Стаття проілюстрована фотографіями авторки
Торт-свято, торт-імператор, торт-традиція. Чи може здивувати та потішити рецепт класичного «Наполеону»? Авторка Вікенду досвідчена кулінарка Наталія Івко ділиться родинним рецептом.
Я люблю страви з історією, з іменем. Такі, щоб можна було подати до столу — і при цьому розповісти кілька цікавих байок, додати фактів, приправити пікантними подробицями. Колись наші правнуки розповідатимуть, як в Україні народився рецепт м’яса «Русня під Ізюмом» і тістечка «Борис Джонсонюк» так само, як зараз я пригощаю друзів «Наполеоном» та розповідаю, чому торт отримав таку назву.
А ви, до речі, знаєте, як це відбулося? Єдиної історії немає, існує кілька версій на будь-який смак. Є пікантна: кажуть, одного вечора велелюбний імператор залицявся до однієї з фрейлін дружини та нашіптував тій на вушко різні непристойності. У той самий момент Жозефіна раптово зайшла в залу. Щоб уникнути скандалу, Наполеон брякнув перше, що впало на думку: «Я тут вигадав рецепт нового торту — поспішив поділитися з довіреною особою, щоб не забути». І довелося імператору фантазувати на задану тему, а придворному кухарю ще й реалізовувати фантазії — так народився один з найпопулярніших тортів.
Є й інша версія — глибша, філософська. Тривала війна з австрійцями. Наполеон перебував в оточенні під італійським містечком Маренго та не стримував емоцій. Розратовано кричав та ображав усіх. Одного дня влаштував грандіозний скандал, бо Лягур’єр, кухар, який знав про смакові вподобання імператора практично все, приготував на обід курку — курку, яку Наполеон терпіти не міг! Ситуація з продуктами була вкрай напруженою, тому особливо обирати не доводилося: або годувати солдат тим, що є, або не годувати взагалі.
Проте іноді доля влаштовує дивні несподіванки: здавалося, французи вже програли, однак на допомогу Наполеону неочікувано примчав маршал Дезе. Він урятував військо імператора, а сам загинув у битві під Маренго. Наполеон святкував гірку перемогу: викликав Лягур’єра та наказав приготувати поживну вечерю, але щоб без курки. Кухар зібрав гриби й трави, що росли поблизу, зробив з них неймовірний на смак зелений соус, в цьому соусі потушкував і замаскував курку й подав до столу. Імператор був задоволеним!
Після повернення до Версалю Наполеон купався у променях слави, святкував кожний день життя та із задоволенням правив Францією. Перед Різдвом 1800 року він викликав до себе Лягур’єра та наказав: «Цього разу зі мною святкуватиме Жозефіна де Богарне. Я хочу, щоб ти приготував ту зелену курку з-під Маренго та щось незвичне на десерт — жінки люблять солодке!» Кухар усміхнувся та пішов чаклувати: курку у зеленому соусі та тільки-но вигаданий торт: в ньому було багато шарів, змащених легким кремом, зверху все було прикрашено крихтами з тіста, а боки залишилися відкритими. Імператор похмуро спитав, що це за неподобство, на що Лягур’єр відповів:
— Цей торт говорить про те, що життя циклічне. Події змінюють одна одну, але повторюють те, що вже було. Ми маємо пам’ятати про це.
— Ти маєш на увазі Маренго? — спитав імператор.
— Так, — сказав Лягур’єр. Той торт отримав назву «Наполеон».
Проте згідно з найреалістичнішою версією в 1912 році Росія святкувала 100 років перемоги над французами. На честь свята московські кондитери вигадали рецепт тістечка, що за формою нагадувало трикутку імператора. Десерт швидко надбав популярності та для зручності виріс до розмірів торта. Торту «Наполеон».
Від вас залежить, якої версії дотримуватися та за яким рецептом готувати. Я хочу поділитися нашим сімейним варіантом — ми готуємо «Наполеон» лише так. Усі інші версії можуть бути смачними чи не дуже, цікавими чи банальними, простими чи складними, але саме торт, приготовлений за цим рецептом, нам здається найкращим.
«Родзинка» в тому, що коржі змащуються перед подачею. Вони легкі та хрусткі — і це неймовірне поєднання: ніжний крем і крихке тісто. Якщо ми не з’їдаємо весь торт одразу, до ранку він просочується, і на виході отримуємо той класичний «Наполеон», до якого всі звикли.
Інгредієнти для тіста:
- 250 г вершкового масла;
- 200 мл води;
- 1 яйце;
- 1 ст. л. оцту;
- 1/3 ч. л. солі;
- 680-700 г борошна.
До миски насипаємо борошно, натираємо в нього заморожене масло (руці буде холодно — можна пачку в упаковці тримати через рушник, відкриваючи поступово). Перемішуємо, по центру робимо заглиблення.
Натискайте на ці та наступні фото, щоб збільшити
У склянку наливаємо воду, додаємо яйце, перемішуємо, всипаємо сіль, вливаємо оцет. Усю рідину — в миску з борошном, замішуємо нелипке тісто. Якщо відчуваєте, що трохи не вистачає борошна, додайте ложку-півтори.
Готову масу необхідно як слід відбити. Саме відбити: зібрати в кульку, підняти високо та з усією силою кинути на стіл. Знову зібрати, знову, докладаючи зусилля, кинути на стіл. І так — разів 20-25. Тісто з кожним разом ставатиме більш і більш еластичним, гладким, блискучим.
Ділимо тісто на 6-8 частин. Розкочуємо тонко коржі, надаючи їм прямокутну форму. Мені цього разу було лінь гратися з прямокутною формою, я швидко робила круглі коржі, вирізаючи кожний під тарілку (саме тому в результаті у мене два торти — втім, з цієї кількості продуктів як раз виходить один великий торт розміром приблизно з деко). Наколюємо виделкою тісто в декількох місцях, випікаємо на сухому деко за температури 200 градусів 3-5 хвилин до приємного золотавого кольору.
Так саме повторюємо для інших шматочків тіста. Готові коржі будуть хвилястими, нерівними — все ок, так і має бути. Не зминайте їх, обережно складайте один на інший, але не притискайте.
Інгредієнти для крему:
- 1 л молока;
- 4 яйця;
- 1,5 склянки цукру;
- 4 ст. л. борошна;
- 100-150 г вершкового масла;
- ванілін.
Цукор змішуємо з борошном, розбиваємо яйця, розтираємо. Поступово вливаємо тепле молоко, перемішуємо. Ставимо на мінімальний вогонь і при постійному помішуванні (набираємось терпіння) варимо до початку «пихтіння» (приблизно 10 хвилин — бульбашки підійматися не будуть, бо крем загусне, але здаватиметься, наче «пухирці» лопаються). Вимикаємо вогонь, накриваємо плівкою та даємо повністю вистигнути. Після повного вистигання додаємо у крем м’яке вершкове масло та ванілін, міксером перемішуємо до гладкості. Можна додавати масло одразу — воно розтане та покращить смак крему, але на структуру не вплине. За відсутності в домі міксера я зараз роблю саме так.
Збираємо торт. Обираємо корж, який виглядає міцнішим за інші, вкладаємо його на рівню поверхню (дошка, рознос). Обережно викладаємо кілька ложок крему та пальцями (коржі дуже крихкі) розподіляємо по всьому коржу. Накриваємо наступним, знову кладемо крем, знову розподіляємо пальцями. Останній корж подрібнюємо у крихту, обсипаємо нею верх та боки торта.
Розрізаємо та подаємо одразу — це «родзинка» цього рецепту. Коржі ніжні, тонкі, хрусткі, вони найкраще смакують одразу після збирання торта. Якщо торт постоїть кілька годин, теж буде смачно, але вже більш звично, стандартно.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Борщ, бабка, біляші: що приготувати з тушкованки;
Тепло, смачно, ванільно: простий рецепт пісочного печива;
Тертий пиріг: сучасна версія класики;
