Дві тисячі перших побачень: історії киянки про сайти знайомств

Письменники, блогери, бізнесмени, іноземні професори. З ким вона тільки не зустрічалася! Киянка Ярина розповіла Вікенду про свій досвід, 25 років користування сайтами знайомств і 2000 перших побачень.

Без романтики та з документами

Я стала користуватися сервісами знайомств у 1998 році, тобто роблю це вже 25 років. У мене був кавалер, який удома мав інтернет. І мене підсадив, коли інтернет ще мало у кого був. Ідея відвідувати сайти знайомств виникла сама собою. Англійську я знала більш-менш, тож було багато спілкування з іноземцями.

Я писала дисертацію на якусь хитромудру тему, треба було шукати документи з фондів зарубіжних бібліотек і архівів, а електронна доставка документів тоді була ще не дуже розвинена. Пожалілася якомусь іноземцеві на сайті знайомств. А він каже: «Я тобі знайду, якщо це в моїй країні». І ще порадив звернутися до хлопців з інших країн на тому ж сайті. Я очікувала, що він зробить ксерокопію, відсканує й надішле. А він каже: «Я привезу». І приперся.

Романтичних стосунків у нас не було. Я завжди досить цинічно й критично до цього ставилася. На тому етапі використовувала знайомства, щоб добути потрібні для дисертації документи та підтягнути англійську.

Коли працювала в університеті, знайомі іноземці телефонували мені, а колеги й подруги питали: «Що такого ти їм пишеш, що вже за два-три тижні переписування вони їдуть до Києва?»

Звісно, за ці роки були стосунки. І з сайту, і не з сайту. З сайтів я ніколи не йшла назавжди. Є такі сайти, з яких взагалі неможливо видалитися остаточно.

Був момент, коли я думала: багато подруг уже заміжні, а я ні. Треба мені сходити, відмітитися та вийти. Багато хто навколо про це говорив.

Але я пішла не заміж, а до психотерапевтки. Вона запропонувала перебрати в памʼяті знайомі пари. І запитала, з ким із них я хотіла б помінятися місцями. І я зрозуміла, що ні з ким зі свого оточення, своїх знайомих, дуже далеких знайомих, колег не хочу мінятися місцями. Я не бачу ніякої моделі, яку собі хотіла б. Треба відверто зізнатися: це не моє.

Для чого ж мені ці побачення й знайомства? Бо я навчалась на традиційно жіночому факультеті, працюю зараз у жіночому колективі. І навіть у роки, коли викладала в університеті, моїм контингентом спілкування були вчорашні школярі та викладачі. Тому ще тоді, на початку, я усвідомила, що сайти знайомств — класний спосіб розширити бульбашку.

Президентський указ

У 2000 році все змінив президентський указ «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні». Тоді інтернет і зіпсувався.

Бо спочатку там сиділо лише певне коло людей, дуже вузьке. Це ті, кому раніше провели інтернет: науковці, просунуті люди, які мають професійні потреби в технологіях. Тепер же в мережу хлинула кожна жаба й риба.

До того можна було сидіти на сайтах знайомств без фотографії, замість змістовного тексту писати щось типу «Не влізай, бо вбʼє». А тепер це все стало вимагати багато часу й зусиль. Іноді дуже великих зусиль. Треба зробити хорошу фотографію, ретельно заповнити анкету, щоб відсіювати зайвих. Текст у мене поступово напрацювався. Хоча, звісно, він залежить від того, що це за сайт. Фотографію міняю часто, десь раз на пів року. Але ставлю одну, ніяких більше не надсилаю.

Питання стосовно зовнішності для мене перший критерій відбору. Коли чоловік питає, якого я зросту, яка вага, вже знаю, що далі буде запитання, який маю розмір грудей. Це і є так звані червоні прапорці. Загалом їх чимало.

Коли я зрозуміла, що треба відбирати «своїх» людей, стала робити це ще на етапі анкети. Більшість чоловіків «не мого кола» схлинули, бо їм зі мною нецікаво. Щоби написати свій текст, я передивилася купу жіночих анкет. Я взагалі дивлюся їх частіше, ніж чоловічі. А ще є сайти, де під акаунтами з фотографіями чоловіків пишуть жінки. Вони можуть спілкуватися з тим чоловіком або одна з одною. То у мене з тих сайтів тепер є кілька подруг з різних міст, ми і зараз спілкуємося, іноді зустрічаємося.

З київськими подругами, молодими й завзятими, ми встановили програмки для обліку кадрів. Туди заносили дані всіх кавалерів. Найзручніший пошук був за номером телефону. Хтось запрошує на побачення, а ти питаєш подругу:

— Олю, а ну пробий, чи ти з ним ще не ходила.

А вона: «Ходила, він такий задрот! Але сходи, тобі таке може сподобатися». Або каже: «Ні, з цим точно не йди».

Було смішно, коли ми з подружкою зʼясували, що один дядько призначив мені побачення на цей тиждень, а їй — на наступний. Пропоную: «Ходімо одразу вдвох?». Ми приходимо й говоримо: «Слухай, ти з нами обома переписуєшся, як ми зʼясували. То ми тобі зекономили час і прийшли разом». Ну нічого, він посміявся.

Я й сама так робила. Бувало, що у мене в університеті перша пара, третя та пʼята. А між парами я бігаю у кафе. На пʼять побачень за день встигала.

Відсів по анкеті

Я зберігаю багато листувань та сотні фотографій. Колись показувала їх на роботі, то довела колег до істерики. У тій колекції чоловічих класних фото немає, тільки прикольні. А жіночі є класні й є смішні.

Коли я начиталася жіночих анкет, то зрозуміла, що треба у своїй змінити текст. Зробила два варіанти. Другий був англійською та набагато довший. Облом відбувається ще на етапі: «Ні фіга собі ти накатала в анкеті! Хто це буде читати?»

Написала про чоловіка, який передбачуваний, уміє вербалізувати свої думки і побажання, слухати та вислуховувати, готовий до пошуку компромісів, неодружений. Знали б ви, скільки образ і матюків я вислухала за цей текст! 80% відповідей — то була просто хвиля сказу: як ти смієш вимагати від чоловіка ТАКЕ? Жінки іноді пишуть в анкеті щось типу: «Продаю женскіє часіки. Дорого. Один часік — 500 доларів». Думаю, ті оголошення викликають менше обурення, ніж моя анкета. Мені казали, що мої вимоги виконати неможливо, що жодний нормальний чоловік не відповідає цим критеріям.

Жінці варто добре продумати текст своєї анкети. І чітко написати про те, чого вона хоче. Якщо грошей, то написати так, щоб це було зрозуміло. Якщо одружитися, про це треба одразу казати. Текст анкети заощаджує час, який в інших випадках витрачається на спілкування з тими, хто потім все одно відсіється.

Анкета відсіює зайвих, залишаються свої. На іноземних сайтах в моїй анкеті текст удвічі довший, але там у мене висять винятково власники крутих фірм, професори, доктори наук, які час від часу їздять сюди.

Чи не втомилася я за ці роки? Ні. По-перше, я змінююся. Змінюються люди, з якими там спілкуюсь. Змінюються мета.

Скажімо, коли їду в інше місто, особливо у відрядження, пишу, що шукаю того, хто покаже мені місто. Колись у мене був не роман, а гарні тривалі стосунки з чоловіком, який написав, що приїжджає у відрядження з Дніпра в Київ раз на два-три місяці. І проводить тут два-три тижні, живе в готелі. А ввечері нудьгує, йому потрібна компанія. Зʼясувалося, що у нас збігаються погляди на театр, кіно, виставки тощо.

Він міг мені зателефонувати та сказати: «За 15 хвилин маєш бути там-то». Я все кидала й неслася. А там вистава, а потім ресторани до другої ночі. Він був дуже забезпечений, тож проблем куди піти чи викликати машину не було. Ще й машина мала бути певного класу. Як він казав: «Я маю з дамою сісти ззаду й щоб колінкам було вільно».

Зараз у мене є анкети, мабуть, на двадцяти різних сайтах. На деякі можу не заходити роками. А потім думаю: чи не піти мені знову? Це як алкоголік, який не може завʼязати.

На початку повномасштабного вторгнення розчулило, що всі мої іноземні кавалери пройшли перевірку. Написали навіть ті, про кого я давно позабувала: приїжджай, чекаю, підтримую.

Особливі категорії

У мене немає й ніколи не було вікових обмежень. Зараз вказано, що я шукаю знайомств з чоловіками від 18 до 80 років. Узагалі намагаюся у будь-яких питаннях уникати категоричності, тому що люди бувають різні, ситуації теж.

Дуже великий відсоток — це чоловіки 40-50 років, розлучені. Часто й не один раз. У них немає квартири, бо вони її залишили одній, другій, третій, четвертій дружині. У них від кожного шлюбу є діти. А тепер вони заклопотані тим, щоб знайти жінку з квартирою й щоб у неї не було дітей. І якщо ти така жінка, з квартирою та без дітей, ще й сама заробляєш на себе, то для них ти суперкласна.

Якщо чоловіку за 60, то бажано, щоб ти ще мала якусь медичну освіту. Бо він вже думає про те, як його буде доглядати жінка-няня. Це жах, але це так.

Окрема категорія — забезпечені дорослі чоловіки. Я їх дуже люблю. Більшість з них адекватні, за секунду оцінюють ситуацію. Ти для них як маленьке звірятко, яке загортає шоколад у фольгу. Їм подобається спілкуватися та ходити на побачення. Що старші, то краще. Їм вже треба не тіло, а мозок. А я їм завжди кажу, що мозок — це дорожче. І тут мова не тільки і не стільки про гроші, як про те, що вкладатися у такі стосунки йому треба буде серйозніше: час, емоції, турбота.

Ще одна категорія — розлучені, що хапаються, мов за соломинку, за нові стосунки. Чоловіки з незалікованими травмами у стадії розриву, кидаються на сайти знайомств, як в аптеку за пігулкою. Бо їм необхідно самооцінку підвищити за чийсь рахунок. Таких одразу відсікаю, у мене ніяких жалощів немає. Я — не психотерапевт.

Недільні татусі витрачають увесь час, сили та гроші на дітей. Не спілкуюся з чоловіками, в яких маленькі діти. Тільки з тими, чиї діти старші 20, а краще 30 років.

Далі — величезна кількість одружених. Категоричності я уникаю. Одружений так одружений. Сто разів з такими зустрічалася. Причому якщо він це приховує, то я швидко просікаю, навіть якщо не гуглю необачно розкриті ним деталі. Досвідченій жінці, яка вміє працювати з інформацією, нескладно перевірити.

Спокійно ставлюся, бо, може, він справді дружину вже пʼять років не бачив. Або в неї десять коханців. Може, навпаки прийти якесь чудо, розкаже, що неодружений. А насправді живе у стосунках і там уже троє дітей, які на нього чекають.

Тому я раджу призначати зустріч на такому місці та в такий час, щоб його могли побачити всі — колеги, знайомі, колишні і теперішні дружини, коханки і тесть з тещою, які зобов’язково опиняться у тому ж місці у той же час. Якщо він спокійно там зустрічається, значить, боятися йому нема чого. А якщо по кутках ховається, щоб ніхто не побачив, то одружений чи ні — вже не має значення.

Що роблю, коли бачу на тих сайтах чоловіків своїх подруг або своїх знайомих? Нічого. Не хочу про це знати, мене це абсолютно не стосується. Я не знаю, які там у парі стосунки, може, вони мають специфічні запити й третю собі шукають.

Що сказати про статистику адекватних чоловіків? Сайти знайомств — це той самий світ, тільки в інтернеті. А якщо ви не відсіюєте людей не свого кола, то зустрінете когось незвичного. Знаєте, як поводитися з мільйонерами або водіями маршруток?

Безпека та прапорці

Обовʼязкова умова, без якої я ніколи не погоджуюся зустрічатися, це телефонний дзвінок. Окрім змісту сказаного і манери спілкування, вимова і тембр голосу мають надзвичайне значення. На цьому етапі теж відсікаю. Я можу не бачити фото, але поговорити телефоном і спокійно піти на зустріч, навіть одразу сісти до нього в машину.

Але завжди повторюю, що безпека на побаченнях — найголовніше. Тому призначати зустрічі тільки у знайомих місцях, де є різні виходи. Щоб можна було в туалет піти, сказати офіціантам, що з придурком познайомилась і тепер хочеш вийти непоміченою.

Обов’язкова фішка: кажеш одній подрузі зателефонувати за 15 хвилин, іншій — за 30 хвилин і за годину.

Ніколи не кажу домашню адресу. До себе не воджу, а сама на його територію намагаюсь прорватися у випадках, коли вже виник серйозний інтерес. Кажу свою адресу, коли впевнена і мене відвозять додому.

Ще одна фішка, напрацьована роками, — сказати, що ти захворіла. Прикриваєш носа й гундосиш в трубку. Більшість на цьому прощається. Хтось може сказати: я приїду, привезу смачненького. Чоловіче, ти не врубаєшся, що я лежу хвора? А, може, хочу вперше тебе зустріти гарною?

І лише одинці кажуть в такій ситуації: «Чим я можу допомогти? Зараз привезу потрібне та залишу в консьєржки. Або присилай сусідку, передам через неї».

Бажання витрачати на мене гроші є визначальним. Я не прошу вести в ресторани, де розеточка морепродуктів коштує як пів квартири. Але очікую, що чоловік заплатить за мою каву. Приїхав на машині, яка коштує як вся установа, де я працюю, і без квітів? Це вже сигнал. Хоча одне з найприкольніших перших побачень — коли мене запросили на захист дисертації. Ніяких витрат, а запам’яталося на все життя.

Чоловіча брехня — то звичне явище. Якщо чоловік менший зростом за 175 сантиметрів, він обовʼязково напише собі в анкеті зріст на 10 сантиметрів вище. Про вагу теж часто брешуть. Буває, й про вік. А якщо був пʼять разів одружений, то може написати, що двічі.

Не люблю, коли чоловіки приховують, що мають дітей. А найнеприємніше, коли чоловіки вважають, що факт наявності дорослих дітей навіть не вартий уваги, тому що дорослі діти — це вже не діти. Червоні прапорці для мене не лише розмови про колишніх дружин, але і детальні розповіді, з ким і як саме зустрічався з цього сайту.

Як відмовляти хаму? Так, як він заслуговує. А непоганому чоловіку, з яким просто нема хімії, краще утнути якусь безневинну дурість. Нехай буде переконаний, що це він тобі відмовив, а не ти його відшила. Світ такий жорстокий, навіщо додавати ще від себе.

Також раджу не перейматися, що людина в анкеті відрізняється від реальної: коли у мене траплялися такі ситуації, то в реалі чоловіки були набагато кращі, ніж в анкеті.

Історії з побачень

Я написала йому сама о другій ночі. На фото він стояв біля мотоцикла, повністю запакований у шкіру, шматочка тіла не видно. Він був онлайн і одразу відповідав, що нормальні дівчата до хлопців на мотоциклах не підкатують. А раз так, то завтра зустрічаємось о восьмій ранку, бери паспорт, підемо одружуватись.

Зранку телефонує, і я чую такий старечий голос, надтріснутий, голос людини у віці. І він каже: чекаю тебе з паспортом там-то, ти пообіцяла.

Я поки з ним говорю, вдягаюся та біжу на місце зустрічі. Стою, кручу головою, нарешті бачу такого дивного чоловіка: повністю виголений, окуляри специфічні, помаранчеві джинси, червоні мешти, купа шарфиків, браслетів, перстнів. І ще вусики, як у Рета Батлера.

Відкриває він двері, я сідаю в машину й чую, як закриваються замки на дверцятах. Він повертається до мене і каже: «Ну що, злякалась, лялю? Додому прийдеш через три дні вся в засосах».

Я починаю канючити: «Випустіть, я мамі на портреті Леніна клялася не сідати до незнайомців у машини». Тут йому хтось телефонує, і поки він говорить, я бачу в кишені на дверцятах купу однакових журналів. Висмикую один і передивляюся. І коли він закінчує розмову, кажу, що знаю, хто він такий. І показую журнал, де про нього написано. Він посміявся, а додому я дійсно потрапила за три дні, бо він мене тягав всюди — в Будинок художника, на зʼїзд його партії. Дуже прикольний, ми досі спілкуємося.

Інша історія: він переселенець з Донецька, дружина його кинула. Неприкаяний класний дядько, просто не мого поля ягода. Намагалася йому допомогти, підказала, як анкету заповнити. Але він був трошки нуднуватий, тому я дала сигнал подрузі.

Подруга кричить: «Де ти лазиш? Мама твоя телефонує. Прорвала труба. Бігом їдь, вези ключі!» — після такого лементу можна стікати разом з тою водою. І тоді я змогла піти без образ.

Яка б упевнена ти не була, а важливо мати підстраховку. А ще стежити за своєю їжею і напоєм, щоб нічого не підсипали.

Якось прийшла на зустріч, а кавалер розповідає, що двічі був одружений з дамами, які народилися в одну дату. І каже мені число й місяць. Я дістаю йому паспорт і показую, що я народилася в той самий день. Я сміюся: «У тебе карма. Перший раз, другий. І зараз ти виколупав на сайті жінку з той же датою народження. Тобі пороблено, може?»

З одним теж певний час зустрічалися. Запропонував показати свій заміський будинок. Я не боялася їхати, бо до мене з ним уже зустрічалися мої подруги. А дорогою він розповів, що жінки, які доходять до візиту в той будинок, не проходять перевірку в його кота Кузі. Бо кіт хворобливо їх сприймає. Кузі стільки приділялися уваги, що я зрозуміла, що мене везуть на оглядини.

Приїжджаємо в той шикарний будинок, заходимо в скляні двері. Аж до мене чеше здоровий кіт. Підходить і починає дертися наверх моїми чорними штаньми. Я ногу трошки виставила, він заліз, вмостився й став муркотіти. Бачили б ви обличчя кузіного господаря!

Повага до себе

Як не зранитися через відмови або коли люди просто зникають? Завжди ставити себе на перше місце. Ти абсолютно не знаєш, з яким хвостом він сюди прийшов. І чому ти маєш цим перейматися? Переступила та пішла.

Я колись сиділа на форумах жіночих. І бачила, що найчастіша проблема — жінки придумують собі образ чоловіка, якого там і близько не було. Вони двічі зустрілися, а вона вже подумки з ним одружилася.

У мене був смішний приклад — зустрічалася з грузином, такий красень! Я раніше таких і не бачила. Правда, ніс якусь пургу про те, що він князь. Але потім ми нормально поспілкувалися, домовилися зустрітися за кілька днів. А тоді я у справах приїжджаю на лівий берег, де буваю дуже рідко. Виходжу з метро, поряд стоїть якась хачапурня, і він там смажить ті хачапурі. Звичайно, він мені більше не зателефонує, бо спалився.

І багато випадків, коли палиться на чомусь, і з тобою вже не спілкується. А ти через такого князя-брехуна будеш перейматися? Перестань, ти в себе одна! Часто чоловіки приходять на ті сайти, щоб самоствердитися об тебе, за твій рахунок. Якщо в тебе проблеми з самооцінкою, то ти ж перша попадеш під роздачу. Потім, звісно, пройдеш там справжню закалку.

Наостанок хочу побажати всім знайти свою другу половинку. Або зрозуміти, що вона вам не потрібна. Бо ви в себе є — цілісна особистість.