Як пристойні кияни робили непристойне на Трухановому острові? Які розваги пропонували містянам, чому обурювалися моралісти та як острів покращив репутацію? Історик Олександ Вітолін розповідає неординарну історію Труханового острова.
У давньоруських літописах згадки про Труханів острів відсутні. Але можна припустити, що він був місцем для відпочинку й роздумів ще за княжих часів. Про любов князів до Труханова острова свідчать згадки інших географічних назв, пов’язаних з ним: селище Ольжиші, бо належало княгині Ользі, бурхливий річковий рукав Чорторий та Долобське озеро, що згадуються в літописах. У 16 столітті острів почали згадувати в грамотах польські королі. А в 19 столітті він став вже одним з улюблених місць відпочинку киян.
Спочатку розваги на Трухановому острові обмежувалися грою на бандурі, гармоніці чи скрипці. У 1865 році киянин Іван Петрович Сухота відкрив на острові буфет і планував відкрити розважальний заклад. Але міська влада вирішила закрити буфет Сухоти через відсутність поліцейського контролю.
За п’ять років поліцейських на Трухановому острові не з’явилось. Але Адам Гінтовт, який займався перевозом на човні, на відміну від попередника знайшов аргумент для міської влади й таки отримав дозвіл на діяльність. Перші роки все було чудово. Раки та курчата стали доброю принадою для киян. Поступово заклад Гінтовта розрісся до ресторану, парку «Ермітаж» із літнім театром та естрадою. В «Ермітажі» виступали акробати, коміки, куплетисти, співаки, грав оркестр, працював світловий фонтан, влаштовували салюти. У 1893-му для розваги публіки на повітряній кулі у небо здіймався Ліскевич і стрибав з парашутом. Вхід до «Ермітажу» коштував 20 копійок, що позбавляло від клопоту з незаможними клієнтами. Згодом з’явилися навіть «американські» гірки.
У 1883 році під час перевозу відпочивальників на острів сталась трагедія: кілька човнів перекинулися, потонули 20 осіб. Після цього міська влада стала вимагати перевозити охочих відпочити на пароплавах. Але кияни продовжували гинути. Бо виявилося, що у величезній Російській імперії не було річкових училищ, які готували б відповідні кадри, тому київські капітани й машиністи були самоучками. Пароплавні компанії погодилися відкрити річкову школу. У 1878-му до міської думи передали прохання надати приміщення під річкову школу. Але міська бюрократія поховала цю вимогу на десятиліття.
Газети повідомляли, що відповідальні чиновники замість того, щоб займатися річковою школою, витрачали десятки тисяч рублів на постійне відновлення греблі в північній частині острова. Щовесни частину греблі зносило бурхливим Чорториєм, після чого її ремонтували знов і знов. Кияни підозрювали, що за наполегливістю, з якою чиновники хотіли загатити Чорторий, ховалася фінансова зацікавленість.
Принади, за якими на Труханів острів готові були пливти кияни навіть ризикуючи власним життям, у моралістів викликали роздратування:
«Знаменитий Труханів острів було створено значно пізніше, вже у 80-х роках. Раніше він являв собою пустинний острів, куди кияни влаштовували прогулянки з лоточниками, і ці прогулянки спочатку носили досить безневинний характер. Компанія побродить, бувало, берегом, розкладе багаття, зварить кашу, іноді влаштує більшу чи меншу випивку, і мирно повертається. Справжнім колумбом, що відкрив Труханів острів для киян, є один з човнярів, дідусь Адам Гінтовт, спершу облаштував на острові щось на зразок літнього заміського кабачка, де відвідувачі могли мати пиво, горілку й легкі закуски. У такому вигляді Труханів острів скоро зробився улюбленим місцем для «київських дідусів», яким хотілося розважатися й вдаватись у розпусту без галасу, так, щоб від цього не страждало їхнє сімейне та суспільне становище, іноді досить солідне. Труханівські піски й труханівські раки стали свідками найдикіших і найвульгарніших оргій, і відгомін цих оргій не перелітав через Дніпро на правий берег. З подальшим розвитком літнього звеселяльного прогресу Труханів острів обзавівся також закладами на зразок Шато та «Мінерашкі» («Мінеральні води»), всіма атрибутами кафе-шантанного жанру й перетворився на парк «Ермітаж», що швидко здобув славу теплого місця, де з приводу пристойності не особливо стидаються і куди люди, що цінують хоча б поверхневу пристойність, соромляться заглядати. «Дідусі», витіснені широким напливом публіки, з сумом зітхнули та перенесли арену своїх розваг до Ланцюгового мосту, в молоду «Венецію», звідки їх потім також витіснили шанувальники ницих розваг, які шукали все нові кутки для задоволення своїх потреб у дикому розгулі. Останнє десятиліття нашого століття ознаменувалось успішним ростом літніх звеселяльних садів, різних Аркадій, Лівадій, Альказарів тощо, і що більше вони росли кількісно, то нижчою і вульгарнішою ставала якість запропонованих у них публіці розваг. … Можна лише обурюватися з того, що ці кубла терплять і чому поліція та адміністрація не вживають жодних заходів проти неподобств, що панують у цих кублах, хоча це прямий обов’язок поліції й адміністрації, вказаний законом».
Попри шалену популярність у київських гультяїв «Ермітаж» Гінтовта збанкрутував через те, що міська влада постійно підіймала орендну плату за землю на Трухановому острові. Можливо, батьки міста в такий спосіб вирішили прибрати заклад, який ображав їх самими чутками про пиятики в ньому, або, що ймовірніше, вирішили підіграти конкурентам. Бо крім «Ермітажу» на острові знаходився ресторан «Босфор», що належав Товариству пароплавства на Дніпрі. Так чи інак, у 1896 році Гінтовт збанкрутував.
Тим часом робітники Товариства пароплавства почали самовільно заселяти Труханів острів. Пізніше землю на острові стали орендувати Південноросійський машинобудівний завод, військове відомство й розсадник рослин. Разом з орендарями збільшувалася кількість самовільних поселенців. У 1907-му на острові було 130 споруд, з яких лише 32 мали дозвіл від влади на забудову.
Давид Марголін, якому належали київські пароплави й не тільки на Трухановому острові, мав дачу, збудовану з усіма дозволами, де був навіть телефон! Для робітників-самоселів він став справжнім покровителем. За 30 тисяч рублів Марголін спорудив двокласну школу, щороку 2500 рублів виділялося пароплавством на її утримання. Крім того, юдей Марголін не пошкодував грошей на спорудження церкви святої Єлисавети. Він був з тих багатіїв, які хотіли жити серед освічених людей і вірян, а не серед злиднів, на тлі яких він почувався б ще заможнішим.
Водночас землі Труханова острова стали приваблювати і яхтсменів. У 1887 році на острові з’явився яхт-клуб. Яхти стояли в Гавані, яка раніше існувала завдяки особливостям рельєфу. Діяльність яхт-клубу активно висвітлювалась у газетах, проводили перегони та виготовляли власні яхти. У 1913-му київський яхт-клуб взяв участь у першій Всеросійській Олімпіаді. Під час Олімпіади на острові також проходили змагання з плавання, стрибків у воду, веслування та парусного спорту. Для стрибків у воду побудували 28 веж.
Труханів острів став приваблювати й науковців. У 1910-му на острові почала діяти Дніпровська біологічна станція Київського товариства аматорів природи. Результатом досліджень річкової флори й фауни став вихід збірки «Праці Дніпровської біологічної станції».
Завдяки дачникам, спортсменам і науковцям репутація острова настільки покращилася, що в 1912 році його стало не соромно перейменувати на Олексіївський — на честь цесаревича. Знаковою датою в облагородженні острова стало відкриття в 1916 році санаторію.
Більшовицька революція залишила острів без яхтсменів і мільйонерів, а Друга світова війна — без будинків. У 1948 році Труханів острів вирішили перетворити на зону відпочинку. У 1957-му чотирьохсотметровий Парковий міст з’єднав острів з правим берегом. Завдяки мосту Труханів острів знову став одним із найулюбленіших місць відпочинку киян.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Без Ярма: яким було найпопулярніше місце старого Києва;
Російсько-японська війна: фейкові новини та ганебна Z;
Українські цінності в російських музеях: топ вкрадених скарбів;
Від Чудського озера до Чечні: фейкові тріумфи росіян;
Непорушні та величні: міфічні захисники Києва;
Анекдоти та смішна брехня: як жартували радянські пропагандисти.
