Писати на Аландські острови та відриватися на росіянах. Ділитися зі світом нашими перемогами, рецептами та шедеврами. Отримувати зворушливі поради, незвичайні малюнки та підтримку. А ще — прокачувати англійську, сварити та хвалити пошту й очікувати на приємні повідомлення. Усе це можливо завдяки посткросінгу. Читачі розповіли Вікенду про своє захоплення, навіщо вони цим займаються, скільки коштує та що отримують натомість.
Майже 20 років тому Пауло Магаляес на старому комп’ютері створив сервіс, завдяки якому у користувачів з’явилася змога обмінюватися листівками. Розрахунок португальця був простим: він обожнював знаходити в поштовій скриньці листи, і припускав, що існують інші люди, яких це вабить.
Пауло не помилився — сайт ставав популярним. Зараз він має понад 800 000 учасників з 208 країн світу, допоміг відправити та отримати майже 80 мільйонів листівок, які проїхали, пропливли та пролетіли понад 350 мільярдів кілометрів.
Українці теж долучаються до проєкту.
Люда Косович
— У посткросинг я зайшла після 2014 року, коли шукала приємне, що зв’язувало б зі світом. Взагалі я люблю писати листи, колись дитиною збирала різні листівки, і тому посткросинг припав мені до душі.
Тусила на сайті postcrossing.com, щоразу випадало шість різних адресатів, кожному треба було надіслати листівку. Але не просто шматочок картону — листівку треба було наповнити сенсом, і це був неабиякий челендж. Отже, я перетворила це на мінірозповіді про мене, країну, настрій, моду. Це вправляло стиль і підхід до малого формату тексту.
Підбирати листівки теж цікаво. Я брала зі своєї шкільної колекції, купувала на пошті, в крамницях, особливо в «Книгарні Є». Часто настроєві листівки бували на АЗС або в бутиках, на ярмарках майстрів.
Чекати листівки приємно, це створює особливу форму залежності, коли бігаєш до скриньки в очікуванні. Листівки зберігаю, мрію зробити з них декоративне панно, бо це приклад людської відкритості й бажання потішити незнайому людину з іншого куточка світу.
У мене тільки одна чи дві листівки, в яких майже немає тексту. Але це гарні листівки, підібрані зі смаком. Певна, що люди мали причини не писати більше. За кожною листівкою є історія. Колись, можливо, знов почну посткроситися, але поки в Україні війна, то листівки з-за кордону ходять погано й часто губляться. І ми всі губимося також…
Оксана Пурик
— У 2018 році я отримала роботу на Укрпошті в будівлі Головпоштамту. Тоді марки на наступний рік затверджувала ціла комісія. Марки присвячувалися якійсь події, заходу, особі. Я пройнялася, як невеличкі шматочки паперу показують нашу історію, представляють країну за кордоном.
Особливо подобаються картмаксимум — це листівки з зображенням, яке є на новій марці й новому конверті. На картмаксимум, як і на конверт, клеїться марка з таким самим зображенням. Як і на конверт, на листівку ставиться штамп першого дня.
Такі листівки виходять доволі рідко. Я колекціонувала серії, присвячені відомим людям та київському транспорту.
Коли виходив такий картмаксимум, у приміщенні Головпоштамту збиралася величезна черга переважно з чоловіків середнього віку. Для них людей це було справжнє свято. Багато хто приїздив з інших міст, бо вдома вони могли б купити марку, але поставити штамп першого дня — ні. А це цінується.
Ті чоловіки часто були знайомі між собою. Вони віталися, кудись відходили (за ріг трохи «заправлятися», тому що у них реально тусовка та свято). У черзі стояли дуже довго: зазвичай марки продавалися в одному-двох віконцях, кожний умовний колекціонер брав не одну листівку й одну марку, а одразу 20 конвертів-марок, 50, 100. Їх треба відрахувати фізично. У той час не було терміналів, все куплялося за готівку — і це теж додавало часу.
Отже, купує той чоловік свої 100 марок та 100 конвертів, йде за столик (столи там шикарні — мармурові, як і підлога, і особливі люстри, тому я завжди закликаю заходити на Головпоштамт і дивитися). Розкладає все куплене, дістає ручечку, записничок, іноді бутербродики. І починає підписувати конверти. Потім клеїти марки. Коли все зроблено, він знову-таки не йде додому, а повертається вже без черги в те саме віконце та ставить штамп першого дня. І ось коли вже все підписав, наклеїв марки, проставив штемпелі, надсилала все це адресатам.
Тож посткросинг — це й обмін штампами першого дня, коли тобі приходять такі самі листівки з іноземними марками. Для колекціонерів це надзвичайно важливо.
Анастасія Скоробогатова
— Люблю надсилати та отримувати листівки, але не користуюся спеціальними ресурсами. Обираю взаємодію з друзями.
У доковідні часи я багато подорожувала світом і завжди заходила в місцеві поштові відділення за марками та листівками, надсилала листівки друзям та знайомим в Україну. Часом надсилала й собі, було цікаво, хто першим дістанеться дому: я транспортом чи листівка поштою. Отримані листівки розвішувала над робочим місцем, але згодом місце на стіні закінчилось. Тепер складаю в альбоми.
Якось з Камʼянець-Подільського надіслала дві листівки — подружжю, яке мешкало в Запоріжжі. Пройшло десь пів року, друзі переїхали в Київ, і лише тоді їм із Запоріжжя передали листівку. Одну. Інша так і не дійшла. А кидала я обидві водночас в одну скриньку.
Маю традицію надсилати листівки з вітанням на Новий рік. Якось друг у червні зненацька написав: «І тебе вітаю». Я не зрозуміла, про що він. Виявилось, отримав листівку з моїм новорічним вітанням.
Укрпошта часто губить листи. Від початку повномасштабного вторгнення багато листівок надсилали друзі з-за кордону. Прийшла десь половина з надісланого. Це сумно. Хотілося б, щоб Укрпошта вміла працювати, а не оце все.
Новачкам можу порадити купувати марки заздалегідь з літеральними номіналами, бо це фіксована вартість на послуги Укрпошти. Стандартна марка для відправки листівки по Україні — це U (раніше була V). Ця ж буква була й 20 років тому. Зараз така марка коштує 15 гривень. А у мене ще багато марок, куплених по 4 гривні чи навіть по 2. І зараз їх так само можна приклеїти на поштівку й надіслати.
Наталія Степанова
— Займаюся посткросингом уже понад 12 років. Купувала красиві листівки у подорожах Україною та за кордоном, в онлайн-магазинах. У мене є наліпки, штемпелі, штемпельна подушечка. Дві листівки я відправляла колись з Ялти, інші з Києва.
Після 2014 року надсилала листівки рідко. Це впливає на рейтинг, але мені було гидко, коли випадали адреси з РФ. Кілька місяців тому на мою адресу знову почали надходити листівки, інколи по 3-4 на день! І це після того, як скринька роками була порожня. Звичайно ж, я почала знову витягувати адреси. Найекзотичніша — Аландські острови. Адреси з РФ та Білорусі зараз не випадають. Нещодавно витягнула Китай, подумала-подумала — й проігнорувала.
Офіційно сайт не підтримує політичні заяви та мотиви. Але військові листівки є в побажаннях користувачів. І зараз я надсилаю актуальні листівки та марки: з кораблем, трактором і танком, з F16, писанками чи кримськотатарською вишивкою. Отримувачі дякують, вивішують листівки на «стіни», у приватних повідомленнях пишуть про підтримку України. Це додає сил. До речі, багато років тому на сайті вперто писали Кiev, зараз у моєму профілі Kyiv.
Натискайте на фото для збільшення
Тетяна Жужа
— Усе почалося з листівок. Мені подобалось їх купувати й хотілось якоїсь двіжухи. Я пропонувала надіслати друзям, закладала в книжки. Але цього було мало. А тоді я дізналась про посткросинг.
Обломом було те, що сайт англійською, але разом з перекладачем ми впорались. Я завела профіль і надіслала свої перші листівки. Тоді не підозрювала, що це мій перший і останній київський досвід. Надалі листівки вже летітимуть з евакуації.
Почала в грудні 2021 року, у січні 2022-го отримала у відповідь котика й репродукцію Альфонса Мухи. А далі було повномасштабне вторгнення.
Не покинула нове хобі, коли перебралась до Івано-Франківська. Мабуть, чіплялась за дещицю позитиву посеред війни. Як на зло, мені випадали лише російські адреси. Згодом я спитала адміністраторів, як цього уникнути, і відтоді серед моїх адресатів відсутня Росія. А тоді я відірвалась «на всі гроші», понаписувавши на тих листівках все, що я про них думаю. З п’яти відправок зареєстрували отримання лише два адресати. Й оті, що отримали, відповідали мені англійською й українською мовами.
Я отримала багато підтримки. Люди слали конверти зі стосами листівок. Американці відправляли навіть бейсбольні картки. Фіни слали чай, довгі листи з щирими співчуттями. Було навіть щось типу бандеролей: записничок із мумі-тролями, колекція марок, монетки, пакетики з чаєм. Це так зворушливо. Людське тепло скрізь кілометри й кордони. Людяність у конверті.
Натискайте на фото для збільшення
Найцікавіше — це люди, адресати. Була відома ілюстраторка з США, знайшла її на Вікіпедії. Священник з Нідерландів. Хворий на артроз, сильно болять руки, жахливий почерк, але він надіслав мені 10 листівок, і кожну надписав нерівними буквами — з болем, але любовʼю. Був зворушливий фін, який доглядав свою дружину з деменцією, і вчив мене: «Завжди посміхайся, дівчинко. Це безплатно, і це в тебе ніхто не відбере». Був навіть німецький дипломат, що працював в Індії, й жалівся на місцеву пошту.
Коли поїхала на пів року до Братислави, там розібралась з поштою й відправляла листівки вже звідти. Вразила швидкість — через день мої листи вже були отримані. З України їдуть від двох тижнів до місяця. До речі, тут, у Франківську, фантастичні працівниці на пошті, я їх обожнюю. Мене вже знають, люблять, розглядають мої листівочки, ліплять найгарніші марки й поки працюють, ми теревенимо про все на світі. Так що пошта мені стала як кави попити з подружками.
Купую листівки в інтернет-магазині «Золота Птаха». Асортимент, ціни та якість там найкращі. Зберігала листівки спершу у фотоальбомі, це досить зручно, але їх вже багато, тож придбала рожевий гарненький кошик.
Поради новачкам: це дороге хобі. Це може демотивувати, але так ви зможете комунікувати з людьми зі всього світу, тренувати англійську (підписувати листівки треба англійською). Ніщо більше не подарує вам це відчуття сюрпризу, коли підходите до поштової скриньки. Це хобі вартує кожної витраченої на нього гривні.
Ольга Карі
— У моєму житті теж був посткросинг.ком. Колись отримала листівку з Японії, нестандартну, вирізана по контуру гори Фудзі. Була ще одна голографічна, я такі востаннє, може, в 90-ті роки бачила, як «переливні листівки». На сайті була опція, де вказуєш, які листівки хотілося б отримувати. Я вказала з фото та малюнками їжі, кави та італійських моторолерів. То з їжею було дуже багато!
Хобі вимагало чималих витрат на поштові відправлення та листівки. Це було ще до появи у нас модних листівкових брендів. За красивими листівками доводилося полювати на Ібеї чи по канцелярських магазинчиках, а коли кількість підписників на посткросингу зросла, то витрати вже суттєвими. Тоді мені хотілося товаришувати з купою людей по всьому світу, і цей обмін листівками дарував таку ілюзію.
Моя порада новачкам: спитайте себе, що ви хочете від посткросингу? Колекцію листівок і марок з усього світу? Може бути. Нових друзів? Вам мало фейсбуку, інстаграму чи інших соцмереж? Хочеться відчути себе частиною глобального людства? Підтримувати навички рукописних повідомлень? Це все може дати тією чи іншою мірою посткросинг. Просто щоб уникнути розчарувань, краще одразу ставити чітку мету. І якщо посткросинг за рік не приведе вас туди, куди планували, може, краще пошукати інші шляхи. Запасайтеся грошиками, бо все починається з 5-6 листівок, а потім кількість швидко зростає.
Станіслава Москалевська
— У мене дуже персональний посткросинг: мені важливе не те, що листівка знайде призначеного системою адресата, а надсилання листівок знайомим і друзям олдскульним методом.
Це не тільки можливість влаштувати сюрприз і надіслати листівку-несподіванку з подорожі, але й спосіб дати знати, що я думаю про людину, памʼятаю про смаки й уподобання, наприклад, хтось любить тільки намальовані листівки, а хтось — чорно-білі.
Вдячна друзям, які час від часу також надсилають мені листівки. Це означає не тільки витратити час на написання меседжа, але й на пошуки гарної листівки, пошти, часом марок і, звісно, витратити кошти.
Обожнюю листівки, намальовані власноруч. Друзі-японісти малюють до кожного нового року листівки зі звіром — символом року. Або листівки, що надруковані за ескізами знайомих художників, чи такі, в яких використовуються світлини друзів-фотографів: зараз є багато сервісів, що дозволяють друкувати певний тираж листівок із вашим зображенням. Також листівки з незвичних матеріалів: дерево, шовк або навіть шкіра (листівка з Ефіопії). Зберігаю найчудовіші — як з гарними малюнками, так і з хорошими словами. Маю спеціальну коробку для них, але вже скоро доведеться перейти на більшу, бо місця залишилося небагато.
Одного разу отримала листівку за два з половиною роки після того, як її відправили — зі штампом на зворотній стороні «листівка отримана в підмоченому стані». Тобто листівка, яка летіла до мене девʼять місяців з Ефіопії та прийшла, коли я вже переїхала до іншої країни — це ще не межа.
Завдяки цьому хобі я відчуваю, що друзі памʼятають про мене, навіть якщо ми не поруч. Бувають моменти, коли слова в листівці діють краще, ніж сеанси у психотерапевта. А ще завдяки пошукам гарних та цікавих листівок я знайомлюся з багатьма цікавими талановитими людьми. Наприклад, з чудовою художницею Aurore Vigne-Steinbaum.
Гарні листівки шукаю в локальних книгарнях і майстернях художників, магазинах дизайну, інколи пишу тим творчим людям, за якими слідкую в інстаграмі й питаю, чи продають вони листівки. Наприклад, відома українська витинкарка Дарʼя Альошкіна робить листівки, і я планую заздалегідь закупити багато різних, щоб надіслати поздоровлення з новим роком. Інколи навіть малюю сама: коли вітаю людей з локальними святами або зі святами, котрі офіційно не святкують в країні, де я живу.
З повномасштабною війною багато змінилося: натхнення для надсилання листівок, вартість листів, час, за який листівки доходять адресатам. Також змінилися адреси, багато людей розʼїхалися по світу. У мене є друзі в Чилі, Канаді, Європі, Азії, трохи в Україні також. В Ізраїлі, де я зараз живу, також іде війна. Я безмежно вдячна поштам Ізраїлю та України за те, що вони сумлінно працюють попри всі труднощі.
Тетяна Бобик
— Я почала займатись посткросингом у березні 2021-го, коли завела книжковий блог в інстаграмі. Виставила листівки на обмін, мені написала дівчина з Києва. Листівкуємось з нею й по сьогодні. Власне, до осені 2022-го для мене був єдиний ресурс обміну — інстаграм. Згодом мені розповіли про сайт суто для посткросингу.
Першу листівку надіслала мною в жовтні. Отримала теж у жовтні. Це неабияк тішило, відволікало та давало розраду. Синочку тоді було 3 місяці, невдовзі почались блекаути. Тож ці листівки як маленькі зірочки, маячки світла. Мені подобалось підбирати їх за смаками отримувача, шукати цікаві марки. А з яким нетерпінням я очікувала на листівки! І які емоції радості й навіть дитячого захвату отримувала, коли вони доходили до мене. Часто в листівках інших країн писали про підтримку України.
Поступово я перестала надсилати листівки на цьому сайті. Кілька отримувачів не відмітили мої листівки. На фоні великої втоми демотивувало мене й надалі займатися цим. Утім, моя історія з посткросингом не закінчилась. Восени я додалась у групу українських посткросерів у телеграмі. Там дуже цікаво.
Натискайте на фото для збільшення
Наталія Коробченко
— Якось з подружками по фандомному захопленню вирішили обмінятися листівками на Новий рік, і одна з них розповіла про сайт для посткросингу. Це виявилось цікавим. Я одразу взяла пʼять адрес, три з Азії, дві по Європі. Ще тиждень я не наважувалась відправити, а потім купила нейтральні листівки на пошті й надіслала одним махом. Яким було моє здивування, коли за місяць я отримала дві листівки. Виявилось, що це працює — і мене затягнуло.
Згодом обирала листівки більш вдумливо, бігала по книгарнях, шукала оригінальні, цікаві, памʼятаю, на одній були приклеєні кавові зернятка. У 2018 році переїхала до Японії, думала продовжувати, але не було ні часу, ні фінансів, ні наснаги. Коли побачила запит від головної редакторки Вікенду на людей по посткросингу, згадала, як це було прикольно. Перевірила акаунт, а він досі живий, ще й фотографії усіх отриманих листівок збереглися. Оновила дані й натиснула кнопку «отримати адресу». Тепер маю відправити листівку до Швейцарії.
Крім такого всесвітньо-рандомного, маю досвід суто японського обміну листівками. В Японії на кожен сезон є листівки та спеціальні фрази, якими мають починатися такі листи. Крім того, на Новий рік всі знайомі надсилають іншим знайомим привітання, саме листівками. Дуже мила традиція, до якої я долучалася три роки поспіль.
Найнезвичніша листівка в моїй колекції — це чорний кіт, намальований вугіллям. Ще одна незвична була від дівчинки з Тайваню, яка писала, що Тайвань волів би бути з Японією, а не Китаєм. Це 2014 рік, здається.
Завдяки посткросингу змогла підтягнути англійську та японську. Щоразу треба прочитати опис від людини, визначити, що вона хоче, яку листівку пошукати, що написати. Подобалися довгі прогулянки книжковими магазинами в пошуках ідеальної листівки. На Андріївському узвозі колись натрапила на жінку, яка продавала листівки зі своїми малюнками. Я купила десяток. Чотири лежать у столі, чекають на свій час.
Якщо ви вирішили почати, раджу не набирати багато адрес. Моя перша помилка була в тому, що я одразу взяла пʼять адрес, і потім доволі розгублено на те дивилася. Не купувати абиякі листівки, краще менше, але те, що гарно описало б вас, вашу країну або хобі. Подумати над заповненням профілю, вказати, що б ви хотіли, що було б написано на листівці. Одна моя адресатка просила улюблений рецепт випічки — доволі кльовий спосіб зібрати кулінарну книгу світу. Підійти до процесу творчо. І насолоджуватися.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Радянська філателія: марки для колекції та пропаганди;
Хайп чи хобі: як збирають марки в Києві;
Не тільки російський корабель. Топ українських марок;
Комета, адмірал і мертва голова. Як киянин вирощує метеликів;
