Після повної капітуляції Росії чи коли закінчаться гроші? Коли буде бензин і не буде тривог? Вікенд розпитав киян, якими є їхні маркери для повернення з-за кордону до Києва.
Марія, з родиною в Польщі:
Повернемося, коли, мабуть, «прильотів» не буде. І повітряних тривог. І коли закінчиться ця дурня на кордоні: люди везуть собі машини та по кілька діб стоять на пунктах пропуску, немає гарантії, що не завернуть аж у кінець такої черги.
Наталя, з сином у Відні:
Повернемося, коли чоловік повернеться з фронту.
Анжеліка з донькою, Братислава:
Ще не стало безпечно. Безглуздо повертатися, щоб потім знову кудись їхати. Бензину в країні немає, на роботу не доїдеш. Я тут працюю онлайн, і вдома буду онлайн — різниця невелика. Чоловік не вдома — призвався. Тут до осені я можу жити безплатно. Причин для повернення багато: доньці треба вступати, тут важко психологічно, друзі вже вдома, дитина постійно проситься в Україну, гроші закінчуються, проєкт, яким тут зайнялася, не «йде», мова не вчиться, бо подумки все одно постійно вдома. Але поки, мабуть, ще зачекаємо.
Ольга, Відень, виїхала з мамою:
Нам зараз необхідно знайти соціальну квартиру. Живемо у знайомих, але ті вже попросили звільнити кімнату. Отже, якщо знайдемо, залишимось ще, бо я поки не відчуваю, що у Києві безпечно. Не знайдемо за тиждень — повернемося на Позняки. Без маркерів, лише тому, що інакшого виходу я не бачу.
Катерина, з дітьми зараз у Словаччині:
Сумую за чоловіком. І зуби треба пролікувати, на роботу можна виходити. Гроші закінчуються, сімейні питання треба вдома розвʼязувати. Психологічно тут дуже втомилася, діти хочуть до друзів.
Галина, з трьома дітьми та чоловіком виїхала до Німеччини:
Ми нещодавно будинок придбали, приводили його потрохи до ладу. Все мали… Взяли прийомних дітей, знайшли їм необхідних дефектологів, нейропсихологів. У чоловіка була високооплачувана робота. Церква, цікаве життя, сад, плани на літо. Війна.
Поїхали світ за очі. У чоловіка тут вже є робота, нам допомагають родини місіонерів. Багато гуляємо, поставили дітям басейн, оформлюємо в садочок. Повертатися не квапимося: все ще небезпечно. Багато територій заміновано, зберігається загроза вторгнення. Вдома у чоловіка через війну немає роботи. Плануємо тут трохи заробити, щоб потім доробити ремонт, поміняти дах. Чекаємо, коли буде безпечно, а у чоловіка знову буде можливість заробляти гроші на батьківщині.
Інна, перебуває в Чехії з трьома синами:
Для мене маркер повернення додому один — безпека. Суцільна безпека мирного часу, без повітряних тривог і страху за дітей. У мене вже є план на «після війни», але для цього потрібно зберегти тих, кому відновлювати країну, і того, кому рости ще багато років.
Ірина, жила в Бучі та Києві, зараз у Відні:
Посольства повертаються до нашої столиці — для мене це дійсно вагомий знак. Тому тепер рішення є: ми за місяць поїдемо додому. Звісно, якщо ситуація буде хоча б такою, як зараз, не гірше. У Бучі, на жаль, нам робити нічого. Точніше, немає де. Тому поїдемо до Києва.
Марина, нещодавно повернулася до Києва:
Немає маркерів. Немає правильних рішень.
Є удача або невдача.
Повертаєшся тоді, коли приймаєш рішення: додому, і це рішення в тобі непохитне. Повертаєшся, якщо є будинок, і ти можеш в ньому жити, якщо він не в окупації, не під «Градами», якщо поряд не заміновано. Все інше неважливе.
Оксана, служить у ВСУ, родина в Польщі:
Поки ракети літають територією України, діти не повернуться. Або іншими словами: поки Росія існуватиме в тому варіанті, в якому вона є зараз, я не зможу відчувати, що моїй родині тут безпечно.
Наталя, перебуває з дитиною в Німеччині:
Коли чоловік скаже, що можна. Поки запевняє, що не треба. Немає умов для життя, як раніше. Проблеми з бензином, продуктами. Питання з роботою. Та й «прилетіти» може у будь-який момент.
Ірина, в Австрії з родиною:
У мене три основних критерії: дозвіл адміністрації міста (чекаю, коли наш мер замість «не раджу» скаже «ми чекаємо на всіх удома»), інфраструктура, що працює (садочки, школи та інше), повернення цивільної авіації в Україну.
Анна, в Польщі з двома доньками:
В ідеалі це має бути зважене рішення, а не імпульсивне. Рішення, що базується на ситуації в Україні, а не на виснаженні/невдоволенні/втомі/розпачі, які тут відчуваю.
Ольга, з сином і донькою в Німеччині:
Особисто я вважаю прийнятним повернення лише коли Росія капітулює повністю, а в Україні не буде жодних загроз і тривог із сиренами. Якщо ж і надалі після гострого періоду будемо змушені залишитися в стані постійної бойової готовності, як в тому ж Ізраїлі, то я навіть не знаю, чи матиму моральні сили повернутися. Але це я зараз так говорю. Хтозна, може, завтра я вирішу йти додому хоч пішки та просто зараз. Втім, поки не готова. Боюся.
Вадим, вивіз родину до Австрії:
Повернемось, коли буде безпечно. Особисто для мене питання й не стояло: якби не діти, я б не залишив Україну. Окрім того, зараз у Києві ситуація така, що вже зрозуміло, чого можна очікувати і як діяти в різних випадках, тому можна їхати додому. Так, є певні незручності: транспорт, бензин та таке інше, але можна пристосуватися, вибудувати пріоритети.
З огляду на безпеку дітей і сім’ї — складніше. Однозначно не можна повертатися, допоки існують такі явища, як повітряні тривоги. Навіть якщо зараз практично відсутні випадки влучання ракет поблизу, все одно немає впевненості, що колись не «прилетить». І варіант, що діти завжди повинні бути в радіусі безпечного укриття, дуже напружує та не дозволяє перемикнутися на звичайне рутинне життя.
Отже, повезу всіх додому за умови:
- відсутності повітряної тривоги;
- сталого забезпечення електрикою, газом, водою, продуктами, бензином тощо;
- тривалої низької активності російських військ, що підтвердить їхню неготовність повертатися до України.
Юлія, з донькою в Польщі:
Найскладніше питання — школа: доньці у вересні йти в перший клас, і визначатися з місцем треба вже зараз. Чи будуть навчальні заклади в Києві працювати в повному обсязі? Окрім того, від повернення зупиняють черги на заправках і перебої з пальним. Питання роботи — ще один з маркерів. Поки робота в Європі, живу тут. Якщо моя компанія повернеться до Києва, я повернуся до київського офісу. Ну і безпека. Власне, це не третій пункт, а перший, найважливіший. Спатимемо ми всю ніч чи доведеться спускатися до укриття?
І останнє. Якщо розумієш, що питання оренди житла та годування сім’ї в Європі стають заважким навантаженням на бюджет, а в Україні є дім, який на тебе чекає, і з ним все гаразд, звичайно, краще вдома.
Олег, з родиною в Іспанії:
Гроші закінчуються. Житло винаймаємо, діти їсти хочуть, ЗСУ потрібна допомога, друзі на тепловізори збирають кошти. З кожним днем повернення все ближче. Коли фінансова «подушка» перетвориться на простирадло, поїдемо до Києва.
Інна, виїхала до Іспанії:
Я поїхала в улюблених «мартінсах». Іншого взуття з собою не брала. Купляти тут не хочу: дешеве не ношу, а на дороге зараз немає грошей. Тому вирішила, що коли вже через спеку не зможу носити закриті черевики, повернусь додому. Інакше кажучи, мій особистий маркер — температура повітря. Я так собі придумала. Мені просто був потрібний план, я його собі створила.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Київ та європейські міста: причини для любові та заздрості;
Травми чи геройство: що радить психолог під час війни;
Гроші під час війни: як розпоряджатися своїми фінансами;
Сади перемоги: навіщо їх вирощують кияни;
Карта Залужного та щоденник росіянина: битва за Київ у першій виставці війни.
