Парашути над Дніпром. Як провалився радянський десант

Парашути над Дніпром. Як провалився радянський десант

З чого починався радянський десант? Чи були його операції успішними? Чому командування звинуватило десантників у провалах під час битви за Дніпро? Пригадує історик Олександр Вітолін.

12-17 вересня 1935 року на маневрах Київського військового округу 1188 парашутистів висадилися під Броварами, «захопили» аеродром і забезпечили приземлення літаків зі стрілковими полками на борту.

За маневрами спостерігали іноземні делегації. На них побачене справило неабияке враження. Німецький військовий аташе полковник Курт Штудент, який спостерігав за маневрами після цього повернувся в Німеччину і добився створення повітряно-десантних військ.

29 червня 1940 року радянський десант вперше бере участь в бойових діях, а не навчаннях чи маневрах. Наслідком Бесарабської повітряно-десантної операції стає входження Бессарабії та Буковини до складу СРСР.

Втрати незначні: 3 загиблих і 7 важкотравмованих. Але Управління бойової підготовки Червоної Армії розкритикувало дії десанту за запізнення висадки, відсутність прикриття літаків з десантом бойовою авіацією, «бовтанку» в повітрі, неорганізоване викидання з різних висот, розпорошення над зоною висадки, відсутність чітко поставлених завдань для десантних груп, не налагоджене постачання боєприпасами й провалену евакуацію поранених.

Напередодні нападу Третього рейху Радянський Союз вже мав п’ять корпусів по 8 тисяч десантників. Вони відпрацьовували навички захоплення й утримання об’єктів на ворожій території.

У серпні-вересні 1941 року десантники Третього повітряно-десантного корпусу як звичайні піхотинці обороняли Київ. Бригади, які входили до цього корпусу, зазнали таких втрат, що їх відправили на переформування.

В роки Другої світової війни радянський десант брав участь у більше ніж тридцяти операціях. Лише дві з них були масштабними.

В 1942 році в ході Ржевсько-Вяземської наступальної операції десантувалися 7373 воїнів. Операція виявила недостатнє планування, незадовільну організацію та забезпечення. А також показала нестачу досвіду військових льотчиків, які транспортували десант.

Вяземська десантна операція не виконала завдання, але відірвала значні німецькі сили. Десантники після неї були залучені як звичайна піхота. Ті, хто вижив, передавали досвід іншим бригадам.

Дніпровський десант став останньою великомасштабною операцією радянських ВДВ. План битви за Дніпро розробив штаб Воронезького фронту, який очолював генерал Ватутін.

16 вересня 1943 року група німецьких військ «Південь» під командуванням Манштейна почала відступ за Дніпро. Радянські війська просунулися на 70 кілометрів за добу, тож відступ німців охрестили «бігом за Дніпро».

Однак німці відступали продумано: евакуювали на правий берег 2500 поїздів з 200 тисячами поранених, військовим і господарським майном, металами, зерном, скотом. Одночасно примусово вивозили дорослих чоловіків, яких могла мобілізувати радянська влада. Евакуювали охочих цивільних.

«Втечу за Дніпро» Манштейн згадував як успішну евакуацію. Воєначальник розумів переваги схилів Дніпра для стратегічної оборони. Тож для знекровленої німецької армії евакуація для нього була маневром, а не втечею. Помилкою Манштейна було сподівання на підкріплення. Адже через висадку британців і американців в Італії, загрозу відкриття другого фронту у Франції Гітлер не наважився посилити східний фронт. Також фюрер відмовився відступити з Криму, а це істотно змінити розклад сил на Дніпровському рубежі.

17 вересня прийняли остаточний план взаємодії 1-ї, 3-ї, 5-ї десантної бригади й авіації. В Дніпровській операції брали участь молоді десантники, багато хто без бойового досвіду.

В ніч з 22 на 23 вересня 3-тя гвардійська танкова армія і 40-ва армія почали переправу через Дніпро. Через швидкість просування армії відірвались від складів, тому не вистачало пального, понтонів, військових інженерів. Це розтягнуло сили. Німці оперативно перекинули додаткові дивізії й стримували подальший наступ.

В таких умовах висадка десанту могла змінити ситуацію на користь радянських сил. Через завантаженість залізничних вузлів десант прибув на аеродроми з затримкою на три дні. Можливо якби десант прибув на аеродроми раніше, битва за Дніпро пройшла б з меншими жертвами.

В ніч з 24 на 25 вересня почалася висадка десанту. Задача здавалась легкою: десантники мали не зайняти новий плацдарм, а стати резервом для сил, які першими заволоділи Букринським плацдармом.

Командування відмовитись від авіарозвідки, щоб не викликати в німців підозр. В результаті проґавили передислокацію німецьких сил і їхнє поповнення коштом інших ділянок фронту. Вплинули й успіхи літньої кампанії, через яку командування стало недооцінювати ворога.

Німецька розвідка спрацювала краще: над аеродромами розкидали агітаційні листівки, які попереджали десантників, що їх готові зустрічати. Однак стратегія була не найслабшим місцем операції. Кульгала й логістика: на одному аеродромі не вистачало пального й автозаправників, а на іншому застарілі літаки не могли прийняти на борт повні бойові групи.

Заплановані 2-3 вильоти за ніч так і лишились на папері. В результаті літаки злітали не одночасно, а по черзі. Масової висадки не вийшло.

М.С. Скрипко під час проведення операції був заступником командувача авіації дальньої дії, а в 1944 став маршалом авіації. В книзі «По цілях ближніх і дальніх» він пригадував, що представник Ставки Жуков наказав частину десанту скинути в районі Канева і дозволив лише командирам груп пролетіти над місцем висадки під виглядом вильоту для бомбардування. В спогадах сказано, що Жукова попереджали про нестачу пального.

В полку авіації дальньої дії під командуванням Гризодубової пілоти не мали досвіду висадки десанту. Це також сприяло втратам. Льотчики, уникаючи вогню німецьких зеніток, не витримали заданий маршрут і скинули десант з висоти 1000 метрів замість запланованих 500.

Десантники з двох літаків опинилися в глибокому тилу німців, ще з одного десантувалися прямо в Дніпро. 13 літаків повернулись з десантом, не знайшовши район висадки. Один літак скинув десант у власному тилу.

Оцінивши ефект, командування вирішило припинити висадку. На той момент замість запланованих 500 вильотів було зроблено 296. Висадилося 4575 десантників. Лише 5% з них приземлились в запланованій зоні. Загалом десант розсіявся на площі 30 на 90 кілометрів замість запланованих 10 на 15 км. Дві десантні бригади на землі перетворилися на 35 неорганізованих груп.

Шифрувальники, радисти, рації й батареї живлення летіли окремо. Тож після висадки десантники мали лише 5 робочих радіопередавачів малої потужності, але без шифрувальників радисти не могли зв’язатись зі штабом фронту. Десантники збивалися у випадкові групи, але не знали поставлених перед ними завдань. Одразу після висадки на десант почалися облави.

Німці підготувались до висадки противника. Три літаки з десантом збили ще до висадки. По скинутих десантниках стріляли запальними кулями, від яких легко займались парашути. На землі підготували засідки з сигнальними вогнями й стріляли з ракетниць, щоб заманити дезорієнтованих десантників.

Згідно з донесенням німецького командування тільки в районі Канева було скинуто 1500 десантників. 692 з них вбили, ще 209 потрапили в полон. 26 вересня радянське командування скинуло три групи радистів для встановлення зв’язку з десантом, але вони зникли безвісти. Тоді командування скасувало заплановану висадку 1-ї десантної бригади.

Вцілілим десантникам довелося уходити від німецьких облав. Вони самоорганізувались і влаштували рейд по німецьких тилах. Згодом десант в 1000 військових зібрався в чотири великі групи й зв’язався з партизанами. Через них налагодився зв’язок з командуванням фронту.

Тож коли Червона Армія форсувала Дніпро, десантники раптово вдарили по німецьких позиціях. Особливе значення мало знищення німецької далекобійної артилерії.

Одним з учасників операції був Григорій Чухрай, згодом він як режисер зніме фільм «Балада про солдата».  В мемуарах Чухрай описав трагічний перебіг операції і як зустріли десантників після повернення з ворожого тилу:

«Потім ми відправились в штаб повітрянодесантних військ. Час був ранній. Нас зустрів черговий.

— Зірвали важливу операцію і прийшли доповісти про виконану роботу!  — вороже сказав він.

Ми зрозуміли, що це не його думка  ̶— він повторює слова когось з керівництва. Хтось має відповідати за провал операції! І відповідальність звалили на нас.

— Помиляєтесь,  — сказав я,  — Ми не прийшли виправдовуватись. Ми прийшли доповісти, що ми ще живі. Перекажіть це своєму керівництву.

Повернувшись в Фрязіно, ми пару тижнів ходили винними. Але потім нас неочікувано викликали в Москву. Нам тисли руки, дружньо били по плечах, а ми нічого не розуміли. Завели в зал Верховної Ради й стали нагороджувати. Я отримав Орден Червоної Зірки, а мої товариші  — медалі.

Виявилось, що поки ми ходили в чорному тілі, наша піхота форсувала Дніпро, захопила документи німецького штабу, в якому німці доповідали про те, як вони з нами боролись. Виявилось, що ми заподіяли німцям чимало лиха. Ми нападали на їх штаби, порушували зв’язок, вносили хаос в керування військами, знищували розрахунки далекобійних гармат, які вели вогонь через річку по наших військах. Намагаючись боротись з нами, німці зазнали втрат в живій силі й техніці. Так німці, самі того не бажаючи, відновили нашу репутацію».

Винними за провал операції Сталін назвав Скрипко, Жукова і Ватутіна, але на їхніх кар’єрах це не позначилось. Дві десантні операції, які планувалися в Мінську і Криму, скасували. В міру ослаблення німецьких сил висадки десанту відбувалися, але масштабних більше не робили.

Радянські історики намагалися наголошувати не на втратах операції, а на героїзмі десантників, які приєднались до партизан і провели рейд, що завдав великих втрат німцям. Але такий підхід приховує провал стратегії, яка могла вплинути на просування українського фронту, зменшити втрати при форсуванні Дніпра і звільненні Києва.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: Фобія чи крадіжка. Як росіяни намагалися привласнити Шевченка;

Царське село в Києві: між блиском і несмаком;

Життя проти системи. Як науковець врятував Софійський собор;