Таємнича професія: топ міфів про снайперів

Фото: Національна гвардія України

Чи збігається з реальністю те, що ми бачимо в кіно та читаємо в соцмережах про снайперів? Як вони стріляють, ховаються та переживають? Чи будь-хто може стати снайпером? Снайпер піхоти ЗСУ з 2015 року на умовах анонімності розповів Вікенду про найпоширеніші міфи щодо цієї загадкової професії.

Снайпер стріляє з вікна

У фільмах ми часто бачимо красиву картинку: загадковий професійний снайпер цілиться в обʼєкт, виставивши з вікна або краю даху ствол, половину гвинтівки та наполовину висунувшись сам.

Але це лише поширений кіношний прийом.

Звісно, поставити гвинтівку на підвіконня видається дуже зручним. Але під час, наприклад, проходження колон, за місцями, де може знаходитись снайпер, встановлюється спостереження, якщо він у цей момент висунеться з вікна, його помітять раніше, ніж зробить перший постріл. Снайпер працює з глибини приміщення — так у нього більше шансів залишитись непоміченим.

Снайпер може працювати з одинокого укриття

Ще одна красива сцена з кіно: вершина пагорба, на пагорбі росте єдиний високий кущ, за кущем ховається стрілець. В умовах реальних бойових дій так може сховатися тільки камікадзе, якому треба зробити єдиний постріл, і неважливо, що з ним буде далі. Будь-який помітний обʼєкт після першого пострілу (а, може, ще й до нього) буде «відпрацьований» наявними у супротивника засобами, як правило, кулеметним і мінометним вогнем. Тож задача снайпера — злитися з місцевістю, за можливості підібрати природне укриття або самостійно його створити на випадок обстрілу та забезпечити собі шляхи відходу. Це підвищує шанси не лише виконати задачу, а й повернутись живим.

Снайпер завжди працює один

Військові снайпери й справді нерідко працюють самі. І кожен має це вміти. Є й одинаки за переконанням. Але все ж найефективнішою визнана робота снайперської пари. Ще одна легенда, поширена серед цивільних — коли працює пара, то стріляють обидва. Насправді задачі другого номера: контроль навколишнього середовища, розрахунок поправок, спостереження за обʼєктом (напрямком). Спеціалісти можуть мінятися між собою.

Снайпери завжди мовчазні, суворі одинаки, що не показують облич і ніколи не говорять про свою роботу

Представників поціновувачів цього міфу легко зустріти в коментарях у соцмережах. У житті снайпери різні: мовчазні, веселі й емоційні. Уміння вимикати емоції необхідне в роботі, але ніяк не базова опція характеру.

Не для всіх обовʼязково й ховати обличчя. Хоча розпіарені снайпери — рідкість. І популярність у цій професії точно не показник майстерності. Здебільшого в мас-медіа популярні люди, що не мають серйозних досягнень у цій справі. Але є й винятки.

Щоб стати снайпером, досить мати хороший зір

Найпопулярніший міф серед романтичних жінок. Активно підтримується «снайперськими школами», які на тлі війни зʼявляються, як гриби після дощу, що обіцяють зробити снайпера з домогосподарки за 4-5 годин і 10-20 пострілів, ще й видати сертифікат.

Насправді снайпер повинен мати високу витривалість, фізичну підготовку, добре орієнтуватись на місцевості, володіти навичками маскування та, звісно ж, розуміти балістику.

Снайпер має з кілометра попадати «білці в око»

Найпоширеніший міф, особливо серед чоловіків, які претендують на деяку таємничу дотичність. Походять ці міфи з радянських легенд і завищених тактико-технічних характеристик радянської зброї. Дистанція, на яку може ефективно працювати снайпер, визначається характеристиками зброї, засобами прицілювання, набоями, характером цілі, місцевістю, зовнішніми умовами. На полігоні існують дистанції стрільби, що визначаються тактико-технічними характеристиками зброї.

Снайпери важко переживають своїх «200-х»

Психологічно справді простіше стріляти у ворога, коли не бачиш його обличчя. Звісно, трапляються поодинокі випадки, коли людина, що прекрасно працювала на полігоні, не може виконати постріл по живій цілі, але це виняток. Зазвичай люди, що не готові психологічно, не потрапляють у професію.