Перейменування Московського та Ватутінського проспектів на честь Степана Бандери й Романа Шухевича викликало ґвалт з боку проросійських сил. Але Київ міняє колоніальні назви і вшановує пам’ять героїв УПА, нагадує історик Олександр Вітолін.
У 2016 році в Бортничах провулок Будьонного перейменували на честь Василя Кука. Василь Кук народився в селі Красне на Львівщині в 1913 році. Його брати брали активну участь у національно-визвольному русі. Братів Іларія та Ілька стратили поляки. Василь Кук теж потрапив до польської в’язниці. Після 1939-го радянські «визволителі» кинули за ґрати його братів Івана й Филимона.
У роки Другої світової війни Василь Кук брав активну участь в організації українського підпілля на східноукраїнських землях, тож неодноразово бував в Києві. У 1943 році Василь Кук став командиром УПА-Південь, а потім — заступником головного командира УПА Романа Шухевича. Після загибелі Романа Шухевича став головним командиром УПА.
У 1950-х роках УПА нараховувала не більш як 1700 повстанців і могла діяти лише малими групами. У 1954 році радянські каральні органи завдяки зраднику змогли захопити Василя Кука. Микита Хрущов хотів його розстріляти, але КДБ сподівалося змусити його піти на зраду й допомогти дістатися Степана Бандери. Шість років Василь Кук провів в суворій ізоляції. Тільки в 1960 році КДБ вирішило помилувати в’язня з пропагандистською метою — щоб продемонструвати розгром руху опору й відсутність політичних переслідувань.
Подальше життя Василя Кука в Києві пройшло під суворим наглядом КДБ. Мешкав він на лівому березі на вулиці Чудновського, 2/8 (тепер — Григорія Чупринки). У 2002-му отримав звання Героя України. Помер 9 вересня 2007 року. Особисті речі Василя Кука його син передав до Національно військово-історичного музею.
У 2015-му на честь Кирила Осьмака кияни перейменували вулицю Максима Горького. Кирило Осьмак народився в селі Шишаки на Полтавщині. З 1916 року мешкав в Києві, допомагав біженцям, що постраждалі від війни. У 1917-му долучився до організації Центральної Ради й став одним із батьків-засновників УНР. Після встановлення радянської влади залишився в Києві. Працював у Всеукраїнській академії наук. У 1928 році його заарештували за надуманими звинуваченнями й вислали з України на три роки. Ув’язненням на п’ять років обернувся другий арешт — за так само надуманою справою «Спілки визволення України» (сфабрикована справа наприкінці 1920-х років, що викривала вигадану антирадянську організацію серед української наукової та церковної інтелігенції для їхньої дискредитації).
Здавалося, Осьмаку пощастило: він вижив у найстрашніші роки репресій. Але в 1938-му його знов заарештували. Від його дружини вимагали лжесвідчити проти чоловіка, вона не витримала й кинулася під потяг. У 1940 році, після третього терміну, Кирило Осьмак знову повернувся до Києва. У 1941-му, після відступу Червоної армії, він долучився до створення Української національної ради, співпрацював з українським підпіллям в Києві. У 1943 році переїхав до Львова, зав’язав контакти з ОУН і УПА. У 1944-му Кирило Осьмак очолив новостворену Українську головну визвольну раду — і таким чином став Президентом України.
Кирила Осьмака охороняла всього сотня УПА, але вона змогла його захистити під час сутички з Червоною армією. Урешті решт після чергової облави його заарештували та відправили до Лук’янівської в’язниці, де він карався до своєї загибелі в 1960-му. Зусиллями доньки Наталі Кирила Осьмака перепоховали у 2004-му на Байковому кладовищі.
Василь Макух був рядовим членом УПА, але навіки залишився в історії України. Народився у 1927 році у селі Карів на Львівщині, яка тоді входила до складу Польщі. Уся родина мала націоналістичні погляди, а брати Микола та Петро були активними учасниками визвольної боротьби. У 1946-му під час сутички на радянсько-польському кордоні отримав поранення й потрапив у полон. У 1955 році закінчився термін його ув’язнення — і почалося 10-річне заслання. У цей час він одружився, а коли заслання скінчилося, оселився разом із дружиною на її батьківщині в Дніпропетровську.
Василь Макух боляче переживав за свого сина, якого ображали однокласники в школі за те, що він розмовляв українською мовою. Він ніколи не приховував своїх націоналістичних поглядів, тож за ним встановили спостереження, але Макух не покинув «політики». Не в змозі терпіти радянський гніт, 5 листопада 1968 року, коли радянська влада готувалася до святкування чергової річниці революції, Василь Макух на знак протесту здійснив самоспалення на Хрещатику. Радянська влада намагалася це замовчати, але цей акт пробудив рух шістдесятників. У 2017 році на головній вулиці Києва встановлено меморіальну таблицю пам’яті Василя Макуха. У 2019-му на його честь перейменували вулицю Івана Шевцова.
Киянин, історик Анатолій Кентій став одним із перших авторів з історії УПА, чиї праці з’явилися вже в незалежній Україні. У 2017 році його на честь назвали вулицю в Голосіївському районі.
У Солом’янському районі вулицю Героїв війни перейменували на вулицю Українських повстанців. Тульську площу на Оболоні — на площу Героїв УПА. Тож топонімів, якими вшановують пам’ять УПА, в Києві більшає. Залишається сподіватися, що на вулицях Києва також з’являться монументи, мурали й музей, які гідно вшанували б пам’ять героїв УПА.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
