Кіберпанк, якого не сталося: 9 нереалізованих київських проєктів

Зображення згенероване ШІ

Сумуємо за Києвом, який втратили, за пам’ятками архітектури, зеленими зонами. І не уявляємо Київ кіберпанковий. То що, пірнемо в кротову нору й поглянемо, як воно могло бути?

Монорейки від КПІ

У 1963 році на території ВДНГ почали будувати монорейкову систему довжиною 525 метри у вигляді замкнутого кільця. Саму монорейку утримувала естакада на висоті 9 метрів. Вагончики вміщували до 8 пасажирів і рухались із швидкістю 52 км/год.

Київська монорейка була проєктом інженерів-конструкторів КПІ і стала першою у світі подібною системою з лінійним електродвигуном. У 1966 році на базі цього проєкту виник новий — монорейкова дорога довжиною 1,8 кілометра на висоті від 6 до 11 метрів мала з’єднати станцію метро «Гідропарк» із мостом Патона. Нова монорейкова дорога мала бути двічі швидшою та перевозити до 120 пасажирів. У 1970 році з’явився ще один проєкт: з’єднати Березняки та Гідропарк. Крім того в КПІ продовжувалася робота над створенням руху за допомогою електромагнітного підвісу. Але жоден з проєктів не втілили у життя. Дослідну систему монорейки на ВДНГ закрили в 1972 році.

Естакада метро на Подолі

Уперше інформація про Подільсько-Вигурівську лінію метро з’явилася в 1982 році. Перший проєкт передбачав будівництво величезної естакади по всьому Верхньому й Нижньому валах від мосту через Гавань до вулиці Глибочицької, де метро мало б увійти в тунель. У 1987-му архітектор Микола Жаріков роз’яснив, що Верхній Вал знаходиться в історичному центрі, а будівництво естакади завдасть величезної шкоди.

Ця заява неабияк роздратувала зібрання міському. Очевидно, тодішня влада була серйозно налаштована на будівництво естакади: доволі швидко в пресі з’явилася стаття, яка відстоювала будівництво естакади та критикувала пропозицію Жарікова будувати метро під Дніпром. Але будівництво загальмувалось, і після зміни влади проєкт теж змінився.

Театральний інститут

У 1970-х роках київська влада вирішила перебудувати простір поблизу Львівської площі. Так з’явилися Будинок художника та Будинок торгівлі — один з перших хмарочосів Києва. Між ними мав постати новий корпус театрального інституту. Особливістю проєкту було те, що він передбачав проїзд машин на вулицю Рейтарську й естакаду для пішоходів. Будівництво почалось у 1976-му, але так і не завершилося.

Лівобережний громадський центр

У 1980-х роках Рада Міністрів УРСР ухвалила рішення побудувати вздовж Броварського проспекту багатофункціональний Лівобережний громадський центр. Передбачися різні зони: адміністративна, рекреаційно-паркова, готельні комплекси, культурні та торговельні установи. Транспортна розв’язка планувалася багаторівневою — автомобільною та пішохідною. Передбачалася підземна стоянка на 8 тисяч автомобілів. Лівобережний кінотеатр мав вміщати 5000 глядачів — тобто більше за будь-який сучасний кінотеатр Києва. Планувалося будівництво нового цирку.

Об’єкт мав не тільки забезпечувати всі потреби мешканців лівобережжя, але й бути втіхою для очей мешканців правого берега. Продовженням громадського центру мала стати вулиця-галерея з магазинами на кшталт типової курортної вулиці. Більша частина проєкту залишилась нереалізованою. Вдалося збудувати лише театр, універсам, поштове відділення та готель «Турист». А на згадку про цей план киянам залишився недобудований міністерський хмарочос, який губиться серед новобудов.

Міст-еспланада

Міст-еспланада від Річкового вокзалу на правому березі до Лівобережної естакади планувався як логічне продовження Лівобережного громадського центру. Він мав з’єднати не лише два береги, але й острови. Його розглядали суто як громадський простір з концертним залом і стадіоном. Міст-еспланада планувався винятково для прогулянок і не передбачав руху дорожнього транспорту. Далі мрій справа не пішла, а до кінця 1980-х про це проєкт вже не згадували.

Комплекс університету Шевченка в Голосієві

У другій половині XX століття в університета імені Шевченка разом із кількістю студентів зростала необхідність у нових корпусах. У 1960-х в Голосієві з’явилися корпуси економічного, геологічного, географічного та біологічного факультетів. У 1970-х будівництво продовжилося. Проєктувалося ціле наукове містечко, яке склало б єдиний ансамбль з ВДНГ, пожвавило контакти з сусідніми інститутами Академії Наук і сформувало в’їзні ворота до Києва.

Архітектор Михайло Буділовський спроєктував наукове містечко з висотним корпусом ректорату, навчальними корпусами, науково-дослідними установами, бібліотекою, спорткомплексом, торгово-побутовим комплексами, які мали задовольнити потреби студентів гуртожитків, збудованих ще в 1950-х. Корпуси фізичного, механіко-математичного та радіофізичного факультетів поповнили перелік модерністської архітектури Києва. З запланованих збудували лише чотири корпуси, останній аж у 2000-х. Студмістечко витримано в єдиному стилі і задає певний настрій, але головний задум архітектора Буділовського так і не був реалізований. Якийсь час серед студентів «червоного» корпусу була популярна глузлива назва нових корпусів ВиПерДос (Виставка Передових Досягнень), але з розвитком міста і зміною поколінь вона майже забулась.

Тризуб на Лівому березі

У 2005 році архітектор Сергій Бабушкін запропонував збудувати гігантський хмарочос у вигляді тризуба біля станції метро «Лівобережна», де колись планували збудувати єдиний Лівобережний громадський центр. Як і всі проєкти Бабушкіна, він мав шокувати гігантськими розмірами. Але за якийсь час із проєкту зникла одна вежа — і він перестав нагадувати тризуб.

ТРЦ на Володимирському узвозі

У 2006 році архітектор Георгій Духовичний запропонував проєкт трьох торговельно-офісних центрів на Володимирському узвозі. Перша будівля мала постати біля філармонії, друга — під Аркою тоді ще дружби народів, третя — за сходами до колони Магдебурзького права. Скляні фасади, на думку архітектора, мали органічно вписатися в зелену зону Володимирського узвозу. Водночас Духовичний долучився до створення громадської організації «Культура проти вандалізму — «Україна — зона культурного лиха». Але цей проєкт міг сприйматися як подібне лихо. Жоден із трьох проєктів офісних центрів так і не реалізували. Але сучасний скляний міст деякі скептики розглядають як перший крок до подальшої забудови узвозу.

Капвей

У 2004 роув приватна компанія «Капвей» за 3,5 мільйони доларів збудувала демонстраційну 300-метрову дорогу біля Гостомеля для вагонів власного виробництва. «Капвеї» мали рухатися по спареним рейкам за допомогою тягового двигуна і перевозити до 150 пасажирів. Демонстраційний проєкт пропрацював п’ять років, а далі справа не зрушила. Тож вагончику «Капвея» судилася доля музейного експонату.