Суші, вишиванки, клумби: що українці планують робити після повернення з евакуації

Фото: Depositphotos.

Війна навчила не відкладати на потім те, що можна зробити сьогодні. Втім, певні речі можливі лише після повернення додому. Вікенд розпитав киян щодо планів на той час, коли вони нарешті опиняться у своїх домівках.

Інна Гершун:

Що робитиму насамперед? Забагато невідомих у цьому рівнянні. Куди повернуся, коли, з ким? Утім, точно планую:

багато гуляти улюбленими місцями;
купити вишиванки собі та синам;
взяти ще прийомну дитину.

Олег В.:

До батька поїду, навіть якщо їхнє село буде ще на непідконтрольній території. Візьму із собою пів машини пива та рибу смачну, сядемо в саду й будемо розмовляти, аж поки не втомляться язики. Мені стільки треба спитати! І за стільки подякувати.

Сіма Шнейдеровіч:

Спершу треба буде напитися. А потім починати якось заново будувати життя, ідентичність.

Максим:

Подивлюся на розбиту техніку орків.

Анжеліка Іванова:

О, в мене багато планів! Спочатку треба буде нарешті офіційно розписатися з чоловіком — все ніяк на це часу знайти не можемо. Прибрати у квартирі та покликати в гості всіх друзів. Поїхати до мами та до батьків чоловіка.

Ніна Розумовська:

прибрати у квартирі;
зустрітися з друзями та наговоритися досхочу;
відвідати чоловіка, батьків, брата, родичів на цвинтарях;
обійти улюблені місця в місті та вклонитися ним;
піти у свій басейн;
поїхати до родичів та тих, хто вже став майже родичами.

Наталія Івко:

Здається, в мене вже стільки планів, що життя не вистачить.
Чомусь дуже мріється прибрати в будинку: все-все вимити, вичистити, викинути, віддати, відремонтувати швидко (через вибухи та ударні хвилі у ванній кімнаті посипалася плитка зі стін).

Потім обов’язково запросимо в гості всіх-всіх друзів. До війни ми часто величезною компанією збиралися саме у нас — в саду смажили м’ясо, сміялися, поряд бігали діти, гралися у щось. Після Перемоги влаштуємо таке свято, що чутиме вся Україна!

Ну а потім почну повільно та зі смаком поновлювати свій києворесурс: гуляти улюбленими вуличками, обідати в цікавих кафешках, відкривати для себе музеї, що ще не відкриті, плентатися виставками, купляти квіти, фотографувати мости та плакати від щастя, що можу бути там, де маю право сказати: це — моє місто, я — вдома!

Іван Моцько:

Завантажу всіх своїх у машину — і поїдемо подорожувати Україною. Все інше зачекає. Почну жити. Не чекати зарплатні, іншої роботи, дорослішання дітей. А одразу.

Наталія:

Обійму маму та чоловіка, а потім поїдемо до нашого будиночка в лісі, зробимо шашлики та будемо насолоджуватися тим, що ми всі разом.

Тетяна Ю.:

Поїду до бабусі в Слов’янськ (завжди пручалася, а тепер сама хочу) і зроблю свою власну клумбу — висаджу квіти у формі тризуба. Такого великого, щоб видно було з території сусідньої недокраїни!

Юлія Неграйло:

Піду в притулок і заберу додому першого собаку, якого побачу.

Ірина Кодій:

Спочатку були ще якісь плани, а зараз розумію, що буде сильна зворотна адаптація до батьківщини, бо вона вже інша, і я інша, нам треба буде порозумітися. Найперше — хочеться зайти й усвідомити, що вдома: доторкнутися до кожної своєї дрібниці, вдягнути улюблені речі, взяти свою чашку.

Планую обійняти кожну дорогу серцю людину: друзів, рідних, колег, сусідів. Планую перебрати одяг, речі та віддати тим, хто потребує — є чітке розуміння, що стільки не потрібно. А з іншого боку хочу ще купити те, що не дозволяла собі: ми за пів року до війни переїхали в нову квартиру, то я все заощаджувала потихеньку на техніку, на меблі, а тепер куплю та житиму зараз.

І у «свою» кав’ярню піду. А потім гулятиму «своїм» маршрутом улюбленим Києвом. Ох, скільки ж планів! Скоріше б додому.

Наталія Шельвінська:

Повертатися страшно — забагато невідомого, після війни країна буде зруйнована. Треба буде поновлювати дітей у садочку, школі. Зайнятися їхнім лікуванням. Планую піти на курси водіння. Мікроавтобус купити. Але це все з глобального. Спочатку зберу родину, бо дуже за всіма сумую.

Вадим:

Зроблю шашлики та покличу всіх друзів.

Піду гуляти Києвом — як турист. Щоб дивитися на знайоме та рідне трохи іншими очима. Дивитися та захоплюватися.

Марина Богатих:

Спочатку залізу на коліна до чоловіка і сидітиму стільки, поки буде можливість. Дуже скучила.

Приготую гору смачної їжі та нагодую всіх друзів, які обов’язково прийдуть у гості, навіть якщо ми в перші дні не будемо їх запрошувати, бо ж у всіх нетерплячка побачитися. І скажу чоловікові, що найближчий тиждень миє, годує, вкладає спати меншого лише він!

Олена В.:

Наб’ю перше своє тату. Про Україну, перемогу та неймовірних людей, які живуть у нашій країні.

Анна Паращак:

Побуду сама, без дітей. Прийму душ не ввечері, коли всі сплять, а тоді, коли хочеться. Ляжу на своє ліжко, як морська зірка, розпрямивши спину та дивлячись у стелю. Куплю щось собі без питальних поглядів і з’їм це сама. Запишу спогади про свій варшавський період, щоб відпустити.

Павло К.:

Скажу дружині, що був дурнем, і тепер я хочу навіть не дитину, а багато дітей. Багато крутих українських дітей, які ростимуть гідними українцями.

Галина:

Провідаю батьків і брата — це ще дорогою додому, а вдома нарешті піду в рідну церкву. З друзями зустрінуся.

Далі займемося переплануванням і ремонтом будинку, облаштуємо дитячий майданчик, приведемо до ладу сад, знайдемо сину логопеда. У нас попереду багато справ, які зараз просто на паузі.