Як воно — боротися проти гігантів за свою мрію? Щоб відчуває людина, яка створює найшвидші авто у світі та стає майже богом для свого регіону? Вікенд подивився «Феррарі» й розповідає, чому стрічка рекомендована для перегляду.
«Феррарі» Майкла Манна починається в неочікуваній цілковитій тиші. Енцо Феррарі (Адам Драйвер) прокидається на світанку у ліжку своєї давньої коханки Ліни Ларді (Шейлін Вудлі), тихо та ніжно поправляє ковдру сина. І беззвучно запускає двигун машини, щоб повернутися в Маранелло до своєї дружини й партнерки по бізнесу — Лаури Феррарі (Пенелопа Круз). Безкрайня краса північної Італії, що ніби зійшла з пейзажів епохи романтизму, ні на мить не переривається рокотом автівки одного з найвідоміших майстрів швидкості.
Це 1957-й, найбільш катастрофічний рік для Енцо Феррарі. Він втратив первістка після тривалої хвороби, бізнес потопає в боргах. Однак на свій автомобіль Феррарі покірно чекає королівська персона настільки невисокого зросту, що переживає, чи його ноги цього разу діставатимуть до педалей. Адвокат сімʼї наполягає продати частку бізнесу одному з автомобільних гігантів — Форду або Фіату. Місцевий суперник Мазераті тільки-но запросив французького гонщика Жана Бера встановити декілька рекордів швидкості. Наближається Мілле Мілья — культові перегони на 1000 миль по Італії, перемога в якій вирішить долю сімейного бізнесу Феррарі.
Автомобілі Феррарі дали поштовх економіці післявоєнної Італії. Енцо з повагою вітають на вулицях, називаючи Командором. У місцевій церкві священник у зверненні до пастви, серед якої багато працівників фабрики, розмірковує, що Ісус, якби наробився в ці часи, був би не теслею, а працівником по металу. Автомобілі й перегони в цьому світі стають релігією.
Здається, весь світ чогось хоче від Енцо, який своєю чергою дбає лише про свої гоночні автомобілі, що ніби смертоносні дикі звірі несуть йому велич і перемоги в перегонах, де по всяк час ламаються не тільки кузови авто, але і тіла людей.
Фільм за сценарієм Троя Кеннеді-Мартіна заснований на написаній у 1991 році Броком Єйтсом біографії Enzo Ferrari: The Man, the Cars, the Races, the Machine. Але стрічка охоплює не все життя конструктора, а лише його найважчий період.
Розповідаючи про Енцо Феррарі, Майкл Манн не їде найочікуванішим для такої історії шляхом. Він відходить від традиційної структури байопіку, але й не дає чергового гоночного фільму про переможців.
Стрічка лавірує між двома жанрами, наче сам Ензо, що постійно розривається між жінками та справою всього свого життя. Це інтимна мелодрама особистого життя та напружений епічний і драматичний трилер.
Адам Драйвер у ролі Ензо Феррарі не завжди ідеальний, але відчувається справжнім і живим. При скупих емоціях йому чудово вдалося зобразити мовчазного богоподібного колоса, що височіє над іншими в оточенні сталі, асфальту та смерті.
Але насправді кожну сцену краде Пенелопа Круз, яка одними очима здатна передати гірку образу, розпач і ледь стримувану лють. У кожному рухові відчувається розум і стійкість жінки, що допомогла створити компанію Феррарі.
Майкл Манн (Сутичка, Алі, Поліція Токіо), як і в інших своїх картинах, розказує історію чоловіка, що служить своїй справі з фаталістичною, сліпою відданістю. Це дуже холодна, повільна стрічка, ніби спеціально знята так, щоб урівноважити полумʼя двигуна гоночної машини. Тут, звісно, є незабутні сцени на трасах, за якими можна впізнати режисерське чуття Манна, є навіть шокуючий епізод, що раз і назавжди може вибити романтичне захоплення перегонами в непідготованого глядача. Але насправді це драма великого творця, що має відчути відповідальність за своє творіння. І одна з найкращих стрічок режисера за багато років.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Аквамен і загублене королівство: чий тризуб переможе;
Від Котляревського до Жадана: як матюкаються українці;
Для битви та весілля: як киянки шиють одяг для закордонних ельфів;
Фарс і велич: як фільм «Наполеон» руйнує міфи;
Під подушку чи під ялинку. Обираємо чарівника на зимові свята.
