Свобода, Береза та Гіммельрайх. Як кияни воювали в УПА

Радянська пропаганда демонізувала українських борців за незалежність. Один з найстійкіших міфів російських політтехнологів — в ОУН і УПА діяли лише «западенці». Історик Олександр Вітолін нагадує: кияни теж були повстанцями.

Найвідомішим командиром УПА з Києва був Костянтин Павлович Гіммельрайх. Нащадок німецьких колоністів народився в Івангороді на Чернігівщині в 1912 році. Згодом родина переїхала до Києва.

*^{Кость Гіммельрайх з дружиною Левантиною, дочкою Лесею та сином Юрком в Австралії. 1951 рік}*

Юнак навчався у столичній гімназії Дурдуківського, а потім у зоотехнічному інституті. З інституту його на рік відправили до військової школи в Хабаровську, закінчив старшим лейтенантом артилерії. Тоді почав займатися наукою в Інституті гідробіології при Академії наук УРСР і підготував кандидатську дисертацію «Малі річки України». Правда, не встиг захистити роботу через напад Німеччини.

Гіммельрайха мобілізували до Червоної Армії, він брав участь у обороні Києва біля селища Жуляни, потрапив у полон. Тоді Гіммельрайх ще нічого не знав про діяльність ОУН в Києві, але добре розумів, заручником якого геополітичного конфлікту стала Україна. І в розмові з німцями він чітко обмалював їхню майбутню долю.

«— Чого росіяни вас, а ви, українці, їх так не любите?

— Коротко кажучи тому, що вони в нас — окупант.

— Вже ні, а були, — поправив він мене. — То ви й нас не любитимете? — сміючись зауважив офіцер.

— Це залежатиме від вас. Якщо ви дійсно збираєтеся звільнити нас від комуністичного ярма, як пишете у своїх листівках, то тоді ми ваші союзники в боротьбі проти Росії.

— А якщо це не так?

— Ну, думаю, що ми вас не любитимемо. А без нас вам з Москвою не справитися».

Щоб звільнитися з полону, Гіммельрайх записався до української поліції, але за першої ж нагоди звільнився й влаштувався в бюрократичну структуру, яка стежила за виловом риби. Як нащадок німецького колоніста, він міг отримати статус фольксдойче (етнічного німця, під час нацистської окупації фольксдойче мали багато привілеїв) і значно поліпшити свій економічний статус.

Але Костянтин заявив, що не відчуває себе німцем. У той час він підтримував контакти з Іваном Кедюличем із похідної групи Олега Ольжича. Гіммельрайх критично оцінював діяльність ОУН внутрішній розкол в організації, але не відцурався української справи. Після евакуації до Львова він разом з Іваном Кедюличем вступив до лав УПА.

У січні 1945 року Кость Гіммельрайх отримав завдання від Романа Шухевича очолити рейд на Київ.

«Загальну ситуацію й мої завдання він визначив приблизно так. Фронтові операції ведуться тепер на підступах до кордонів гітлерівської Німеччини. Війна може закінчитися скоро, але може ще потривати довго, бо ж треба сподіватися, що німці будуть боронити завзято свою землю. Якщо війна затягнеться, нам треба брати до уваги можливість революції в СРСР. Також нам треба вчисляти можливість конфлікту між СРСР і альянтами, бо ж СРСР, не зважаючи на міжнародні зобовʼязання, розгромлює політичне життя окупованих ним країн Середньої Европи й багнетами заводить у них комуністичну тиранію. Тому ми повинні бути готові на ці можливості. Передусім в околиці Києва ми повинні мати сильний повстанський загін, силою бодай полку, який мав би вплив на настрої столиці, а в сприятливій ситуації зайняв столицю Київ. Це й буде ваше головне завдання.

Тоді ген. Т. Чупринка (Тарас Чупринка — один із псевдонімів Романа Шухевича) запитав мене, що я думаю про цей відділ і чи маю якісь вимоги.

Я відповів, що відділ для боротьби за Київ повинен складатися передусім з наддніпрянців. Вони найкраще розуміють місцеві умови й місцеве населення. Так само населення буде з більшим довірʼям ставитися до «своїх». Це теж вибʼє арґументи більшовицькій пропаґанді, що мовляв «галицькі буржуазні націоналісти» роблять тут заколоти.

Ген. Т. Чупринка відповів приблизно так:

— Власне ми брали це все до уваги. Основою вашого відділу буде колишній наддніпрянський загін, тобто полк, під командою «Бистрого», що втратив свого командира. Щоправда, цей загін мав великі втрати й тепер, мабуть, не начислює й куреня. В цьому загоні є найбільше вояків з Камʼянець-Подільської та Вінницької областей, але є також вояки з інших областей України. На злуку з цим загоном уже відійшла наддніпрянська сотня, що діяла під командою «Байди» в Дрогобицькій області. До вас спрямуємо також охочих наддніпрянців з інших відділів УПА. Вони найкраще підходять до визначеного вам завдання. Можете поповнити свій відділ теж місцевими вояками.

Зʼясувавши ці завдання, генерал запитав:

— Чи ви вірите в революцію в СРСР, або в конфлікт СРСР з альянтами? — Проте побачивши, що я завагався, як маю відповісти, він відповів сам: — Мабуть ні. Бо якби вірили, то мабуть не висилали б родини на захід. Я також не вірю. Проте у війні трапляється не тільки ймовірне, але також неймовірне. Наприклад, революція в Росії і Австро-Угорщині. Тому ми повинні мати пляни на всі можливості й заздалегідь організувати засоби для їх реалізації. На моє запитання про долю відділу, якщо не буде радянськоамериканського конфлікту чи перспектив на революцію, генерал відповів, що про це будемо думати пізніше».

Але стрімкий розвиток подій зірвав плани Головного військового штабу УПА, і Кость Гіммельрайх виїхав на Захід. Спочатку з родиною поселився в Регенсбурзі, потім виїхали до Австралії, де він брав активну участь у громадсько-політичному житті й написав спогади.

В архівах збереглися скупі відомості про інших киян, які воювали в УПА.

Костянтин Михайлович Панасевич народився в 1920 році в Києві, а коли зʼявилася можливість, його родина переїхала до міста Володимир (до декомунізації — Володимир-Волинський), який тоді входив до складу Польщі. Перш ніж Панасевич вступив до лав УПА, йому довелося послужити в Польському Війську й Вермахті. До лав УПА вступив у травні 1943 році. Пройшов вишкіл і став вістуном у курені «Рубашенко». Більше про долю Панасевича невідомо.

Валента Степанівна Каразія-Сташенко народилася в Києві в 1924 році.УВ підпіллі вона отримала псевдо «Верба» та керувала шпиталем УПА в селищі Колки на Волині. Це селище стало повстанською республікою й не корилося ні німцям, ні радянській владі. У 1944 році «Вербу» схопили й засудили на 20 років виправних робіт. За 11 років жінку звільнили, після чого вона мешкала в Казахській РСР.

Іван Чикрізон на псевдо «Міша» з Києва в 1941 році був командиром взводу Червоної Армії, потрапив в полон і згодом приєднався до УПА. Як інструктор підготовки кулеметників служив у загоні імені Богуна.

Дослідникам також вдалося встановити, що Олександр Никифорович Даниленко, лицар Зимового Походу (похід армії УНР тилами Червоної та Добровольчої армій під проводом Михайла Омеляновича-Павленка у 1919-1920 роках), також приєднався до УПА й командував кінною сотнею.

Симоненко Микола на псевдо «Береза», який до війни був доцентом лісотехнічного інституту, став інструктором старшинської школи «Дружинники» й «Олені», підготував підручник «Бойовий правильник партизанки». Дослужився до сотника, нагороджений Бронзовим Хрестом Заслуги, але потрапив у полон і був засуджений до виправних робіт у Воркуті.

Ще про одного киянина відоме тільки його псевдо «Свобода». Він був учасником радянсько-фінської війни та лейтенантом Червоної Армії. В УПА воював у складі сотні «Дружинники». Загинув 7 листопада 1945 року на Львівщині.

Крім киян, в лавах УПА воювали також уродженці Київщини. Як бачимо, шлях киян до УПА був доволі різноманітним та оповитий таємницями, адже в умовах тоталітарної системи вони мали зберігати конспірацію заради безпеки близьких. Саме тому дослідники участі киян у лавах УПА, які прагнуть вирвати з забуття імʼя кожного героя, натрапляють на великі труднощі. Про нові відкриття читачі Вікенду дізнаються першими.