Фото з рецепта Наталії Івко «італійський томатний суп»
Якщо запитати українців, що змушені тимчасово жити не вдома, про рефлексії щодо рідної їжі, почуєте різне. Проте можна об’єднати переважні лейтмотиви в групи. Досвідчена кулінарка Наталя Івко зробила це для Вікенду.
Філософсько-позитивні
Стверджують, що в цілому не відчувають особливих обмежень. Вибір продуктів у сучасних реаліях став більшим, все бажане знаходиться в супермаркеті на розі сусідніх вулиць, і навіть гречку можна купити, якщо проїхатися в інший район міста. Втім, після невеликої паузи додають, що сумують за рошенівським «Червоним маком» і просять передати його з України.
Ностальгічно-сумні
Група вимушених переселенців із цими настроями мріє про сало. Зітхає багатозначно, тоскно дивиться вдалину та красномовно мовчить. Сало, звісно, повинно бути лише з дому! І краще — щоб соломою обсмалене. У більшості великих європейських міст можна купити цей продукт, але ж всім зрозуміло: нормальним може бути лише українське, тому навіть не пропонуйте пошукати бажане на фермерських ринках або в невеличких магазинчиках, не замахуйтеся на святе, не скоюйте гріха!
Кардинально-радикальні
О, тут розігруються справжні драми! Люди довго та виразно розповідають про квашену капусту з ринку, всіма фарбами розмальовують спогади про жирний домашній сир, що відливає перламутром, згадують свіжесеньке м’ясо, яке можна купити шматком з будь-якої частини туші та навіть передають звуками хрускіт огірків з бабусиної грядки! Це майже радикальне угрупування вважає, що їстівні продукти існують лише в Україні, а компромісні рішення — для слабаків, тому мужньо шукають шляхи контрабанди сала в Європу та виношують плани щодо освоєння цілинних земель під потреби поціновувачів гречки та пупирчастих огірків.
Небагатослівно-аскетичні
Вони сумують за невеликим переліком продуктів. Комусь на чужині не вистачає бутербродів з ікрою (кажуть, купити можна, але треба шукати спеціально, а ціна така, що подавитися легко, лише готуючи ту канапку), хтось сумує за окрошкою на сироватці, яка звично лежить на нижній поличці в АТБ. Дехто каже, що жити можна, ось тільки б солодких глазурованих сирків додати та трохи перепелиних яєць.
ТОП-10 продуктів, за якими сумують українці за кордоном:
- Буряк. Купити можна, але частіше за все — варений, це в європейських країнах поширена штука. Або маринований. Звичайний — майже делікатес, треба потрудитися, щоб знайти. Звідси походять труднощі з приготуванням сакральної страви — борщу.
- Ряжанка. Кефір у більшості країн так-сяк знають-продають, а ось про існування такої смакоти, як ряжанка, їм невідомо!
- Манна крупа. Можна, звісно, зварити кашу з італійської семоліни, але ж, люди добрі, хіба це можна вважати справжнім смаком дитинства?
- Оселедець. Щось в солодкому маринаді купити — не проблема, а ось той, правильний, жирнесенький, пряний — на жаль, ні.
- Горох. Жовтий такий, музикальний, для супу. Або для пампухів з часником!
- Плавлені сирки. Не модна там «Віола» якась, а нормальні «Янтар» або «Дружба», щоб салату з часником і майонезом набадяжити. Про сирно-цибулевий пиріг й мріяти не доводиться.
- Приправи. Духмяний перець і лавровий лист, хмелі-сунелі та копчену паприку тягнуть з України на чужину, замовляють на подарунок та цінують майже як інтернаціональну валюту.
- Сир домашній. Знайти щось подібне можна майже в кожній країні, але щоб приготувати тацю сирників, доведеться викласти кругленьку суму, то простіше зробити чизкейк з маскарпоне.
- Обліпиха. Десь, кажуть, існує у вигляді напівпюре-напівсоків (Польща, Словаччина), але трохи вглиб — і все, навіть не питайте, не знайдете, бо про таке й не чули.
- Співаючи про «садок вишневий коло хати», більшість сумує. Черешні є, і компоти консервовані з черешнею купити можна, а ось з вишнями у цих європейців — повний упс.
Анжела Іванова:
Для мене найбільша та найголовніша проблема в Словаччині — відсутність риби. Точніше, асортименту риби. Щось пристойне можна купити лише в «Метро», якщо ти приватний підприємець. Сумую за оселедцем. Іноді закриваю очі та уявляю рибний відділ в «Новусі».
Словаки все їдять з оцтом. Картопляний салат з оцтом, оселедець з оцтом, звичайна капуста з нейтральною морквою перетворюються на вибух мозку, бо його теж поливають величезною кількістю оцту.
А ще тут взагалі немає курячого фаршу. Причини цього феномену поки зрозуміти не можу.
Ганна Виноградова:
Дуже велика втрата — чай. Такого поганого чаю я ще не пила ніколи, здається. Ну, може, тільки в СРСР. Чорного чаю один-два види — і обидва огидні. Зате трави всілякої повно. Як по мені — несмачно.
І каші. Славнозвісна гречка. Без гречки мої діти страждають відчайдушно. Іноді покупаю, але ж по 5 євро за кіло не накупишся. Чомусь булгуру теж нема. Не бачила пшона й перловки, але то таке, жити можна.
Часто ми щось не готуємо не тому, що нема чи не таке, а тому що дорого. Риба дорога дуже, хоча море на відстані кількох кроків. І до картоплі, що вдвічі (й більше) дорожча за мандарини, треба звикати.
Іра Собко:
Насіння. Рідко, але купити можна й тут, проте мені смакує лише українське.
Наталя, Харків:
Ви ковбасу в Європі пробували? Красиве пакування, все так охайненько, зручненько. Відкриваєш — а там туалетний папір. Без смаку, без запаху і тієї самої товщини. Сосиски теж не смачні взагалі. Не вистачає нашої «краківської» та «молочних».
Ольга Курилко:
Хочу ніжної фети з «Новусу» та ароматних помідорів з бабусиного городу.
Олександр Буряк:
Як жити без томатного соку? Ось в чому питання.
Люда, Миколаїв:
Знайти можна будь-що, але якщо готуєш улюблені страви з місцевих продуктів, воно не виходить так смачно, як вдома. Продукти тут іншої якості, наші безперечно кращі. Українці з любов’ю підходять до приготування їжі, тому наповнюють її різними смаками: трішечки підсолодять, трішечки підсолять, щось додадуть. Ми звикли до феєрії смаку, а місцева їжа — вся з одним й тим самим оцтовим маринадом.
Анна Новак:
На перший погляд, у Німеччині ніби-то все є: чисті та запаковані овочі та фрукти, безмежна кількість сирів і ковбас, м’яса, нескінченна кількість мюслі, чаю, різних соусів, напівфабрикатів і запакованої готової їжі. Різноманітність каш і консервованих продуктів зашкалює. Ти й уявити собі не можеш, що можеш бути голодним або за чимось сумувати. Але, мабуть, українські гени таки беруть своє, і після 8 місяців перебування я з подивом виявляю, як сильно хочу з’їсти шматочок білого або генеральського сала з солоним огірком моєї свекрухи. Наші соління виявилися великою цінністю. А також дуже сумую за заливним з язика або будь-якою стравою з ним.
Тетяна, Харків:
Приправи для плову та заправку для борщу замовляю з України майже в промислових масштабах.
Ірина Кодій:
Тут усюди багато оцту, через це більшість зимових продуктів «спаплюжена» — оселедець, квашена капуста, огірки. Щоб приготувати щось зимове «звичайне», треба довго думати.
Тарас Б.:
Щасливий той, хто може у будь-який момент купити бородинський та український.
Ігор Коломиєць:
Дружина сумує за цукерками на вагу. Тут такого немає — і асортимент обмежений, і продають переважно пакуваннями. Здебільшого усілякі різноколірні желейні забавки для дітей. Про «Пташине молоко» тут ніхто й не чув. «Чорнослив у шоколаді» — екзотика, «Метеорит» — «вау!» та «вау-вау!», «Стріла» місцевих вражає майже до втрати свідомості. І це я ще не розповідав їм про наш вибір ірису та карамелі.
Олена Сахно:
Консервація жахлива. Смачного варення немає — лише щось незрозуміле у великій кількості цукрового сиропу. Нормальних солоних овочів немає, лише солодко-оцтові огірки та гострий перець.
Владислав Бойко:
Хто б знав, як хочеться звичайної тараньки! Такої справжньої, сухої до стану «можна цвяхи забивати».
Маргарита Тимчук:
Завжди прошу привезти з України нерафіновану соняшникову олію та кілька банок згущеного молока.
Зоя Філіпенко:
А я про мойву мрію… Насмажити сковорідку — до скоринки хрусткої, і все самій з’їсти! І щоб обов’язково всередині ікра була — таку в супермаркеті й вдома не купиш, лише на базар треба йти.
Лілія Купчишина:
Найбільше сумую за мамалигою з буковинським коров‘ячим будзом і білими грибами, а також за коропом у сметані. У Нью-Йорку наразі коропа не знайшла. Буковинської бринзи та білих грибів теж нема.
Євгенія, Київ:
У відповідь на запитання про те, що їй бракує на чужині, просто надіслала фотографію банки ніжинської кабачкової ікри.
Читайте також: Правила гарного деруна: як готувати та подавати;
Кожному є про що розповісти. Секрети особистого блогу;
Залізний характер: як тренерка з Донецька допомагає киянам полюбити спорт;
Як кияни ходять у гості з тваринами: історії та підказки;
Про війну та під час війни: 10 дитячих книжок, написаних після 24 лютого.
