Боротьба за сина: історія українки та її вкраденої дитини

Боротьба за сина: історія українки та її вкраденої дитини

Один зі злочинів Росії у війні проти України — викрадення тисяч наших дітей. Хочеться вірити, що ми їх повернемо, а викрадачів покараємо. Історик Олександр Вітолін нагадує: радянська влада теж займалася кіднепінгом, але тоді українці не могли розраховувати на підтримку вільного світу. Та навіть у тих умовах їм вдавалося перемагати.

Родина Степана Бандери була далеко не єдиною родиною, яку радянська влада репресувала лише за те, що один її з членів був патріотом України. Проти членів сімей вояків УПА діяли постійні репресії. Каральні органи не цуралися й кіднепінгу — викрадень людей.

24 лютого 1946 року в бою з НКВС загинув один з найкращих командирів УПА Василь Андрусяк. Його батька, мати, сестру, дружину брата з дітьми вивезли в Красноярський край ще в 1940-му. У підпіллі залишилась дружина Євгенія Андрусяк. У 1944 році її 16-річну сестру Лідію радянська влада заарештувала й засудила до 10 років виправних робіт, а батьків вислала до архангельської тайги. Того таки 1946-го радянська влада заарештувала її сестру Марію та засудила до 10 років.

Символічна могила командира Василя Андрусяка в Чорному лісі, де загинув у бою з більшовиками 24 лютого 1946 р.

10 березня 1946 року Євгенія Андрусяк народила сина. Переховуватися разом з немовлям було набагато важче, і 7 серпня 1947-го мати з дитям потрапила до рук НКВС. Євгенії Андрусяк не могли інкримінувати участь у якихось серйозних злочинах, але сподіватися на справедливий суд було марно.

Євгенія Андрусяк могла б вийти на волю, якби зрадила ідею, за яку загинув її чоловік. Арештованій запропонували підписати статтю з осудом ОУН-УПА й діяльності чоловіка. За це обіцяли відпустити, повернути сина та надати квартиру де завгодно, хоч у Києві. Фактично цим слідчі визнавали, що Андрусяк нема за що судити. В іншому випадку їй погрожували 25 роками позбавлення волі. Та Євгенія Андрусяк рішуче відкинула пропозицію слідчих. І тоді її, як і тисячі українців, засудили не за реальні злочини, а за любов до чоловіка, родини, України.

Потрапивши до ГУЛАГу, Євгенія Андрусяк за один рік стала інвалідом. Весну 1948 року в тому таборі мало хто пережив. Можлива інвалідність і врятувала життя Андрусяк, бо її відправили на город, де вона могла потроху їсти картоплю. У таборі помирали й здорові — від виснаження.

Євгенія Андрусяк. Член ОУН, псевдо «Мрія». Медсестра медчастини. Табір. 45 квартал. Політв’язень. Урал, 1955 р.

За кожної нагоди Євгенія намагалася дізнатися, що сталося з її сином Васильком. Жінка писала запити з кожного табору, де їй доводилось бути, але не отримувала відповіді. У розшуку Василька допомагав брат, який залишився на волі. У будинку маляти у Станіславові (Івано-Франківськ) він знайшов схожу дитину. Але тільки-но почав розмову про опіку, як його одразу заарештували й два тижні протримали в тюрмі. Випустили лише коли підписав обіцянку не шукати малого Василька Андрусяка й не підходити до дитини. Мати ж не могла отримати відповіді на свої запити, бо в будинку маляти її сину змінили прізвище на Ганусяк.

Вийшовши на волю, Євгенія Андрусяк продовжила пошуки. Сліди знову привели до Станіславова, де вона звернулась до прокуратури. У прокуратурі з’ясувалося, що дитину віддали на усиновлення. Порушення прав матері в прокуратурі не викликало співчуття, там були певні, що нові батьки виховають хлопчика краще й син відмовиться від рідної матері. Андрусяк пообіцяла звернутися до обласного прокурора, а якщо той не допоможе, то в Москву. Її переконувати, що з новими батьками дитині буде краще. Коли стало зрозуміло, що Євгенія Андрусяк не відмовиться від сина, прокуратурі довелося повідомити їй, що Василя Ганусяка всиновило подружжя Корсакових, яке переїхало до Києва.

Євгенії Андрусяк довго не вдавалося знайти сліди Корсакових. Андрусяк писала в адресні бюро й до газет, щоб їй допомогли знайти сина. Наполегливість матері змусила київську міліцію уповноважити дільничого міліціонера знайти Корсакових. Запити дільничого спочатку теж нічого не дали, але з третього разу він нарешті отримав відповідь, що Корсакови проживають у Єльні в Смоленській області, що вони забрали з дитбудинку хлопчика, якому виповнилося 12 років і який ходить до п’ятого класу.

Дізнавшись, де знаходиться її син, Євгенія Андрусяк відправила до Єльні письмову заяву до суду з вимогою вирішити її справу. Відповіді знову не було. Тоді Андрусяк поїхала на прийом до судді в Єльню. Виявилося, що суддя чекає на документи на дитину зі Станіславова.

Євгенія Андрусяк вирішила піти до Корсакових, щоб побачити свою дитину. Вона навіть «познайомилась» із сином, але шокувати його правдою не стала. Проте містом швидко ширилися плітки, і Василько дізнався правду про свою матір. Крім того, Євгенія Андрусяк з’ясувала, що Корсакови не змогли всиновити Василька, бо не вистачало документів, де знаходяться його батьки. Тому вони просто забрали хлопчика з будинку маляти. Посада Корсакова допомогла йому порушити закон.

«На память тете Жене от Вовы». Такий знімок подарував синок Василько мамі, коли ще не знав, хто вона

Нарешті почався суд. Суддя вирішив врахувати думку дитини й запросив хлопця:

«— Чи поїдеш з мамою?
— Ні. Я хочу тут жити.
— Чому ти не хочеш їхати з мамою, чи тому, що ти її не знаєш? Усі діти мають рідну маму, а в тебе чужа тьотя.

А він заплакав і сказав:
— Якби я з нею весь час жив.
— Знаєш синок, була війна, маму посадили, поки розібрались, її оправдали. Вона приїхала і почала шукати тебе. Написали їй, що ви виїхали до Києва, два роки шукала вас.
— А ми в Києві не жили, ми в Каспелі жили без прописки.
— Ну ось, хіба вас легко було знайти? А тепер тебе знайшла, а ти не хочеш з нею іти.

Другий засідатель питає:
— А може, поїдеш в гості до мами, побачиш, як вона живе. Сподобається — залишишся, а ні — назад поїдеш.
— Поїду в гості».

Після цього суд став на бік Євгенії Андрусяк. Звичайно, велику роль зіграло те, що Корсакови не всиновили хлопця за законом.

На літні канікули Василько поїхав у Костопіль до матері й залишився в неї.

Тільки в 1989 році Євгенія Андрусяк розповіла сину всю правду про його батька. У 1990-му на прохання сина Євгенія Андрусяк написала спогади.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: Засудити Кремль: як українці домоглися трибуналу;

Перемогти КДБ: український Дон Кіхот і його дружина;

Україна проти Ватутіна: 100 років боротьби;

Заборонене весілля та шпигунські скандали: радянський крінж в ООН;

Для листів, свята та війни: історія київських голубів.