Кохання та гриби: як кияни на дачах відпочивали

Кохання та гриби: як кияни на дачах відпочивали

Коли з’явився термін «дачі», за що багатії та міщани обирали цей відпочинок? Якими були правила дачного роману? Чи крутили дачники консервацію? Історик Олександр Вітолін розповідає, як формувалася дачна культура.

Виникнення слова «дача» пов’язують з роздачею земель дворянам за службу царю або просто з умовою обов’язкової забудови для заселення місцевості. У словнику Грінченка «дачі» теж пояснюються як «данина». Оскільки власниками перших «дач» були люди заможні, з високим соціальним статусом, то перші дачі були повноцінними резиденціями панівної еліти. У 18-19 століттях інфраструктура міст Російської імперії була не розвинута, тодішні Київ та Москва здалися б сучасному киянину просто скупченням МАФів. Тож дворянству було все одно, де будувати палац. Яка різниця, де виноситиме нічний горщик прислуга: в місті чи у власній резиденції за містом? Яка різниця, де писати листа при світлі свічки? Яка різниця, де лікар безсило розведе руками через «грудну жабу» (інфаркт) у пацієнта?

Для заможних дворян особиста резиденція давала певні переваги. В маєтку пана оточували віддані люди. Прогулянки верхи, розведення квітів та полювання були чудовою альтернативою міським розвагам. Перевагою заміських резиденцій було і те, що гості часом ставали компаньйонами господарів на довгий час. А серед тих гостей траплялися відомі і талановиті особи. У місті ж довгоочікувані гостини могли перебити найрізноманітніші справи і спільні знайомі (саме таким вийшов візит Гоголя до Максимовича).

Реклама магазину зі списком, що треба на дачу. Блузи, краватки, віяла, і ніяких відер чи сапок

З кожним поколінням власників заміські резиденції багатіли власною історією, що робило їх в очах господарів ще більш значущими. Крім того, що б не відбувалося в Російській імперії, ким би не був дворянин — ретроградом чи мрійником-лібералом — він завжди розумів, що лад, заведений в резиденції, — це саме його лад. Тому у резиденціях, збудованих на землях, отриманих під час царської роз-дачі, панував принцип «мій дім — моя фортеця».

Лише в кінці 19 сторіччя місто стало реально випереджати за рівнем технічного прогресу провінцію. У 1886 році у Києві з’явився телефон, з 1890 року почалася електрифікація міста. Але і тоді найбагатшим дворянам вдавалося встигати за прогресом у межах їхніх резиденцій.

Серед маєтків Київщини, які могли дати фору багатьом київським забудовам, варто назвати: маєтки Розумовських, Браницьких, Трощинських, Остен-Саккенів. Резиденція Розумовських в Яготині після одруження онучки гетьмана стала резиденцією генерал-губернатора Миколи Рєпніна-Волконського. Туди навідувались не лише літератори, але й найвпливовіші особи імперії. Загалом сучасний Яготин пишається тим, що його відвідували Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Микола Гоголь.

Палац у Яготині

Польським шляхтичам Браницьким маємо завдячувати за дендрологічний парк «Олександрія» в Білій Церкві.

Біла Церква, палац Браницьких
Біла Церква, зимовий палац Браницьких

Ще одна пам’ятка садово-паркового мистецтва на Київщині знаходиться у Кагарлику. Парк закладав граф Ян Тарновський, але пізніше маєток став власністю статс-секретаря Єкатерини ІІ Дмитра Трощинського. В кращі часи парк Трощинських змагався за привабливістю з уманською Софієвкою.

Кагарлик, палац Трощинського

Свій парк був і у Остен-Сакенів. Але сьогодні Немішаєве більш відоме інститутом картоплярства, ніж мальовничими руїнами графського палацу.

Немішаєве, палац Остен-Сакенів

Більшість дворянських палаців і маєтків зазнали руйнувань під час революції. Проте сьогодні навіть «простий» будинок для садівника в «Олександрії» викликає захват фотографів і звичайних туристів. Навіть за рештками садиб та руїнами будівель бачимо, що ці маєтки ніколи не були «дачами» в нашому сучасному розумінні. Це були швидше провісники сучасних заміських котеджних містечок, адже дворянські палаци часто доповнювалися будиночками для гостей, флігелями, альтанками. А по-справжньому шляхетні дворяни не забували про місцевих селян і будували для них лікарні, школи, храми.

«Простий» будинок для садівника

Поступово сформувався прошарок міських чиновників, інтелігенції і підприємців, які в 19 сторіччі теж захотіли виїжджати з міста слідом за вельможами. В 1844 році імператор Микола І підписав указ про роздачу заміських земель у Кронштадті для дач і садів. Цей документ вважається першим офіційним вживанням словом «дача» в його новому значені і документує початок дачного буму.

Одночасно роздача земель військовим відбувається і в Києві, завдяки чому з’являється Саперна слобода. Імператор Микола І в даному випадку лише йшов в ногу зі своїми підданими. Без масового міщанського попиту на літній заміський відпочинок не сформувалася б культура дачного відпочинку, якою ми знаємо її сьогодні.

Перші дачі киян розміщувались в межах сучасного Києва. Адже на початку 20 століття Байкова Гора, Звіринець, Куренівка і Пріорка, Солом’янка, Шулявка, Караваєві дачі, Деміївка, Передмостова і Микільська Слобідки вважалися передмістями Києва. На дачні поселення стали перетворюватись Боярка, Ворзель, Дарниця (тоді це був Остерський повіт Чернігівської губернії), Ірпінь, Китаїв, Мотовилівка, Немішаєве, Пуща-Водиця, Святошин. Важливу роль відігравала залізниця, яка давала можливість вільно дістатися дачі.

Найдешевші дачі коштували 15 карбованців на місяць. На ціну впливало сусідство з заводами або гамірними місцевими. Заможніші кияни дозволяли собі дачі за 200 карбованців на місяць. А найбагатші купували дворянські маєтки або будували палац на власний смак, як це зробив підприємець Микола Карлович фон Мекк у Копилові.

Копилів, маєток фон Мекка

Статки дачників визначали і рівень їх дозвілля. Творчі люди на дачі не відпочивали, вони скоріше відсторонялися від міських спокус і творили. А от дачний побут пересічних киян був набагато простішим і скромнішим. Для декого нудне і одноманітне дачне життя мало своєрідну перевагу, бо дозволяло заощадити. Наприклад, на дачі не треба гнатися за модою і можна носити простий одяг.

Такий нудний і одноманітний побут дачників став джерелом натхнення для Антона Чехова, який присвятив дачникам не одне оповідання і п’єсу. У поселеннях заможних дачників швидко стали з’являтися ресторани. Життя і бідних дачників, і багатіїв виключало сільськогосподарські роботи чи конвеєрне виробництво консервації. Ягоди та гриби збирали, але це виглядало скоріше як дозвілля, ніж як промисел.

Знудженим дачникам не залишалося нічого іншого, як заводити літні романи. За неписаними правилами етикету вони мали скінчитися із завершенням дачного сезону. А якщо фінанси і справи дозволяли, то кияни обирали відпочинок не на дачах, а на курортах. І бажано європейських. Бо кожен дачник глибоко в душі затятий курортник.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: Сіно та філософія: як Київ став вегетаріанською столицею;

Від віника до робота-пилососа: як продавали комфорт у Києві;

Киев с ретушью и без: как снимал фотограф Бормотов;

Гра престолів для самозванців: все починається з Києва;

Від цирульника до князя: афери по-київськи.