Мертві мови та фехтування: чого вчили в школах Києва

^{Фундуклеївська гімназія}

Колись школярів Києва вчили фехтувати та в хорі співати. Зараз міністр освіти пропонує скоротити кількість предметів у старших класах. Історик Олександр Вітолін згадує, як змінювалися школи від князів до радянських часів.

Князівські школи

Початок шкільної освіти в Києві простежуються з часів князя Володимира Великого, який «брав у визначних людей дітей й давав їх у книжну науку». Перші школи знаходилася при церквах, і вся шкільна освіта була тісно пов’язана з релігією.

У перших школах за князівських часів дітей вчили читати, писати й церковному співу. Вивчивши азбуку та склади, школярі починали читати богослужбові книги: «Часослов», «Псалтир», «Апостол». Також школярам треба було вивчати грецьку мову, оскільки після прийняття християнства візантійського обряду Русь в 11 — 12 століттях знаходилася під впливом Візантії.

У 1086 році князь Всеволод Ярославович в Андріївському монастирі відкрив першу школу для дівчат для своєї доньки Анни. У школі для дівчат також навчали грамоти й співам, при ній також знаходився вишивальний цех. Княгиня Анна Всеволодівна постриглась в монахині й стала настоятелькою монастиря. Високий статус та освіта дозволили княгині-ігумені після смерті батька очолити посольство до Константинополя й привезти до Києва нового митрополита Івана III.

Братські школи

Справжній розквіт української шкільної освіти починається в другій половині 16 — першій половині 17 століть за часів Петра Могили. У 1615 році в Києві відкрилася братська школа, яка в 1632-му стала колегіумом (в перекладі з латинської — школа). У свої найкращі роки колегіум виконував роль вищої школи. Спочатку школярі вивчали граматику, поетику (художня література й літературознавство) та риторику. Середній рівень знайомив їх з математикою та природничими науками. На вищому рівні вивчали філософію й богослов’я.

*^{Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи}*

Братські школи були засновані через бажання вберегти православ’я, однак без знання латини («мертвої» мови, яка в середні віки була офіційною мовою католицької церкви) її випускники не могли продовжувати освіту в Європі чи робити кар’єру в Речі Посполиті. Тож хоча б частина учнів братської школи мала вивчати латину. Були й такі, які одразу йшли навчатись в єзуїтський колегії, що створювало загрозу окатоличення українства. Тому Петро Могила пішов на рішучий крок і не лише домігся викладання латинської мови, але й перейняв програму єзуїтських шкіл загалом.

Навчання в колегіумі тривало 12 років. Головна увага приділялась семи вільним наукам: граматиці, риториці, діалектиці, арифметиці, геометрії, астрономії та музиці. У перших трьох класах учні вивчали латинську мову, а в п’ятому вже мали самі складати промови й вірші латинською. Проте в гонитві за європейською освітою в колегіумі не забували й про українську мову.

Київська освіта для Москви

Коли Петро I вирішив європеїзувати Росію, для цього йому прислужилися саме київські професори й випускники. У 18 столітті 21 з 23 ректорів і 95 зі 125 професорів Московської академії здобули освіту в Києві. За спробу європеїзації Московського царства Україні довелося заплатити високу ціну — наша культура через відтік «мізків» стала провінційною. Ще більшим ударом стало правління імператриці Катерини II. Вона конфіскувала церковні землі, за рахунок яких утримувались школи, а також ліквідувала навчальні заклади Гетьманщини. Це сприяло перетворенню значної кількості українців на малоосвічених «малоросів».

Класичні гімназії

Російська імперія не тільки унеможливила українську складову освіти, але й зробила її привілеєм для дворян. Повноцінну освіту могли отримати лише дворяни. А міщани й селяни навчалися лише в церковноприходських і повітових школах, які погано забезпечувались як матеріально, так і кадрово. І навіть таких шкіл бракувало.

Класичні гімназії не стільки навчали привілейованих дворян, скільки муштрували їх. Коли в 1809 році в Києві відкрилася перша гімназія для дітей дворян, то для вступу в неї було необхідно добре знати Символ Віри, 10 молитов, десять заповідей, головні події Старого та Нового Заповіту, легко читати російською, писати, переказувати прочитане й читати церковнослов’янською.

Гімназистам, крім звичних нам дисциплін, потрібно було вивчати Закон Божий і мертві мови — давньогрецьку й латину. З іноземних вивчали німецьку й французьку. Велика увага приділялась співам, оскільки в церкві під час служби мав співати хор. Серйозно ставились і до малювання, його викладали справжні академіки та художники. Хоча читачам скоріш за все буде цікавіше дізнатись, що серед обов’язкових предметів були танці й фехтування, адже гімназисти були дворянами, а тому їх треба готувати до світського життя.

У Київському університеті фехтування також було в переліку дисциплін. Спочатку це був лише факультатив, але після візиту імператора Миколи I до Києва фехтування зробили обов’язковим предметом. А на великі релігійні державні свята студенти були зобов’язані ходити зі шпагою. Та вже в 1849 році за наказом генерал-губернатора викладання фехтування скасували заради економії.

Народні школи

Феодальна та закостеніла Російська імперія не змогла зупинити хід часу. Розвиток капіталізму змусив країну провести низку реформ, зокрема й освітню. Так почали з’являтися народні школи та фахові школи різної спеціалізації: сільськогосподарські, ремісничі, художньо-промислові. Там за чотири роки готували робітників і техніків з кваліфікацією, розрахованою для виконання елементарних робіт. Також з’явилося більше освітніх закладів для дівчат.

*^{Перша в Києві жіноча приватна гімназія, заснована в 1878 році}*

Наприкінці 19 століття стали з’являтися комерційні й технічні школи, які можна прирівняти до сучасних технікумів. Але нових шкіл, училищ і гімназій все одно не вистачало для задоволення потреб Російської імперії. У результаті малоосвічені темні маси стали легким знаряддям у руках більшовицьких пропагандистів.

Радянська школа

Після становлення радянської влади в освіті відбулося низка позитивних змін. Зі шкільної програми зникли Закон Божий і мертві мови. Освіта стала доступною всім верствам населення. Професія шкільного вчителя мала певний соціальний престиж.

Водночас радянська школа увібрала традиції муштрування покірних виконавців, якими грішила дореволюційна освіта. Були й інші вади. Дітей дворян і царських чиновників позбавили права здобувати вищу освіту. Згодом до цього переліку додали всіх політично неблагонадійних — так повторювалася практика царської Росії.

У навчанні велика увага приділялася пропаганді. Після короткого періоду українізації розгорнулися репресії проти української інтелігенції, а сама освіта була зросійщена. Виступи проти зросійщення освіти й вимога зберегти українську школу переслідувались як націоналізм.

Після розпаду Радянського Союзу величезна кількість населення була переконана, що в СРСР надавав найкращу освіту, але люди з найкращою освітою виявилися безпорадними й непристосованими для нового життя. Не дивно, адже «найкраща освіта» вчила знати відповіді підручника, але не думати й не діяти на власний розсуд. Українська система освіти багато в чому успадкувала традиції радянської «найкращої у світі» освіти. Однак ми продовжуємо сподіватися, що зміни будуть.