На Масляну наші предки не тільки вітали Весну та пекли млинці. Ще вони активно залицялися та шукали кохання. Історик Олександр Вітолін розповідає, як це відбувалося.
У першу чергу Масляна — це гучне випроваджування Зими і поклоніння Сонцю, яке змусить Зиму відступити. Неважко уявити радість наших давніх предків щодо закінчення зими, адже їм доводилося просидіти весь сезон в хаті без сучасних благ цивілізації в очікуванні, поки сніг зійде або втопчеться. Після цього прихід Весни наші предки святкували цілих два тижні. Прийняття християнства скоротило святковий цикл на тиждень і запровадило після Масляної Великий піст. Бажання пожирувати перед постом і забуття язичницької традиції поклоніння Сонцю змінило акценти у святкуванні приходу весни. Для більшості Масниця стала приводом поїсти млинців і посперечатися, чи саме млинці були головною святковою стравою. Ще в давні часи свято весни було й приводом перерахувати неодружених, позалицятися та себе показати.
Просто наминати млинці-вареники-сирники після зимової самоізоляції нашим предкам було нецікаво, вони хотіли ще хильнути чарку і гарно потеревенити з сусідами. Розплачуватися доводилося неодруженим парубкам, дівчатам або їхнім батькам, які, на думку громади, доклали недостатньо зусиль для одруження дітей. Якщо ви сьогодні страждаєте від настирливих порад щодо особистого життя, то знайте: обряд Колодки на Масляну був просто-таки професійним святом охочих лізти в чужі справи.
Отже, неодруженим прив’язували колодку чи ляльку до руки або ноги та відв’язували тільки після викупу горілкою, вином або грошима. Відв’язувати колодку самому було поганим тоном, незалежно від причин, які не дозволяли одружитись раніше. Хоч сьогодні обряд Колодки й виглядає настирливим втручанням в приватне життя, варто розуміти, що в ті часи люди жили набагато менше. Тож продовження роду та наявність молодих здорових рук справді були одними з головних життєвих цінностей.
Колодка була не просто приводом познущатися з неодружених, а зменшувальною назвою Колодію — однієї з багатьох назв Масляної в ті часи. Обрядові пісні доводять ще раз, що свято було не просто приводом понаїдатися:
Ой спасибі, Колодію,
Що зібрав до купки,
Гостювали, цілувались,
Аж злипались губки!
Обрядові пісні на Колодія навряд чи вразять сучасних меломанів, але можуть дати фору деяким сучасним попзіркам.
Маю курочок много,
Півника ні одного.
Продам решето сімʼя,
Куплю курочкам півня.
Маю дівчаток много,
А хлопця ні одного.
Продам решето клоччя,
Куплю дівчатам хлопця.
Очевидно, що виконавець цієї пісні мав на меті не продемонструвати свої вокальні дані чи багатство пісенної поезії, а повідомити про готовність приймати сватів.
Дівочі пісні були хитріші та жодним словом не згадували ні сватів, ні весілля. Але натякали, що на вечорницях сумно не буде нікому.
Чорна курочка, чорна
Вискочила на жорна,
Стала сокотати —
Не дасть колодчанам спати.
А вже сонечко встало,
Колодчани не спали,
Всю ніч горілку пили,
Колодку волочили.
Ой, колодка, колодка,
В тебе губа солодка.
В кого одна, в мене — дві,
Солодкії обидві.
А щоб на вечорницях парубок не обрав іншу, дівчата самі себе нахвалювали:
Стояла на колодці
Моргала на молодці:
З гаю, молодці, з гаю,
Я чорні очі маю!
Мара бери тя з ними,
Давно ти дуриш ними,
Якбись мня не дурила,
Давно бись моя була!
Чорна курочка, чорна,
Вилетіла на жорна,
Зачала траскотати,
Взяв когут піяти!
У кожному регіоні були свої особливості традицій і співів, але чорні очі й чорні брови мали однаково приворожити всіх парубків:
На колодку ходила,
Щоб капуста вродила,
З колодки йшла, піднялась,
Щоб капуста прийнялась.
А я шевчука люблю,
Я в черевичках ходжу,
В черевичках гуляю,
Бо три пари ще маю.
Одна пара — чорная,
Друга пара — червоная,
А третя — сапʼянова.
Сама я — чорноброва.
Часом пісні не засватаних дівчат були доволі агресивним:
Ой, упала колодка із печі
Та й побила Семенові плечі.
Оце тобі, Семене, за мене,
Що не ходиш звечора до мене!
Оце тобі, Семене, за мене,
Що не ходиш звечора до мене!
Ой, упала колодка із груби
Та й побила Семенові зуби.
Тепер треба колодку рубати,
Семенові зуби вставляти.
Тепер треба колодку рубати,
Семенові зуби вставляти.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Сало, жито та маслини: що їли наші предки;
Відьми та корочуни: як протистояти злим істотам взимку;
Борщ як магія, традиція та тортури: веселі та жахливі історії українців про національну страву;
Журба чи хайп: культ минулого у спільнотах Києва;
