Глядацька зала кінотеатру Шанцера. 1912 р.
Заклади з паризьким шиком і пікантним репертуаром, місця для розваг солдатів і пересічних містян, сеанси для допитливих і оперетки для невибагливого глядача. У 1913 році в Києві було 35 кінотеатрів. 10 із них знаходилися на Хрещатику, 7 — на Великій Васильківській. Про кіно, театр і спорт у Києві писав журнал «Киевская рампа», який виходив раз на два тижні. В одному з номерів часопис представив огляд київського кінематографа: досліджував репертуар, облаштування й оцінював майбутнє так званих електротеатрів.
За спостереженнями видання, сінематограф пішов із центру вниз, на Поділ, відповідаючи смакам публіки. Саме там з’явився кінотеатр-гігант, що міг вмістити до 1000 глядачів за вечір. І там же запровадили театральну практику продажу квитків із конкретними місцями.
«„Експрес” А. Шанцера (Хрещатик, 25). На паризьку ногу був поставлений театр „Експрес”. Досить зазирнути в його екзотичні апартаменти, послухати великий концертний оркестр (30 осіб) і подивитися на витончений, пікантний і захопливий репертуар, як мимоволі переносишся до паризьких кварталів, переповнених такими електро-театрами. Для повноти ілюзії бракує великих залів, де за франк можна сидіти до ранку, пити пиво й горілку, спостерігати угар і накип великих міст. Однак відсутність останньої „зручності” в „Експресі” робить його симпатичнішим і привабливішим за паризькі. Театр „Експрес” з першого дня існування вніс у життя київських кінематографів неабияке прагнення до вишуканості й шику, різко підкресливши, що електро-театр має широкі перспективи справжніх великих театрів, а не напівбалаганних „Ванек-встанек”. І досі більшість кінотеатрів дивляться на свою роль як на розважальника… Погляд, безумовно, хибний, але неминучий, коли ідея тільки-но набула широкої практичної примітки. У цьому відношенні „Експрес” дав рідкісний приклад розуміння завдань народженого електро-театру».
«Електро-театр Р. Штремера (Хрещатик, 27) почав функціонувати з 1907 р. Відтоді встиг завоювати собі ім’я одного з найкращих і перших київських синематографів. Дійсно, електро-театр Штремера за обладнанням і бездоганною постановкою картин є цілком столичним електро-театром, призначеним для вимогливої публіки. Він може позмагатися з першими московськими та петербурзькими сінематографами. Ім’я Штремера, як першовчителя сінематографії у нас, в Україні, має популярність і пошану. Сфера діяльності цього електротеатру виходить за стіни самого театру, і Штремерівський репертуар з його приладдям охоче беруть різні заклади для розваги дітей, учнів, солдатів тощо. Таким чином, електро-театр Штремера дещо виходить з рамок кінематографів-початківців, обслуговуючи відомі суспільні функції. Будемо сподіватися, що електро-театр піде в цьому відношенні далеко, аби робота його була продуктивною, в сенсі безумовно корисних дебютів. А у Штремера для цього є всі дані. Надзвичайно суттєвим плюсом електро-театру є те, що він, так би мовити, „інтелігентний”. Відвідується тією публікою, яка в синематографії вбачає не одну лише потрібну, але захопливу забаву, а приходить певною мірою зазирнути в майбутнє природничих наук, які дали такі блискучі результати у вигляді самої синематографії та обіцяють у майбутньому зовсім непередбачувані перевороти».
«Театр „Новий світ” (Хрещатик, 31). Американський кінематограф „Новий світ” — один із найстаріших у Києві. Свою діяльність він розпочав з малого, але завдяки вмілому веденню справи швидко зростав, і нині є прекрасно обладнаним кінематографом, з останніми новинками репертуару. За час існування театр заручився міцними симпатіями інтелігентних верств, що охоче його відвідує. Попри сильну конкуренцію довколишніх синематографів, „Новий світ” не відчуває їхньої присутності, маючи постійний контингент своїх відвідувачів. У цьому гарний бік „Нового світу”: тут публіка, як кажуть, „чиста”, а це дуже великий плюс наших різношерстих з боку відвідувачів кінематографів».
«Театр А. В. Мяновського. Знаний киянами театр, як відомо, належить до найстаріших у Києві. Свою діяльність театр розпочав на зорі нової небаченої синематографії, що з’явилася тоді. За час, що минув, театр пережив деяку еволюцію — на краще, звісно, проте не присвячує свій репертуар лише демонструванню картин. Вечори в театрі Мяновського завжди урізноманітнюються новинками з інших галузей. Останніми роками театр цілком охоче відвідує контингент своїх „присяжних” і неприсяжних відвідувачів».
«Кінематограф „Ренесанс” (Лютеранська, 2) можна вважати третім за перевагами та величиною серед київських синематографів. За обладнанням він мало чим поступається Штремерівським синематографам, а за гідністю картин може з ними позмагатися. Загалом „Ренесанс” у синематографічному житті Києва посідає своє особливе місце, як за контингентом своєї аудиторії, так і за наміченою програмою. Він охоплює так звану широку публіку — вулицю, в усьому її розмаїтті типів, а з боку програми прагне дати легкий витончений жанр. Згодом ми побачимо синематографи, строго розмежовані за категоріями демонстрованих картин, тобто будуть синематографи драми, комедії, опери, оперетки тощо. Поряд із ними піде синематограф педагогічний, історичний, медичний, природничий тощо. „Ренесанс” обирає собі сферу легкого жанру, наближаючись до веселої комедії не без моралі».
«Електро-театр „Артес” (Хрещатик, 43), посідаючи одне з найкращих місць першої вулиці в місті, дуже швидко розвинув свою діяльність і добре поставив сценічний бік справи; адміністрація планомірною та вдумливою роботою досягла чудових результатів: з одного боку, постановка картин в „Артес” є зразковою та бездоганною, роблячи гучний успіх кінематографа, з іншого, серед публіки „Артес” має ту чудову репутацію першокласного синематографа, яка дається після довгої та серйозної роботи. Контингент відвідувачів „Артес” переважно так званий типовий міський обиватель, який любить поскалити зуби ввечері після занять, залюбки піде й на сльозогінну п’єсу чи драму, але особливо залюбки відвідує його учнівська молодь і буржуазна інтелігенція. В адміністративній організації, зовнішньому оздобленні та благоустрої „Артес” належить до безумовно найкращих київських синематографів».
«Електро-театр „Оріон”, ріг Столипінської (О. Гончара — В. К.) і Галицького базару. Величезний район Галицького базару та прилеглих вулиць взявся обслуговувати першокласний електро-театр „Оріон”. Завдання вельми складне й велике, зважаючи на можливий контингент відвідувачів. Однак дирекція „Оріона” чудово розв’язала поставлене перед нею питання: електро-театр споруджено на 395 осіб разового сеансу, і, рахуючи в середньому 3-4 сеанси на вечір, виходить, на 1000 з гаком осіб на вечір. Цифра, як бачите, колосальна навіть для театру. У облаштуванні також помітний театральний характер — вельми, до речі, раціональний, бо він позбавляє кожного глядача окремо від звичайного синематографічного галасу і саджає його на цілком певне місце, з контролем. Це все важливо з суто психологічного боку. Вибір картин за сюжетами свідчить про великий смак дирекції; а маючи на увазі таку величезну аудиторію, не можна не врахувати це на плюс. Широкий демократичний принцип, поставлений дирекцією під час відкриття електро-театру, безсумнівно, послужить „Оріону” на користь — широку популярність серед навколишніх обивателів і гарне майбутнє».
«Художній електро-театр „Регіна” (Олександрівська, 42 (Сагайдачного, 20 — В. К.). Другим за рахунком на Подолі й одним із найкращих київських синематографів можна вважати електро-театр „Регіна”. Перебуваючи на найжвавішій вулиці Подолу, „Регіна” природно приваблює численну подільську публіку. Крім центральності розміщення, що завжди відіграє велику роль у розвитку будь-якої справи, „Регіна” має одну величезну перевагу у своєму світі: за бездоганної зовнішньої обстановки й умілої адміністративної організації в „Регіні” особливо цікавою є сцена — справді художнє демонстрування картин, доведене до максимуму технічної досконалості. Коли дивишся на таку рідкісну постановку, то мимоволі віддаєшся враженню — ніби сидиш у першокласному столичному синематографі. З цього боку електро-театр „Регіна” заслуговує на похвалу й увагу. Спостерігаючи за життям „Регіни”, я б порадив дирекції для найкращого використання й свого становища топографічного, й уміння художньо-артистичного — це якнайчастіше міняти репертуар. Звичайно, це не означає, що сама дирекція не робить цього. Свою публіку потрібно частіше пригощати новинками, інакше вона піде нагору — на Хрещатик».
«Електро-театр „Лілія” (Костянтинівська, 13). Поділ останнім часом обзаводиться „власними” синематографами. Зазвичай численна подільська публіка йшла на Хрещатик у його електро-театри. Не завжди це було зручно, й тому питання про синематографи на Подолі виникло природним шляхом. Захопити подільську аудиторію з’явилося небагато охочих, і майже одночасно на Подолі стали з’являтися синематографи. Публіка виправдала надії підприємців. Електро-театр „Лілія” за обладнанням не поступається деяким електро-театрам на Хрещатику і є безумовно першим на Подолі. З моменту відкриття Художній електро-театр і атракціон „Лілія” став користуватися гарною репутацією й тому на його майбутнє можна дивитися спокійно».
«Хроніка. Днями відбудеться відкриття нового електро-біографа „Орфей” на Великій Васильківській, 47. Театр обладнується за останнім словом синематографічної техніки й розрахований на 150 осіб. Завдяки пожвавленню, яке панує тут у зв’язку з приготуванням до майбутньої Всеросійської виставки в Києві, „Орфей” може розраховувати на успіх».
Сподобалася стаття? Подякуй редакції!
Читайте також: Будки, правила та станції: як у Києві зʼявився телефон;
Книжкова справа в Києві: від святих до квитків і фотографій;
Палиця, копійка, паровоз: які газети читав старий Київ;
Турбота про тверезість: алкоголь у старому Києві;
Чуваня, матюки та гуцули. Про український переклад для кіно та телебачення.
