Салат «Прильот»: як працює польовий кухар

Чи є на війні місце ризотто й сирному супу? Чи готові бійці їсти борщ і котлетки щодня? Співрозмовник Вікенду розповів, як працює кухарем на війні, чим балує бійців і чим вони хочуть ласувати насправді.

— Як вас представити в статті? Як офіційно називається ваша робота? Чи маєте позивний?

— Агент «Д!» — друзі мене знають під цим ніком. Позивний Nazghool. Я — польовий кухар.

— Як давно ви у війську? Як стали військовим кухарем? Ким були в мирному житті?

— У війську я, як і більшість мобілізованих, з 20 квітня. Став кухарем, бо командири танку на той момент були не в пріоритеті. Коли в Чортківському військкоматі дізналися, що я вчився на кухаря, дуже зраділи.

До великої війни працював скульптором. Робили обладунки для LARP (рольові ігри живої дії), косплею та бутафорію для кіно.

— Ви маєте бути на позиціях з бійцями свого підрозділу чи у відносній безпеці готувати для великої кількості підопічних?

— Я не можу бути безпосередньо з підрозділом, бо дим з кухні видає позиції. Тож я трохи далі стою. Хоча від прильотів це ніяк не рятує. Було діло, але все обійшлося.

— Скількох людей годуєте?

— Готую я на різну кількість людей — від чотирьох бійців до цілої батареї в залежності від поставленої задачі та дислокації на момент виконання обов’язків.

— Маєте облаштоване місце й умови чи готуєте де доведеться?

— Умови різні. Я щомісяця переїжджаю. Були й справжня кухня, й ліс, й покинуті хати з маленькими кухоньками. Там навіть газ був! Люди просто так пускали нас там пожити.

— Розкажіть про забезпечення. Що ви маєте, чого не вистачає?

— Забезпечення в нас доволі непогане. Я знаю, що в багатьох і цього немає. Нам возять м’ясо, фрукти, сир, ковбасу, печиво, крупи та макарони, борошно, цукерки, шоколад, овочі, свіжий хліб.

— Завжди знаєте, що готувати, чи доводиться сушити голову, що сьогодні буде в меню? Чи враховуєте побажання бійців?

— Я зазвичай сам вирішую, що готувати в межах того, що в мене є. Але намагаюся урізноманітнити меню. Бо ніхто не хоче їсти одне й те саме щодня. Навіть якщо це борщ.

Побажання висловлюють, звісно, але коньяк нам не видають, шашлик кожного дня — це надто жирно. Більшість наших хлопців має змогу купити собі смаколиків у магазині. По суті нам не видають тільки цигарки, хоча було що видавали ментоловий «Мальборо» та «Парламент» і солодку воду. Натомість видають сік, воду в пляшках, пару разів була Кока-Кола.

— Яку страву готувати було найскладніше? Яка найбільше запам’яталася?

— Найскладніше приготувати на велику кількість людей звичайні макарони. Вони розварюються. Причому вже дорогою на позиції, в термосах. Я готував хлопцям ризотто та сирний суп. Не зацінили. Для деяких навіть солянка або розсольник — то занадто екзотично.

— Які відгуки про вашу кухню маєте? Які загальні проблеми військових кухарів?

— Відгуки різні. Комусь все ок. Хтось бажає щодня свята й котлет. Проблеми — мало кухарів, мало машин, не завжди є потрібна кількість посуду.

— Кажуть, ви були одним з персонажів коміксу про пана Кошмарка*?

— Так, є там такий персонаж — мішленівський полковник.

*гумористичний комікс-серіал про українського упиря Пана Кошмарка.

— Як ви потрапили в герої коміксу?

— По блату. Ми всі художники, всі трохи знайомі.

— Після перемоги вдома готуватимете для близьких чи захочете відпочити від готування?

— Готуватиму, звісно. У мене є дружина та маленька донечка. Я їм постійно готую, коли вдома. Також планую після перемоги продовжити працювати в майстерні. Хочу видати свою книжку «Кіптява», вона вже написана, наступний етап — редагування.

— Ваше побажання цивільним.

— Виживіть. Заради себе. Заради нас.

Радійте кожному дню. Ми повернемось і будемо разом відбудовувати все, що ті кляті хрюгави знищили. Ми усі герої, ми усі українці. Ми незламні. Перемога, буде за нами.