Саджати чи рубати? Як українці поводилися з деревами

Де в Києві ховалися священні гаї та чому їх вирубав князь Володимир? Чому від величезних шулявських дібров залишився лише один дуб? І чому 30-метрову ялинку з Закарпаття довелося «рятувати» від Ватикану? Історик Олександр Вітолін розповідає, як українці берегли, використовували й нищили свої ліси.

Священні гаї

Українці, як і багато інших народів, практикували підсічно-вогневу систему землеробства. Випалення лісів заради дорогоцінного попелу, який ставав добривом, що своєю чергою гарантувало врожай, не перетворило наших предків на прагматичних циніків. Поки одні дерева рубали, інші ставали «священними гаями», де людство спілкувалось з богами. Найкраще ставлення до таких місць передає давньогрецький міф про Ерісіхтона. Ерісіхтон вирубав священний гай богині Деметри. За це вона послала йому відчуття постійного голоду. Ерісіхтон з’їв всю худобу зі свого господарства, тоді розпродав майно, а коли гроші скінчились почав їсти власне тіло.

У киян були свої священні ліси, але з запровадженням християнства князь Володимир вирубав їх, бо для язичницьких жерців важливим був не лише ідол, але й дуби навколо нього. Тим не менш, традиція священних гаїв і лісів збереглася. Наодинці з природою було легше відволіктись від мирських спокус. Тож дерева висаджували найвищі українські церковні ієрархи.

Розбудова Києва не позбавила мешканців любові до природи. Тільки «священними» стали не ліси Печерська, а Шулявки (пізніше Кадетський гай). Але їх теж вирубали. Вирубка Кадетського гаю увійшла в історію: у 1918-1919 роках у киян не було інших ресурсів, щоб зігрітись. На згадку про шумні шулявські діброви залишився лише один дуб. Він отримав назву «Дуб Перуна», але йому близько 500 років, тож найімовірніше його посадили слуги митрополита, ніж язичника.

Князі, королі, гетьмани, козаки — охоронці лісу

Втрата священного статусу лісів, гаїв і дібров відбувалась в умовах розвитку майнових відносин. І князівські ліси стали охоронятись краще за священні. Природознавці вказують, що особливо захищали межові дерева та дерева з бортами (бджолиними сім’ями), а ще фіксують появу заказників уже в князівські часи. Фактично межові дерева та борти захищались як об’єкти майнових прав — власність. А заказники князі створювали для власного задоволення, а не захисту екосистеми.

Справжній відлік природоохоронної діяльності ведуть від указу польського короля Владислава Ягайла про охоронну тиса. Адже річка Тиса отримала свою назву за тиси, які росли вздовж неї. Деревина тиса була надзвичайно міцна й не гнила, що робило її надзвичайно цінною. Тож знадобився королівський указ, щоб урятувати популяцію дерев від знищення. Та навіть сьогодні тис ягідний занесений до Червоної книги України. Згодом Литовські статути також законодавчо закріпили охорону лісів. І в 1619 році житомиряни судилися за нищення їхнього лісу.

Козацькі гетьмани продовжили політику польських королів. Богдан Хмельницький видавав універсали на захист лісів, зокрема в 1649-му козакам було заборонили робити шкоду в лісах Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря. Особливу увагу гетьмани і козаки приділяли охороні дібров. Тоді підсічно-вогневе землеробство все ще розвивалось, але, крім того, власники гуралень (мануфактури, де робили міцні алкогольні напої) потребували дубових діжкок. Тому гетьману Данилу Апостолу в 1721 році довелося накладати спеціальну заборону на рубку лісу на гуральні. Згодом охорона лісу стала однією з функцій українського козацтва. А козацька старшина на своїх землях стала висаджувати нові ліси, сади та парки. Найбільше козаки любили висаджувати дуби.

Дві личини радянських лісорубів

Для масштабного експерименту радянської влади потрібно було багато лісу. Ліс мали викоровувати для встановлення опор в шахтах, ящиків для величезної кількості снарядів і військової техніки, на будівництво, для легкої промисловості, на експорт. А якщо треба багато лісу, потрібно й багато лісорубів. Вирішення виявилось начебто простим — праця в’язнів. І поки пропаганда переконувала, тих кому пощастило залишитися на волі, в успішності перевиховання зеків, сотні тисяч людей гинуло від холоду, голоду і хвороб на лісоповалах.

Для ще кращої картини про лісорубів знімали романтичні й пафосні фільми, їм співали пісень, з них писали картини, а тим, кому пощастило найбільше, давали звання Героя Соціалістичної праці. З українського доробку хотілося б звернути увагу на фільм «На зеленій землі моїй», на пісню «Плотогони», яка присвячена сплаву лісу, і картину Гаврила Глюка, за яку він був відзначений срібною медаллю на виставці в Брюсселі.

Чорнобильський ліс

Радянський експеримент закінчився крахом і масовим психозом серед росіян. У перші роки незалежності аварія на Чорнобильський АЕС нагадувала про нас всьому світу. Гонитва за грошима притупила страх — і неконтрольована вирубка чорнобильського лісу стала скандальною і повторюваною з року в рік темою.

Врятувати зелену ялинку

А от новина про ялинку для Папи Римського у 2011 році викликала справжній ажіотаж. Традицію встановлювати новорічну ялинку в Ватикані започаткував Папа Римський Іоанн Павло ІІ в 1982-му. У 2011 році для Ватикану зрубали 30-метрову ялинку з Закарпаття. Новорічна традиція з кожним роком дратувала екоактивістів дедалі більше. Тож петиції про порятунок ялинки стали ще одною традицією для Ватикану.

У 2023 році київська влада встановила штучну ялинку. Виявилось, що інколи краще пластик. Можливо, хтось пригадав анекдот:

Старому упівцю дозволили виступити в колгоспі, але без політики — тільки про екологію. Упівець подумав і сказав: «Хлопці, бережіть ліс! Нам у ньому ще москалів вішати!»