Мозаїки в Києві живуть не лише в стародавніх соборах, а й у сучасних книгарнях і барах. Хто їх створює? Тетяна Родькіна розповіла Вікенду, як її учні роблять з уламків хатинки й серця, зберігають памʼять і створюють нові сенси.
Тетяна захопилася мозаїкою випадково. Але тепер вона власниця студії мозаїки «Цілісно». Навчає інших, створює власні роботи й помічає, що Київ потроху відновлює стародавнє мистецтво.
— У 15 років я прийшла записуватися на гурток кераміки в Палаці дітей та юнацтва. Помилилася дверима й потрапила в студію мозаїки. Мене вразила атмосфера майстерні. Викладачку оточували діти, вони сміялись і щось обговорювали. А потім вразило саме мистецтво. У гуртку я навчалася доволі довго, але здобувати вищу освіту вирішила в галузі експертизи історико-культурних цінностей. Однак не зацікавилася нею надалі, пішла з четвертого курсу.
Я вмію брати відповідальність за себе й свої вчинки. Мала бажання займатися цією справою, тож відкрила студію й орендувала приміщення. Було складно: я ледве виходила в нуль. Але продовжувала проводити благодійні воркшопи. Збирала й збираю на військо, на бригади рідних і друзів.
Коли тільки відкривала студію, планувала заробляти на замовленнях. Але вийшло так, що я більше викладаю, аніж працюю на замовлення. Можливо, тому, що мозаїка — це доволі дорога техніка, люди зараз рідко купують такі речі. Буває, мої послуги замовляють власники барів, закладів, які хочуть надати приміщенню індивідуальності. А буває замовляють невеликі мозаїчки на подарунок близькій людині. Обирають роботу, яка асоціюється з чимось милим або важливим.
Найбільше торкають особисті історії: тарілочки чи чашечки, які були дорогі людям, але розбилися. І тепер людина хоче частинку памʼяті зберегти в мозаїці. Я радію таким історіям, бо це друге життя й закладання нових трендів. Мене надихає цей символізм.
Кілька років тому я купила столик, щоб створити на ньому геометричний мозаїчний орнамент. А цього року я подумала: мені все одно нема куди його ставити, то нехай краще принесе користь. Тому я зробила напис «русні пизда» й виставила його на розіграш. Зібрали 16250 гривень для збору «Прокачай ППО» від фонду «Повернись живим». А столик уже поїхав до нової власниці.
На мої заняття приходять люди, які втомилися, хочуть трохи абстрагуватися, зробити щось своїми руками. Головне для успіху — бажання досягти результату. Я можу навчити, як зробити, у мене вистачить терпіння пояснити 150 разів. Але треба цього хотіти.
Як відбувається процес? Я роблю анонс, оголошую тему заняття. Загалом у мене близько 120 тем проведених воркшопів. Людина пише в інстаграмі, робить повну передоплату на рахунок ФОП. Якщо відмовляються від участі, то я повертаю гроші, коли мене попередять за 72 години до заняття або якщо хтось не може доїхати через повітряну тривогу.
Зазвичай у групі 6-7 людей, заняття триває три години. На початку я пояснюю, як мозаїка робиться, як дотримуватися техніки безпеки. Людина створює роботу і забирає додому.
Приклади
Проста українська мрія — мати дім і дбати про нього. Мозаїки на фото зроблені на воркшопі «Хатинка» людьми без попереднього досвіду за 3 години.
Воркшоп Лебідь. На фото мозаїки зроблені на воркшопі «Лебідь» людьми без попереднього досвіду за 3 години.
Воркшоп Супернога. Цей воркшоп неймовірно важливий для мене. Він присвячений ціні свободи наших деокупованих територій. Цей воркшоп присвячений ветеранам, які втратили частину свого тіла на війні. І відповідальність цивільного суспільства — це забезпечити ветеранів сучасним протезуванням.
Матеріали купую в Запоріжжі — звичайнісіньку плитку з тих, що кладуть на стіни й підлогу, і плитку, яка використовується для мозаїки й басейнів. Маю звʼязки з керамістами, вони віддають продукцію зі своїх майстерень, коли, наприклад, учні не забрали свої робити. Кераміка в мозаїці дуже гарно мерехтить оцими красивими поливами. Збираю кольорове скло. Люди, які сортують сміття, інколи приносять побиті тарілочки, чашечки, вази. Усі матеріали я сортую й розкладаю в бокси. Для мене техніка мозаїки — це якраз збирання частинок в єдине.
Київ — моє рідне місто, він такий різноманітний! Найбільше надихає собор Софії Київської, де хочеться розглядати мозаїку, якій тисяча років і яка зроблена ідеально. Софія завжди надає мені сил, особливо коли навесні там зеленіє садочок.
Сумно, що в нас не працює законодавство, яке має захищати культурну спадщину, тож багато мозаїк знищується. Я не кажу, що ми маємо зберегти кожну з них, адже робилися на вимогу комуністичної партії. І хоча вони є памʼятками монументального мистецтва, мають бути декомунізовані. Як на мене, знака серпу й молоту нині недопустимі. Але це мають визначати експерти.
А за знищення мозаїк має діяти реальна відповідальність. Що користі зі штрафів? Буває, після скандалу ініціатор знищення обіцяє відновити мозаїку. Але відновлення дуже дорого коштує, крім того, у нас немає потрібних матеріалів. Я кажу про смальту, яку нині в Україні не виготовляють, бо більшість заводів з її виробництва знаходилися на сході. Може, десь на складах і лишилися запаси, але їх зовсім небагато.
Мозаїку в книгарні «Місто» робили ми з моєю колежанкою й ученицею. Мозаїку при вході в бар «Малевич» створила моя учениця Аня. Тут вона красиво використала дзеркало, мозаїка органічно вписалася в простір. Ви, мабуть, бачили малесенькі абстрактні мозаїки від Pomme de Boue — анонімного колективу, що працює в Києві. Вони то там, то тут розкидані містом.
Мозаїка в книгарні «Місто» 
Мозаїка Pomme de Boue
Думаю, мозаїчних майстерень і студій ставатиме дедалі більше. Не знаю, чи зможемо повернутися до тих масштабів, в яких працювали українські митці радянського періоду. Але вже зараз мозаїка допомагає комусь утримати збалансований психічний стан.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Папір, книжки та пляшки: як їм дають друге життя в Києві;
Зелений театр у Києві: де збираються богема та привиди;
Бий по стресу: де волати, бити посуд та нищити техніку в Києві;
