Мʼякість і мільйони: як Степан Сольський Києвом керував

^{Київський кінний трамвай, запущений у часи головування Сольського}

Мати мʼякий характер і розбудувати Київ, вестися на маніпуляції газетярів і збагатити місто. Історик Олександр Вітолін розповідає про те, як поступливий богослов Степан Сольський очолив Київ і круто змінив його.

Степан Михайлович Сольський народився 8 лютого (25 січня за старим стилем) 1835 року на Волині в родині священника. У 1857-му Степан став студентом Київської духовної академії. А після закінчення академії залишився в ній вчителем і пройшов шлях до заслуженого професора. Загалом в духовній академії Сольський пропрацював тридцять п’ять років.

У 1879 році 44-річний Сольський став заступником міського голови, а через вісім років очолив Київ. Під час виборів міська дума не змогла одразу обрати нового голову. Губернатор навіть погрожував, що голову призначатимуть із Петербурга. І тільки тоді гласні обрали Степана Сольського — людину, яка не належала до жодного політичного угрупування.

Посаду він обійняв у той період, коли активно згорталися демократичні процеси, зокрема й міське самоврядування. Тому можливості Степана Сольського були значно меншими ніж, скажімо, можливості його попередника Павла Демидова. Але Сольського зовсім не цікавила ні велика політика, ні дрібні чвари, тому він розглядав свою посаду винятково як господарську роботу. І, схоже, саме завдяки цьому Київ не помітив згортання міського самоврядування, а консервативний курс самодержавства не завадив його розбудові.

Журналіст газети «Киевлянин» Сергій Ярон описував Степана Сольського як людину з надзвичайно м’яким характером: він утримував порядок у міській думі тим, що тішив самолюбство ватажків різних угрупувань. Тоді політикани, купці й домовласники змінювали гнів на милість і замість сварок займалися справою. Хоча й траплялося, що доходило до бійок. Завдяки своїй здібності примирити всіх Сольський був переобраний на посаду голови ще на два терміни і пробув головою чотирнадцять років до своєї смерті.

М’якість характеру Сольського часто робила його жертвою газетярів. Спочатку вони досить легко випитували в Сольського всю необхідну їм інформацію. Але гласні стали обурюватись, що дізнаються з газет те, що мають дізнаватись від голови. Часом Сольський відповідав, що й сам не знає, звідки газети взяли таку інформацію. Поступово міський голова став обмежувати контакти з газетярами та відсилати їх до регістратора. Але найкмітливіші газетярі вдавали дурників і, наприклад, просили прокоментувати чутки про безладдя на скотобійні. Почувши про якісь чутки та безладдя, Сольський сам шукав необхідні папери й зачитував їх газетярам, не розуміючи, що ним маніпулюють.

*^{Ліхтар біля Андріївської церкви. Коли Сольський був головою, у Києві зʼявилися перші електричні ліхтарі}*

Одного разу Сольський навіть зібрався піти у відставку через журналістів. Сучасні журналісти, пишучи про Сольського, обов’язково наголошують, що їхні колеги називали його «Уважай Уважаевич». Але саме це звернення образило Сольського, і соратникам навіть довелося вмовляти його залишитись на посаді. Можливо, винним у цьому був Антон Павлович Чехов. У 1888 році він написав п’єсу «Предложение», яку поставили наступного ж року. У п’єсі персонаж Ломова звертався до персонажа Чубукова: «Видите ли, Уважай Степаныч… виноват, Степан Уважаемыч… то есть, я ужасно волнуюсь, как изволите видеть… Одним словом, вы один только можете помочь мне, хотя, конечно, я ничем не заслужил и… и не имею права рассчитывать на вашу помощь…» Як відомо, герої Чехова зазвичай уособлювали всі вади дрібного міщанства, тому богослова могла образити подібна фамільярність газетярів. Хоча, можливо, на це Чехова надихнули київські газетярі.

Скрутно Сольському було й у фінансовому плані. Попередники міського голови були багатіями, розмір жалування голови їх не обходив. Сольський мав велику родину, тому 6200 рублів на рік, з яких частина йшла на підтримку престижу посади міського голови, не давала можливості розкошувати. Лише раз було піднято питання про перегляд його жалування, але серед гласних одразу знайшлося стільки невдоволених, що Сольський попросив це питання більше не підіймати. А коли в 1897 році лікарі порадили Сольському зменшити навантаження, він залишив духовну академію, надавши перевагу нервовій і невдячній роботі міського голови.

За час його головування Київ значно змінився. Завдяки вмінню Сольського домовлятися з різними спільнотами, було втілено неймовірну кількість проєктів:

почала діяти перша міська кінна залізниця;
запустили електричний трамвай,
споруджено гавань,
запрацювала перша електрична станція та засвітили перші електричні ліхтарі;
активно розбудовувалися вулиці Інститутська, Банкова, Лютеранська, Миколаївська (тепер Городецького), Мерінгівська (Заньковецької), Ольгинська;
за останнє десятиліття 19 століття в Києві збудували 1176 кам’яних, 80 змішаних і 2150 дерев’яних будинків;
бюджет міста виріс зі ста тисяч до трьох мільйонів.

Так мʼякий та довірливий Сольський змінив обличчя Києва.