Фото: Сергій Фазульянов
Як і чому українці взялися вивчати історію своїх родів? Чи реально знайти предків з козацької старшини та живих родичів? З чого починати новачкам? Треба їхати в архів чи можна шукати прямо вдома? Вікенд розпитав тих, хто веде пошуки.
Радана Кузьменко
— Ще з дитинства мріяла більше дізнатися про історію свого роду. Коли почався карантин, вирішила, що саме час нарешті попрацювати з архівами. Це стало стартом мого великого дослідження. Тоді багато хто відкрив для себе генеалогію як хобі.
Робота з архівами виявилася доступнішою, ніж я собі уявляла. Причому зовсім необов’язково їхати в читальний зал у свій робочий час, можна оформити запит через електронну пошту, шукати дані серед оцифрованих файлів на сайтах самих архівів чи інших спеціалізованих платформах або ж найняти дослідника.
Від початку моїх пошуків мені допомагає FamilySearch* — великий ресурс, створений волонтерами церкви Свідків Ісуса Христа, яка знаходиться в Америці. Проєкт FamilySearch співпрацює з архівами усього світу. Представники проєкту власним коштом сканують документи, потім завантажують дані у свою систему, а також забезпечують зберігання цінної інформації на їхніх серверах.
*FamilySearch — це міжнародна, некомерційна організація, діяльність якої присвячена наданню допомоги людям у дослідженні їхньої сімейної історії.
Пошук може бути складним і включати різні критерії, бо інформації на сайті зберігається дуже багато. Не вся вона видається за іменем, місцем і ключовими словами, але все оцифроване рано чи пізно можна знайти. В інтернеті є цілі інструкції з пошуку на FS.
Обидві мої бабусі пам’ятали імена своїх бабусь і дідусів, і це дало мені базу для початку пошуків. Коли вперше зайшла на FS, я ввела ім’я та прізвище предка. І система нічого не видала. Тоді я ввела назву села, звідки походять мої предки. Знову нічого. Ввела назву повіту — і знову без результату. Але наполегливість взяла своє.
Треба враховувати, що в Україні був різний адміністративний поділ залежно від часового періоду та географії. У часи Російської імперії губернії ділилися на повіти, повіти — на волості, волості складалися з декількох сіл, хуторів та (чи) слобід. У часи Гетьманщини були полки, які ділилися на сотні, в Австрійській імперії були округи, в Польщі — воєводства. Тому важливо розуміти, документи якого періоду ми шукаємо. Від цього також залежить, в якому саме архіві зберігаються матеріали. Скажімо, по селу Лозовий Яр на Яготинщині основні генеалогічні матеріали зберігаються в п’ятьох різних архівах: чотирьох обласних та в одному центральному. У прикордонних регіонах частину документів доведеться пошукати в архівах сусідніх країн. А ще ж є непрямі генеалогічні документи, архіви МВС, СБУ та різні спеціалізовані архіви.
Зараз багато метричних книг можна знайти онлайн. Але, наприклад, архіви Рівненської та Житомирської областей не оцифровувалися для FamilySearch, тож їхні матеріали краще пошукати на сайтах цих архівів. У роботі я також користувалася матеріалами учасників генеалогічної фейсбук-спільноти UAGenealogy. Загалом по моїх селах, як виявилося, збереглося чимало інформації.
На жаль, багато генеалогічних документів — метричних книг, сповідальних відомостей, ревізьких казок — втрачені з різних причин: пожежі, неналежне зберігання, цілеспрямоване знищення (особливо з боку радянської та російської влади).
Відомий генеалог Сергій Фазульянов створив ресурс CovidScanShering, куди дослідники надають свої відскановані матеріали. Можливо, хтось уже відсканував і виклав те, що потрібно саме вам.
В усіх архівах можна замовити сканування потрібних документів. Переважно така послуга платна та коштує від кількох гривень за аркуш. За сканування метричної книги можна заплатити гривень 120-300.
Часто на початку пошуків люди мріють знайти предків із дворян чи козацької старшини. Я знала, що мої предки були селянами та не очікувала подібних відкриттів. Моя прабабуся жила у другій половині 19 століття, в родині існувала легенда, що вона була козачкою. З метричних книг я дізналася, що козаки зберігали свій соціальний статус аж до розвалу Російської імперії. Тобто в 1919 році в записі про народження, одруження або смерть поряд з іменем написано «козак». У пошуках виявила, що серед предків моєї прабабусі був сотник на прізвище Калита — це доволі знатний рід, який мав дворянство, маєтки. Думаю, по тій гілці ще будуть сюрпризи, але мені цікаво досліджувати всі гілки, незалежно від соціального статусу. Статус сам по собі не робить нікого більш чи менш достойним уваги. У моєму роду є кріпаки, і інформація про них не менш цінна за сотників, це теж моя історія.
Також дізналася, що син мого сім разів «пра» діда Артема Бурдуна теж був представником козацької старшини. Брат мого предка одружився з представницею литовської шляхти, але дані з наукових книжок і сповідальних відомостей трохи не збігаються, тож маю тепер додаткову задачу в дослідженні. У процесі пошуку познаходилися сучасні троюрідні, чотириюрідні родичі. Хтось із цікавістю виходить на контакт і включається в процес дослідження, хтось ніяк не відреагував на повідомлення.
Зібрану інформацію зберігають по-різному. Багато хто збирає та описує результати досліджень у книгах. Я дублюю на спеціальному ресурсі, даю доступ іншим людям, щоб якщо зі мною щось станеться, дані не загубилися. Тека на домашньому комп’ютері — дуже ненадійне місце.
Якщо ви ще вагаєтесь, займатися пошуком чи ні, то моя порада: займатися обов’язково. І що раніше, то краще: поки ви пам’ятаєте імена, дати, цікаві факти, спогади з історії вашого роду. Збирайте ці зернинки інформації, адже не все можуть розказати архіви. У мене немає кнопки «стоп», мабуть, я буду досліджувати цю історію до кінця свого життя.
Маю кілька порад для тих, хто вирішив почати. В інтернеті є купа інструкцій з чого починати, українською їх дуже багато.
Намалюйте схему: я, мама, тато, бабусі, дідусі. Всіх, скільки знаєте. Бажано з датами народження, шлюбу, смерті, народження дітей і назвами рідних населених пунктів.
Діліться знайденим з іншими. Що більше дерев родів буде досліджено, то легше шукати родичів та обмінюватися інформацією.
Так ви долучитеся до вивчення та збереження історії України загалом, бо велика історія складається з багатьох маленьких.
Якщо самим складно, а інтерес є, завжди можна звернутися до професійних дослідників, і вони за гроші проведуть для вас пошук.
Мартин Якуб, письменник
— Я давно хотів дослідити історію свого роду. Під час ковідного локдауну у 2020-му, коли всі налякані сиділи по квартирах, з’явився час на це.
Знав історію роду до прадідусів, а в деяких моментах і до прапра. Як починати? Скажімо, ви знаєте, що ваш дідусь у п’ятому коліні народився в такому-то селі в певний рік. Але хочете перевірити й дізнатися, хто його батьки. Пишете у ваш обласний архів, просите допомогти знайти необхідну інформацію. Якщо є можливість, то працівники зроблять за вас цю роботу: знайдуть необхідну книжку, а в ній — потрібну інформацію. Якось я так робив, і для мене знайшли дані про прадідуся. І коли працівники архіву сказали ціну, мені захотілося їх обійняти й поцілувати: це коштувало 14 гривень.
Існують архівні установи, які зберігають інформацію з цього питання. Документи бувають різні. Є метричні та сповідальні книги, загальні переписи. Спочатку треба розібратися, про що в якому документі написано і як це може вам допомогти.
У мене на ютюб-каналі є відео «Дослідження свого родоводу „для чайників“». Раджу подивитися, там я досить докладно розказав про свої перші кроки.
Починати можна з власного дослідження тих людей, які зараз живі: батьки, бабусі-дідусі, сусіди, люди, які недолюблювали вашу родину. Останні зможуть розповісти багато цікавого. Можна дізнаватися інформацію в РАЦСах, де зберігається інформація про одруження, у військкоматах.
Мій псевдонім Мартин Якуб є наслідком думок про родовід. Мартин — це ім’я мого прадіда маминої лінії, Якуб — татової. Під час пошуків я поїхав до села, де жила одна з гілок мого роду довгий час. Перша зустрічна жінка спитала, хто я такий і що тут роблю. Я розказав і почув: «Ясно. Пішли до моєї свекрухи». Виявилося, та вчилася з моїм двоюрідним дідом. Мені показали, де знаходилася хата прадіда. Неподалік від неї стояла галаслива компанія біля двох автівок. Розговорилися і виявили, що вони є моїми родичами. Вони відразу запросили мене на весілля моєї п’ятиюрідної сестри.
Так що живі родичі в таких пошуках теж знаходяться. Через те ж село я знайшов двоюрідну сестру моєї бабусі, ми з нею досі підтримуємо зв’язок. Завдяки їй я дізнався історію з фотографіями. У родички була фотокартка її дідуся (мого у п’ятому коліні). Вона мені розказала про те, як наша сім’я вижила в Голодомор. Цей мій дід зміг виїхати з України, опинився десь у Росії та влаштувався на птахофабрику на роботу. Зерном там були засипані поля аж до горизонту. Він у посилках з потаємним дном пересилав якісь харчі додому — так його сім’я і пережила голод.
Коли відскановані в інтернеті метрики закінчились, я зупинився в пошуках, бо далі треба було особисто їхати в архів. Тут не вгадаєш, багато залежить від фарту. В одному потрібному мені селі зберігалися відскановані архіви до 1798 року майже всіх років. А в іншому метрики були втрачені разом з церквою під час радянської окупації.
Є простіший шлях. Існують так звані приватні детективи генеалогії. У них можна замовити дослідження родового дерева й отримати всю інфу на блюдечку. Вони вміють професійно викопувати інформацію. Але набагато цікавіше досліджувати самому. Бо мало з чим можна порівняти радість, коли після місяців пошуків знаходиш прямого предка. Уявляєш, як він жив, як виглядав, які думки витали в його голові. Пошук свого роду робить тебе сильнішим.
Генеалог Сергій Фазульянов
— Моя родина була досить різнобарвною в етнічному складі. Дід — татарин; українці, росіяни, які після дослідження виявлялися українцями через зросійщення нації. Допомогла моя прабабця, яка розповіла про свою та чоловікові родини, про молоді роки. У 20-30-х роках минулого століття вона працювала в наймах у директора школи. А за шістдесят років до тієї школи прийшов вчитися я. От ми з бабцею обговорювали цю школу, вона згадувала, як з подругою-бухгалтеркою виходили на балкон спостерігати захід сонця. Школу побудували в 1927 році, коли поруч із найбільшою на той момент шахтою Донбасу розбудовували ціле містечко. Це містечко проіснувало аж до шістдесятих років, а потім його приєднали до мого рідного міста — Сніжного в Донецькій області.
Я продовжував слухати й фіксувати прабабусині розповіді. Знав, що вона мала шістьох братів і сестер. Ми постійно спілкувалися з ними та їхніми нащадками. Мій дід-татарин розповідав про своє село. Його родина свого часу перебралася до України, тож дід народився вже в Луганській області.
Це і є першим кроком дослідження — систематизація тих знань, які вже є в родині. Наступний крок — закриття прогалин в історії. У 2008 році, коли вже навчався в Донецьку, я пішов до архіву, звідти й почалися мої документальні дослідження. Як зазвичай буває? Починаєш з актів цивільного стану, метричних книг. Якщо на руках немає свідоцтв про народження, смерті, шлюби, то їх треба збирати по РАЦСах, якщо мова йде про документи, молодші 75 років. У нас діє обмеження 75 років на конфіденційність, відповідно акти сімейного стану зберігаються в структурі РАЦСу, потім мають передаватися до архівів. У РАЦСах ми можемо отримувати інформацію на себе самих, своїх предків і нащадків (що не так часто трапляється).
23 липня 1875 року
Наречений: Маріупольського міщанина Івана Куїмджія син класний художник Архип Іванов син Куїмджій, православного сповідання, першим шлюбом, 34 роки
Наречена: Маріупольського купця Елевтерія Спиридонова Шаповала донька Віра, православного сповідання, першим шлюбом, 20 років
Звісно, складнощів у цій роботі багато. Скажімо, на Закарпатті цивільна реєстрація почалася в 1895 році, коли регіон був частиною Австро-Угорщини. Десь цей процес стартував на початку 20 століття, під час перших визвольних змагань 1917-21 років. Частина територій були окуповані радянською владою в 1939 році, є Буковина, яку окупували влітку 1940 року. Цей регіон почав робити цивільну реєстрацію під кінець року.
Подія, яка найбільш масово пройшлася практично по всім українським родам, — це Перша світова війна. Загалом українців об’єднують Перша та Друга світові війни, радянські репресії, а тепер і російсько-українська війна 2014-2022 років. Далі вже діють регіональні особливості.
Найбільш розповсюджена та дратівлива помилка новачків — це впевненість, що десь в архіві на них вже чекає повний родовід, досить просто прийти й узяти його. Не лежить — родоводи треба складати та відновлювати.
Не треба вважати, що в архівах все є. Буде шокувати знання, що є цілі області, де взагалі нема за що ухопитися. Такими регіонами є східна Кропивниччина, східна Черкащина, північна Одещина, південно-східна Вінниччина тощо.
Професійно я займаюся генеалогією понад 13 років. Спеціалістів у цій галузі в країні набереться кілька десятків. «Білі генеалоги» оформлені як підприємці. Ми постійно згадуємо свій специфічний КВЕД 96.09 — інші індивідуальні послуги. Він являє собою конгломерат тих видів діяльності, яким не знайшлося місця в інших класах. У нас там досить весела компанія з медіумами, астрологами, чистильниками взуття, дресувальниками тварин. Ми не знаємо кількості тих, хто займається генеалогією, але не оформлює свою діяльність.
Звісно, якщо берешся досліджувати свій родовід самостійно, то результати ще більше вражають, бо для свого родоводу ми не шкодуємо ні часу, ні ресурсів. Професіонали працюють із відомим набором джерел, не дуже часто ми залазимо в якісь потаємні куточки архівів. Цікаво, що професійні генеалоги, засновники генеалогічних фірм або не мають історичної освіти, або її первинно не мали. В історичній освіті генеалогія вивчається як допоміжна дисципліна, що виникла через необхідність підтверджувати майнові права через наслідування. У генеалогію приходять найрізноманітніші люди — інженери, геологи, географи. Засновник найбільшої генеалогічної фірми, яка розташована у Вінниці, теж випускник політехнічного вишу.
Тих, хто вивчає генеалогію свого роду, щороку стає дедалі більше. Основним поштовхом для вивчення став, звичайно, Майдан. Тоді з’явилася більшість тематичних спільнот в україномовному сегменті. Вторгнення Росії в Крим та на схід стало наступним поштовхом. Люди ще більше стали цікавитися власною історією, культурою та крізь призму сімейної історії все це досліджувати. Зараз очікуємо ще більшого інтересу до галузі.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Знайти стержень: 7 історичних уроків для українців;
Лондон після війни: як відбудовували місто;
Загнати в імперію. Як Катерина II поневолювала Україну;
