Фото: Depositphotos.
Технології розвиваються швидко, і дедалі частіше ми зустрічаємося з виявами людської агресії проти техніки. Проти чого виступали в різні часи та як ворог може скористатися з цієї слабини? Розповідає історик Олександр Вітолін.
Технофобія — це ірраціональний страх передових технологій або складних електронних приладів а також страх перед технічним прогресом взагалі.
Причини технофобії абсолютно різні: релігійні забобони, невігластво, нестача інформації, психічне відхилення, масовий психоз і навіть ІПСО. Крім того, мозку з віком важче сприймати нову інформацію, разом з тим — опановувати нові гаджети та інструменти. Технофобія — один з найпомітніших маркерів нашої вразливості, саме тому страхи перед технікою варто долати, навіть не заради корисних гаджетів, а заради збереження психічного здоров’я.
Страх перед фотоапаратом став однією з першою фобій перед технікою. Перелякані дикуни вважали, що фотоапарат краде душу, а містяни боялися, що за знімком на них наведуть пристріт. Саме такий страх приписують Йосифу Сталіну. Хоча, за іншим поясненням, Сталін боявся бути застреленим із пістолета, вбудованого у фотоапарат.
Технофоби готові відмовитись від рентгену, УЗД і МРТ і приректи себе на смерть від важкої хвороби. Деякі віряни вважають, що сучасна медицина від диявола, а людське тіло — храм Божий, тож треба просто пристрасніше молитися й уповати на Бога. Насправді такі релігійні забобони не мають нічого спільного з християнством. Відмова від обстеження та лікування — це не дотримання божих вказівок, а гріх гордині, а іноді просто дурість. На жаль, подібні віряни часом є лише слухняними іграшками в руках священників.
Комп’ютери в сучасному житті мають найширше застосування, і разом з тим спричиняють найрізноманітніші фобії. Спочатку користувачів лякало опромінення. До появи рідкокристалічних матриць монітори працювали на променевій трубці й могли давати деяке випромінювання. Але воно виходило не на користувача, а позаду монітора, де знаходилася променева трубка. Тобто під опромінення можна було потрапити тільки у великому офісі з недбало обладнаними робочими місцями.
Страх перед опроміненням породив міф про користь кактусів перед монітором, хоча не було жодних досліджень, які б підтверджували це. Кактуси — дійсно «виживальщики» й можуть рости там, де більше ніщо не росте. Але це ніяк не свідчить, що він може захистити користувача комп’ютера від опромінення. Єдина користь від кактусів — милування, якщо він зацвіте.
Наступним страхом стала «проблема 2000». Комп’ютерні технології тільки почали завойовувати світ, але вже стало зрозуміло, що життя з комп’ютерами легше, ніж без них. Аж тут деякі користувачі стали помічати, що в комп’ютерних програмах вказане неповне датування років. Це наштовхнуло їх на думку, що після 99-го року комп’ютери перестануть працювати, тоді ж перестануть працювати фінансова система, авіація, супутники — просто все-все-все. Ба більше, панікери стали стверджувати, що атомні станції теж вийдуть з ладу. Насправді перепрограмовування годинника в комп’ютері виявилося не такою вже непосильною задачею.
Тепер маємо новий страх — перед штучним інтелектом. Один з найбільших — про загрозу втратити роботу через нього. Але кількість повідомлень про курйозні помилки штучного інтелекту свідчить, що боятися цього дуже рано. Нема й ознак новин, що ШІ відкрив ліки від раку, знайшов ідеальне джерело електроенергії або вивів стійке плодюче насіння, яке вирішує проблему голоду.
Старше покоління подекуди вважає, що відеоігри роблять дітей агресивними та привчають до насильства. Це не стільки страх, скільки прагнення до моралізаторства. Насправді більшість геймерів неагресивні. Навпаки — ігри часто сублімують агресію гравця та дають можливість її виплеснути у віртуальний світ без шкоди для оточення. Уже навіть вчені неодноразово спростовували міф про те, що ігри роблять людей жорстокішими. Також варто розуміти: якщо дитину виховує відеогра, то це провина не розробників ігор, а родини.
Коли мобільні телефони стали відносно доступними, з’явилася страшилка, що вони загрожують онкологічними захворюваннями. Окремі лякалки були для чоловіків: їм наполегливо радили не носити мобільні в кишенях штанів, бо це начебто могло призвести до безпліддя. Звісно, за стільки років користування ними та досліджень їхнього впливу зʼясувалося, що таких ризиків телефони не несуть.
Тепер мобільні телефони — невіддільна частина нашого життя, а лякають нас вишками, що передають сигнал для телефонів. Щоб підкріпити цей страх, маніпулятори часто використовують картинку з Чорнобильської зони зі старою радянською системою, яка глушила іноземне радіо. Свого часу телекомунікаційним компаніям довелося докласти багато зусиль, щоб довести, що погіршення здоров’я людей, які живуть навколо вишок, почалися ще до того як вишки почали працювати й передавати сигнал — іншими словами люди стали жертвами самонавіювання. Страшилки про загрози від зв’язку формату 5G активно розповсюджувала російська пропаганда, щоб демонізувати досягнення Заходу.
Як наслідок, сьогодні знову маємо подекуди протести проти встановлення вишок. Протестувальники, ці жертви пропаганди, навіть не зважають, що технологія 5G знаходиться в телефонах, а не в вишках. Ворогу вигідні будь-які прояви невдоволення, бо вони стають відправною точкою для нагнітання подальшої істерії. І це не єдиний приклад, як ворожа пропаганда використовує страхи перед технологіями для нагнітання масового психозу.
Свого часу кіно звернуло увагу на появу нових засобів прослуховування і присвятила проблемі стеження і вторгнення у приватне життя не один фільм. Сучасні технології дозволили стежити за людьми за допомогою відеокамер, що викликало нову хвилю страхів технофобів і невдоволення борців за громадянські права. Противники камер відеостеження у громадських місцях переконанні, що вони призведуть до становлення поліцейської держави.
Але навіть дрібні злодюжки давно навчилися виводити камери стеження з ладу або вдягати маски. Досвідчені злодії знають, де у камер сліпі зони, або змінюють зовнішність. А повноцінне стеження за конкретною особою потребує значних людських ресурсів, і на всіх «ворогів поліцейської держави» їх ніколи не вистачить. Водночас камери відеоспостереження в громадських місцях дійсно роблять життя безпечнішим. Таким чином право на приватність зазіхає на право на безпеку.
Тепер ми знаємо, що технофобія може використовуватись для ІПСО. У часи Другої світової війни бомбардувальники не мали тих технологій, які доступні ворогу сьогодні — тоді дотримання правил затемнення вночі було дійсно просто необхідно. Ці застарілі знання дали привід для паніки в лютому 2022 року. Інформацію про те, що ворожі дрони орієнтуються по світлу, здається, так ніхто толком й не спростував. Лампи підсвітлювання розсади на балконах сприймали як орієнтир для ракет. Хибні виклики ускладнювали роботу поліції, СБУ та контррозвідки. Насправді в багатьох моделях дронів є тепловізори, тож їм непотрібно світло для орієнтації в просторі. Маршрути дронів прокладаються за допомогою глобальної системи позиціювання і затверджуються заздалегідь.
Зараз, коли в України з’явилося більше засобів протиповітряної оборони, ворог почав прокладати шлях шахедів понад руслом Дніпра та намагається летіти якнайнижче. Чи можете уявити, щоб оператори, які проклали шлях дрона-камікадзе над річкою, бачили там хоч якесь світло? Летіти також намагаються вночі, щоб бути непомітними. І ще: одним з надійних помічників виявлення шахедів стало світло прожекторів. Що ще раз доводить, що технофобія може зробити страх зброєю ворога. Тож перемагаймо страхи назло ворогам!
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Голі фотки й кошенята в пиріжках: які страшилки розказували в Києві;
Наші жарти пахнуть гречкою: 7 міських легенд про епідемії;
Страшні ігри та моторошні ляльки: чому дітям подобаються жахастики;
Остогидлий монумент і страх перед радіацією: спогади закордонних українців.
