Герой, в’язень, депутат: як жив і боровся син Романа Шухевича

Його не зломили погрози КДБ і 30 років в’язниці. Він не боявся йти проти тиску та дослухався лише до своєї совісті. Провісник війни й син воїна, Юрій Шухевич сам став Героєм України. Історик Олександр Вітолін згадує, як це відбувалося.

Вікенд уже розповідав, як повелася радянська влада з родиною Степана Бандери. Так само жорстоко чинила вона й з родиною Романа Шухевича. Та незважаючи на репресії, безжальній системі не вдалося зламати сина головнокомандувача УПА, і він став героєм України, як і його батько.

У 1930 році Роман Шухевич одружився з Наталією Березинською. Їхня перша дитина померла ще немовлям. Відрадою для Шухевичів стало народження 28 березня 1933 року сина Юрія. З початком Другої світової війни Шухевичі переїхали до Кракова. Там у них народилася донька Марія, а Роман Шухевич повністю поринув у боротьбу за Україну.

Тим часом радянська влада, розділивши з Гітлером Польщу й окупувавши Західну Україну, завдала перший удар по родині Шухевичів. 8 вересня 1940-го арештували сестру Романа Наталю й на показовому «процесі 59» засудили до 10 років позбавлення волі та 5 років заслання (після звільнення їй не дозволили оселитися в УРСР). А 26 червня 1941-го у Львові в тюрмі на Лонцького* радянські кати замордували Осипа, брата Романа.

*Тюрма у Львові, яку у 20 столітті використовували як політичну вʼязницю радянська та нацистська влади. З 2009 року тут знаходиться національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів.

У 1943 році Роман Шухевич, зрозумівши, що Третій Рейх, як і Радянський Союз, ніколи не погодиться з ідеєю незалежної України, пішов у підпілля. Тоді у Львові гестапо провело арешти українських старшин, а також заарештувало Наталю Шухевич (Березинську) — дружину Романа. Шухевичу завдяки звʼязкам з полковником Альфдредом Бізанцем, який працював в окупаційній адміністрації та свого часу служив в Українській галицькій армії, вдалося добитися визволення дружини. Після цього Роман вирішив фіктивно розлучитися з Наталією, щоб не наражати родину на небезпеку.

Але коли в 1944 році у Львові знову встановилась радянська влада, вона почала репресії проти Шухевичів попри факт розлучення. Наталію арештували, а її дітей відібрали. Свої останні дні зустріла у вʼязниці Осипа Березинська — мати Наталії. Померли в засланні Йосип і Євгенія Шухевичі — батьки Романа.

Дітей Романа та Наталії Шухевичів — Юрія та Марію — радянська влада відправила до дитбудинку в Чорнобилі, а потім у Сталіно (так тоді називався Донецьк). Маленьку Марію Шухевич удочерила вчителька, а Юрій Шухевич зміг втекти й навіть зустрітися з батьком на Рогатинщині. У січні 1948-го син востаннє бачив батька. Юрій добре розумів вибір батька, який вирішив залишитися зі своєю армією до кінця.

Батько був свідомий того, що перебування тут — це смертний вирок. Але він розумів, як людина обовʼязку, що не має права покинути своїх вояків і мусить іти до кінця разом з ними. Так і сталося.

У 1948-му радянській владі вдалося вдруге схопити Юрія Шухевича. Цього разу його вирішили судити. На 16-ліття Юрій Шухевич рішенням спеціальної наради був засуджений до 10 років позбавлення волі. Уся провина Юрія перед радянською владою містилася в тому, що він був сином Романа Шухевича.

Перші три роки увʼязнення Юрій провів в одиночній камері. Безпідставне увʼязнення юний Шухевич зустрів стійко.

Зі мною були десятки та сотні хлопців і дівчат, батьки і матері яких були в підпіллі. Сиділи діти не лише військової верхівки, але й рядових. І я жодного разу не чув від них скарг, мовляв, я тут, бо мій батько чи мати пішли в підпілля. Ми не відчували тягаря, навпаки, глибоко поважали їхню місію і хотіли її продовжувати.

Наталія Шухевич так само мала відбути 10 років увʼязнення. Лише після тривалого голодування вона змогла отримати відомості про те, де знаходяться діти, й написати сину і доньці листи. У 1954-му багато вʼязнів вийшли по амністії, але Юрія Шухевича це не торкнулося. Його звільнили тільки в квітні 1956 року. А вже за пів року після протесту генерального прокурора СРСР Романа Руденка знов кинули до вʼязниці. Свій протест генпрокурор обґрунтував саме тим, що Юрій — син Романа Шухевича. Коли ж у 1958 році термін увʼязнення Юрія Шухевича мав закінчитися, його увʼязнили на 10 років по сфабрикованій справі.

На волю Юрій Шухевич вийшов аж у 35 років. Він спробував повернутися до України, але його зняли з потягу й примусом відправили до Кабардино-Балкарії в Нальчик. У 1970-му в Юрія Шухевича народився син Роман, а за рік — донька Ірина. Мати дітей не витримала тиску, змінила прізвище й обірвала звʼязки. А радянська влада в 1972 році знову засудила Юрія Шухевича до 10 років увʼязнення і 5 років заслання.

В увʼязненні Юрій Шухевич товаришував з російськими дисидентами та брав участь в їхніх акціях голодування. При цьому він дуже добре розгледів ставлення росіян до українського питання.

Росіяни дуже інфантильні й не можуть чи не хочуть осягнути простого. Під час увʼязнення я сидів з російськими демократами, так би мовити опозицією. Вони казали, що співчувають нам, що мають бути українська пісня, борщ, вареники, але коли доходило до нашої незалежности, то вже ні-ні-ні, того бути не може. Їх влаштовувала контрольована українськість, така собі резервація — з варениками, борщем і українським гопаком, але без держави як такої.

Новий арешт Юрія Шухевича сколихнув українську діаспору, яка розгорнула активну діяльність за визволення українських політвʼязнів. Навіть мельниківці, які критикували УПА, докладали всіх зусиль, щоб визволити Юрія Шухевича. Але й обʼєднанні зусилля діаспори не допомогли. Ба більше, Шухевича привезли до Києва, де голова КДБ УРСР особисто повідомив, що в жодному випадку в’язня не відпустять за кордон.

У 1982 році після закінчення терміну увʼязнення Юрія Шухевича вислали в Тюменську область. У 1989-му він нарешті зміг приїхати до Львова. На той момент йому було 55 років, більшість з них проведені в увʼязненні, там же втратив зір. Але Шухевич довів, що він — гідний син свого батька та включився в громадсько-політичну діяльність.

Після проголошення незалежності України Юрій Шухевич був певен, що Україні ще доведеться сплатити за це кровʼю. Також він казав, що розвʼязавши війну проти України, «Москва підпише собі вирок».

19 серпня 2006 року президент Віктор Ющенко вшанував жертовність і незламність Юрія Шухевича званням Героя України. У 2014 році Юрія Шухевича обрали народним депутатом до Верховної Ради України VIII скликання. Тоді він став ініціатором та автором закону, завдяки якому воїни УПА отримали статус борців за незалежність України у XX столітті.

У ніч з 21 на 22 листопада 2022 року Юрій Шухевич помер у віці 89 років. Після 30 років в увʼязненні та 5 років у засланні син головнокомандувача УПА прожив 31 рік у незалежній Україні.