Знайти стержень: 7 історичних уроків для українців

Фото: Depositphotos.

Чому українці не звикли хвалити своїх? Якого мільйонера ми недооцінюємо та чим насправді був крутий Шевченко? Чи були зрадниками Хмельницький та Мазепа? Вікенд розпитав викладачку історії Марію Гуреш про наші уроки.

Марія мала в школі прекрасні оцінки з математики й терпіти не могла нудні уроки історії. Але за маминою порадою обрала здавати історію на ЗНО, а згодом вирішила вступати на історичний факультет в університет імені Шевченка. Зараз вважає це рішення наймудрішим вибором свого життя.

— Я отримала там україномовне середовище, якого мені дуже бракувало в Києві 2015 року. Викладачі були зовсім іншими, ніж ті, до яких звикла в школі. Вони демонстрували абсолютну повагу до студентів, вміли зацікавити та навіть заінтригувати. Коли отримувала завдання для позакласних робіт, я горіла бажанням їх виконати.

На третьому курсі стала шукати роботу. Голова факультету запропонував спробувати попрацювати в школі, де директоркою є його знайома. Це був складний і цікавий досвід. Згодом стала викладати в приватних школах, вчити дітей на приватній основі.

Зараз виник величезний попит на курси історії для дорослих. На мій курс записалося понад 200 охочих. Серед них є ті, хто втратив домівки, ті, чиї близькі воюють. Але люди відчувають потребу згадати своє коріння.

— З чого почати, якщо в дорослому віці зрозумів, що хочеш мати більше знань з історії?

— Перше, що спадає на думку, — це український історичний ютуб. Він розвивається, збільшується.

З’являються історичні сайти та тематичні подкасти.

Можна читати науковців і цікавих блогерів-дослідників у фейсбуці. Наприклад, Дід Свирид пише цікаві книжки з історії.

Можна знайти репетитора, який допоможе розкласти все по поличках.

Відкривати підручник з історії не раджу, переб’єте все бажання.

Головне — вирішити для себе: я не лише хочу знати історію, а й готовий щось робити для цього. До вас у двері не постукаються прямо зараз найкращі у світі знавці української історії. Ви маєте щось робити самі.

— Які періоди в історії України у вас улюблені? Які навпаки?

— Мені подобається, коли в історії з’являються люди, які визначають собі місію, пов’язану з державою чи певним культурним аспектом. Подобається слідкувати, як такі люди лупали свою скалу, брали відповідальність не лише за себе, а й за багатьох людей навколо.

Тому я із задоволенням вивчаю період становлення Русі, княжіння Володимира. Уявіть, байстрюк, повністю зневажений своєю сім’єю. Він був змушений тікати, бо брати полювали на нього! Але він не просто втік, а зміг повернутись із величезною армією, знайшов союзників і став найвідомішим князем у нашій історії.

Згадаймо Богдана Хмельницького. Що відчував відомий авторитетний козак, коли вороги спалили його маєток, а він стояв на тому попелищі?

Або історії оунівців — юні студенти, які об’єдналися заради великої мети, та пішли дуже непростим шляхом. Навколишні часто їх не розуміли, але завдяки їхньому вогню ми маємо свою країну зараз.

Звісно, мені не подобається час СРСР. Вважаю, що це великий соціальний експеримент, який вдався: досить подивитися на наше старше покоління. Вони готові мовчати, бояться починати щось нове, завжди очікують поганого, вимагають від нас найкращих результатів, а не приймають такими, як ми є.

Завжди дивувалася, з яким захопленням росіяни сприймають Сталіна. Для нас такий тип управителя не властивий. А коли занурюєшся в російську історію, то бачиш: усі улюблені правителі росіян мали один і той самий тип поведінки.

— Майже всі знають про добу Київської Русі та козацтва. Чому інші періоди не такі популярні, а українці знають їх гірше?

— Мені особливо боляче за 18-19 століття. Людям цікавий екшн, серіал, неймовірні криваві події. А ті століття — час, коли прийшла інтелігенція: вчителі, науковці, юристи. Вони воюють, але роблять це на культурному фронті.

Ми знаємо кращих князів і гетьманів, вивчали пік нашої могутності. Можливо, не так охоче вивчаємо те, що було потім, бо це була криза, неприємні для нас події.

— Чи є недооцінені персоналії в історії України?

— Українці дуже скупі на похвалу. Щоб якийсь правитель отримав хороший відгук від нас, йому треба добре постаратися. Ми такі: в кожну бочку меду залляємо по ложці дьогтю. Кожному правителю ми завжди в першу чергу закидаємо його мінуси.

У нас дуже багато людей, які робили круті речі, але українці сприймають це як норму: «Чого ти вимахуєшся? Це твоя робота, так і треба».

Ми всі знаємо про Богдана Хмельницького, який (сволота така!) підписав договір із Москвою. А чи знаємо ми про те, що у нього були абсолютно неймовірні полковники, талановиті стратеги, старшина, яка рвала ворогів майже голими руками? Наприклад, Максим Кривоніс, Іван Богун. Останній — то моя абсолютна любов. Він урятував десятки тисяч людей під Берестечком, не побоявся публічно не погодитися з намірами гетьмана підписати договір із Москвою, після смерті Хмельницького бодався з іншими гетьманами й намагався повернути їх на правильний шлях.

*^{Полковник Іван Богун. Художник А. Орльонов}*

— Назвіть кілька особистостей, якими ви захоплюєтеся.

— Без усякого вишиватництва захоплююся Тарасом Шевченком. Не тому, що він геніальний поет, наш провідник. Це дуже вперта, харизматична людина. Українці стали такими, якими є, завдяки тому, що Шевченко запалив інтелігенцію. Він показав свою ідею незалежної України й змусив у неї повірити, не залишивши іншого вибору.

Мені дуже подобається дядько з дивним для нас ім’ям Агатангел Кримський — відомий сходознавець.

Російська культура намагається привласнити собі наших митців. Скажімо, Ілля Рєпін — не російський художник. Він не просто народжений в Україні, а ще, як мені здається, протиставляє себе росіянам. Згадаймо, як він зображує українців і росіян. Просто порівняйте «Бурлаки на Волге» й «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Натисніть, щоб роздивитися

Ще мені подобається маловідома широкому загалу постать — мільйонер і меценат Євген Чикаленко, автор геніальної фрази: «Україну треба любити до дна свого гаманця». Він спонсорував єдиний український журнал, який роками не приносив прибутку.

Мені не подобається, що про Ольгу Кобилянську та Лесю Українку говорять лише як про письменниць. Чому не говорять, що вони були феміністками та шокували людей своєї доби, коли боролися за права жінок?

Цукровий магнат Микола Терещенко та його родина вкладали величезні гроші в благодійність, будували лікарні, прихистки для матерів-одиначок з дітьми. Варвара та Богдан Ханенки — неймовірні колекціонери, вкладали величезні кошти в мистецтво, яке потім не ховали, а показували людям.

— Богдана Хмельницького, Івана Мазепу багато хто вважає зрадниками. Чи справедлива така оцінка?

— Ідеальних правителів не буває. Хмельницький — геніальний полководець, який створив велику країну. Але в певний момент перед ним стало питання вибору: або підписати мир з Річчю Посполитою, або відмовитися це робити.

Хмельницький ризикнув і звернувся по допомогу до тієї останньої країни, до якої він ще не звертався. До того часу ми нечасто стикалися з росіянами. Тоді набагато ближчою проблемою для українців була Польща. Ненависть українців до поляків була величезною.

Так само ми зараз готові ризикнути багато чим, щоб знищити Російську Федерацію. І повірте, з часом наші нащадки теж будуть говорити: «Треба було робити не так». Легко судити, коли прожив сто років вперед і знаєш історію.

Ставлення до Мазепи — приголомшливий результат роботи російської пропаганди. Він був гетьманом за згодою Російської імперії, тому добре знав цю імперію. Він зрозумів, що козаками маніпулюють, використовують як гарматне м’ясо, і вирішив ризикнути. Підписав прекрасну угоду зі шведами, об’єднав між собою українців.

Звісно, російська імперія стала кричати, що це зрада. Чому? Україна та Росія — не подружня пара. Якщо ми вирішили вийти з союзу й домовитися з іншою країною, то це не зрада, а наш вибір. Наш гетьман вирішив, що українцям погано живеться в союзі з росіянами. І він мав повне право розірвати угоду з ними та підписати її з будь-ким іншим.

Але це викликало неабияку злість у росіян, вони влаштували жахливу Батуринську різанину. Коли я побачила фото геноциду в Бучі, зрозуміла, що вже бачила таке на розкопках у Батурині.

Ми знаходимося на межі європейського та азійського світів. Ми — брама Європи, охороняємо одних від інших уже півтори тисячі років. Світ сподівався, що уроки минулого століття були засвоєні, намагався не допустити Третьої світової війни. Тепер світові треба вивчити свій урок та прийняти непрості рішення.