Зірки, хрести та ордени: як українців нагороджували іноземці

Збройні сили України здобули пошану всього світу. Українські воїни завжди були серед найкращих і вже не раз змінювали хід історії. Вони отримували найвідоміші військові нагороди за мужність і героїзм, нагадує історик Олександр Вітолін.

Золота медаль Папи Римського для Івана Сулими

У щоденнику литовського князя Альбрехта Радзивілла є згадка про золотий портрет (медаль) Папи Римського Павла V Боргезе. Його отримав козацький ватажок Іван Сулима. Легше було згинути, ніж отримати цю медаль.

Під час одного з морських походів Сулима потрапив у турецький полон і став рабом-веслувальником на галерах. Під час війни турків з Венецією Івану пощастило визволитися самому й звільнити інших козаків. Скинувши кайдани, козаки захопили галери та пристали до італійського берега.

Обідрані переможці-козаки ще й захопили в полон яничарів. Це справило неабияке враження на італійців, які потерпали від турецької експансії в Середземному морі. Чутки про козаків і полонених яничар дійшли до самого Папи Римського, який захотів зустрітися з українськими відчайдухами. Папа Римський Павло V Боргезе нагородив козаків і профінансував їхнє повернення додому. Надалі Іван Сулима уславився морським походом на фортецю Азов, захоплення якої сильно дошкулило турецькому султану.

Орден святого Людовіка для Григора Орлика

Українці неодноразово чули, що французи назвали аеропорт Орлі на честь Григора Орлика. Водночас мало хто знає про його справжні подвиги та перемоги. Григор Орлик, як і належить сину справжнього гетьмана, почав свою військову службу вже в чотирнадцятирічному віці у війську Карла XII.

Після смерті Карла XII він перейшов на службу до Августа II Саксонського, який мав претензії на Польщу, Литву та князівство Руське. Згодом на службу до польського великого коронного гетьмана Станіслава Жевуського й урешті уславив себе на військовій і дипломатичній службі у короля Франції Людовика XV. На військовій службі Григор Орлик дослужився до звання польового маршала, був нагороджений орденом Святого Людовіка, а потім отримав звання генерал-лейтенанта. Під час Семирічної війни Григор Орлик отримав важке поранення в шию. На військовій і дипломатичній службі Григор Орлик ніколи не забував про рідну Україну та як міг нагадував про необхідність звільнити наші землі від московського ярма.

Virtuti Militari для Михайла Чайковського

Михайло Чайковський походив із козацького роду. У 22 роки був представлений російському імператору Миколі I й отримав пропозицію стати камерʼюнкером при дворі. Але молодий Чайковський відмовився. У 1830-му він приєднався до листопадового повстання.

А коли повстання придушили, йому довелося емігрувати у Францію. За участь у повстанні він отримав від Польщі нагороду Золотий Хрест за відвагу, або Virtuti Militari. За завданням польської діаспори організував антиросійські виступи в Сербії. Є припущення, що діяльність Кирило-Мефодіївського товариства була пов’язана з постаттю Чайковського.

Далі Чайковський прийняв іслам і взявся формувати корпус оттоманських козаків. Дії козаків Чайковського були успішні, і він став губернатором Румунії, отримав титул «Око, вухо та правиця престолу». Після смерті султана вирішив пристав до партії принца Мурада. Переворот провалився, і Чайковський, отримавши від російського посла обіцянку амністії, повернувся до імперії. Решту життя провів на Чернігівщині, займаючись літературною працею.

Орден Лазні для Миколи Юнаківа

У роки Першої світової війни багато українців отримали високі військові нагороди Російської, Австро-Угорської імперії та від союзників.

Микола Юнаків на початку Першої світової війни вже був генерал-майором. За вміле командування на Південно-Західному фронті його підвищили до генерал-лейтенанта, а британці нагородили його титулом компаньйона Ордена Лазні.

Після революції 1917-го Юнаків став на сторону УНР, а не білогвардійців, як багато генералів Російської імперії. Він брав участь у підготовці операції з визволення від більшовиків Правобережної України та Києва, потім у перемовинах з Юзефом Пілсудським і підготовці польсько-українського військово-політичного договору. Після вимушеної еміграції до Польщі був членом редакційної колегії часопису «За Державність».

Лицар Почесного Легіону для Володимира Сальського

Володимир Сальський Першу світову зустрів у чині штабскапітана. Мужність і героїзм українського офіцера були відзначені георгіївською зброєю та підвищенням до підполковника. Союзники теж оцінили військові здібності Сальського та вшанували його найвищою нагородою Франції — Орденом Почесного Легіону.

Після революції Володимир Сальський взявся за українізацію армійських частин Північного фронту. На службі УНР найбільше Сальський відзначився командуючи Запорізькою групою Армії УНР, згодом став військовим міністром, але на той момент українська армія вже втратила свою боєздатність через епідемію тифу. Тож змінити ситуацію йому вже було не під силу.

В еміграції Володимир Сальський брав активну участь у політичному житті. Його син Юрій став польським льотчиком і під час Другої світової війни бився з німецькими асами, потім працював радником з військово-повітряних сил військового міністерства Канади.

Галліполійська зірка для Осипа Букшованого

Січовий Стрілець Осип Букшований у боях Першої світової війни здобув доволі рідкісну не тільки для українців, а і європейців нагороду — турецьку «галліполійську зірку». Як і більшість австрійських українців Букшований спочатку воював проти російських військ. Але в одному з боїв потрапив в полон і його відправили до Сибіру.

З Сибіру Букшованому вдалося втекти, і він навіть дістався Персії. «Галліполійську зірку» Букшований отримав від турків за участь у боях у Месопотамії. Повернувшись додому, нарешті отримав можливість воювати під рідним прапором. Українська Галицька Армія, яка відстоювала державність ЗУНР від нападу Польщі, як і армія УНР, була виснажена тифом. Більшовицьким пропагандистам вдалося переконати УГА перейти перед червоні знамена. Багато галичан розглядали цей крок як тимчасовий. Осип Букшований сподівався, що Червона армія допоможе визволити Західну Україну від поляків. Цей вибір став для нього фатальним, у 1937 році Осипа Букшованого розстріляли в ході сталінських репресій.

Хрест Вікторії для Пилипа Коновала

Пилип Коновал народився в Кутківцях на Хмельниччині. Перед світовою війною в пошуках кращої долі він емігрував до Канади. Під час війни потрапив до 4-ої дивізії канадської армії. Та дівізія воювала проти німців у Франції.

Підрозділу Коновалу треба було захопити 145-метрову висоту — «Прищ», з якої невпинно стрекотіли німецькі кулемети. Вогнева міць кулемета в поєднанні з рельєфом місцевості давали німцям беззаперечну перевагу. Атаки канадців були безуспішні, поки не випав перший сніг. Видимість стала гіршою, а канадські піхотинці були вишколені саме до боїв у таких умовах.

Так підрозділ Пилипа Коновала здобув «Прищ». Сам Коновал під час цього подвигу отримав поранення, а після нього — Хрестом Вікторії. Англійський король Георгом V назвав його подвиг одним із найсміливіших і героїчних в історії його армії (Канада ще була частиною Британською імперії).

Нагороди Станіслава Шептицького

Рідний брат Андрея Шептицького Станіслав в армії Австро-Угорської імперії зробив блискучу кар’єру й дослужився до звання генерал-майора.

Після розпаду імперії Станіслав Шептицький пішов на службу до Польської армії й очолив Генеральний штаб. У 1920 році успішно командував польськими військами у війні з більшовиками у битві за Німан.

Шептицький своєю службою довів відданість Польщі. Але служба була дуже непростою. Під час військових дій у його рідній Галичині проти ЗУНР він демонстративно пішов у відпустку. Потім подав у відставку на знак незгоди з політикою Пілсудського, а пізніше навіть викликав того на дуель. За час служби Станіслав Шептицький був нагороджений орденами Virtuti Militari та іншими польськими нагородами, а крім того австрійськими, пруськими, італійськими, румунськими, латвійськими, естонськими нагородами та Орденом Почесного Легіону Франції.

Пам’ятний Хрест Монте-Кассіно для Володимира Яніва

Член Організації Українських Націоналістів Володимир Янів теж нагороджений польським орденом Virtuti Militari, а також британськими й італійськими медалями. Та, мабуть, найважливішою нагородою в його житті став пам’ятний Хрест Монте-Кассіно.

У 1940 році Володимира Яніва заарештував НКВС і заслав до Сибіру. Коли почалася Друга світова війна, Янів отримав вибір: приєднатися до армії генерала Андерса, яку радянська влада дозволила сформувати з поляків, що потрапили до ГУЛАГу, чи залишитися в радянському концтаборі. Для Володимира Яніва вибір очевидним. Польські, українські та єврейські вояки пройшли вишкіл і врешті-решт опинилися на італійському фронті.

Битва за Монте-Кассіно стала найкровопролитнішою на Італійському фронті. Під час цієї битви Володимир Янів врятував п’ятьох офіцерів і відзначився неабияким героїзмом. Після закінчення війни оселився в Англії, де одружився з українкою, а потім родина переїхала до США. Володимир Янів брав активну участь у житті української діаспори, а також піклувався про збереження пам’яті про українців, які загинули у битві за Монте-Кассіно.

Українські генерали В’єтнамської війни

Українська діаспора в США сприйняла війну у В’єтнамі як фронт боротьби з комунізмом. Тому для американських українців війна у В’єтнамі була війною зокрема за Україну. У цій війні брали участь вчорашні члени ОУН, УПА,їхні діти, так і просто нащадки українських переселенців. Більшість американських українців воювали як рядові солдати.

У найвищому командному складі участь у В’єтнамській війні брали участь два генерали з українським корінням. Генерал Пітер Оленчук служив у хімічних військах, дослужився до генерал-майора. Серед його нагород: медаль «За видатні заслуги» та медаль «Легіону Заслуг».

Морський піхотинець Семуел Яскілка відзначений нагородами за висадку в Корейській війні. У В’єтнамі командував оперативною групою та нагороджений «За видатну службу ВМС». Пізніше командував Другою дивізією морської піхоти, далі став помічником командувача корпусу. Семуел Якілка також мав медаль «Легіону Заслуг».