давні, а основна їхня гілка почала розвиватися з появою товарно-грошових відносин, коли їжа стала товаром і перестала вирощуватися на власному городі й готуватися на власній кухні. Коли я купую сосиски в магазині, у мене зростає рівень тривоги, адже я не контролювала процес виготовлення.

Класикою є літні історії про бочки з квасом. Бочки вже давно інакші, а історії все ті самі. Те ж з історіями про леза в хлібі. Вмикається фантазія, яка підказує, на якому етапі щось могло піти не так. Подібні тривоги особливо розквітають у корумпованому суспільстві, яке не має довіри до влади.

Чому історії так швидко поширюються? Бо коли я це переказую, передаю далі, відчуваю, що зробила суспільно корисну річ, попередила інших про небезпеку. Крім того, вигадування та переказування таких історій надає людині певного авторитету в групі. Адже підкреслює, що у тебе є якийсь інсайдер, недоступний для інших. Отже, ти маєш важливу інформацію й може навіть будеш настільки добрим, щоб поділитися нею з іншими членами групи.

Цікаво спостерігати зараз надвисокий рівень тривог у російському суспільстві стосовно українських диверсантів. Вони бояться українців, а відповіддю на цей страх стає поява та розповсюдження історій про злих українців. Наприклад, як українці десь в Німеччині практично силоміць нагодували дівчинку-росіянку отруйними цукерками.

Інше цікаве спостереження: що ближче російський регіон до нашого кордону, то більше там розповідають таких історій. Говорять про отруйну мелітопольську черешню, про огірки з голками та лезами. Таким чином працює підсвідомість пересічного росіянина. І це не історії, які навмисне вкинуті зі сторони влади, щоб впливати на маси, що активно використовували в радянські часи.

Для росіян це спосіб зняти відповідальність з себе і перенести її на страшного зовнішнього ворога. Тепер їхня підсвідомість заспокоює: «Не ти винен, а вороги». Це також одна з важливих функцій міських легенд.