Європейський чи російський: яким був Київ початку 20 століття

Що нам робити з видатними російськими киянами: шанувати чи викреслювати? Імперська спадщина — це наша справжня історія чи Київ був і є в першу чергу європейським містом? Історик Олександр Вітолін допоможе розібратися.

Абсолютно викреслювати російську культуру було б неправильно. Бо вийде, що українська культура потрапила до розряду провінційних через власну неповноцінність, а не її утиски. Але Києву завжди вдавалось поєднувати свою вимушену провінційність і насаджену російську культуру з запозиченням європейської культури.

Київ — не лише батько Москви, він же її і європеїзував

Європеїзація Московщини за часів Петра I відбувалась саме завдяки київським кадрам. У 1920-х роках у вимушеній еміграції Микола Трубецькой, Петро Савицький і Георгій Вернадський (син Володимира Вернадського) створили нову геополітичну концепцію — євразійство, яка доводила, що Росія є ні Європою, ні Азією. Прагнучи обґрунтувати існування одної великої культури, євразійці не могли не звернути увагу на історію України, яка сама по собі мала безліч культурних здобутків.

Георгій Вернадський описав київські впливи на Москву наступним чином: «Велика кількість південноруської інтелігенції (головним чином духовенства) вирушила до Москви. Ця південноруська інтелігенція здійснила величезний вплив на весь розвиток російської державності й культури. З уродженців Малої Росії набирали головні кадри церковних, а часто й державних адміністраторів, частково офіцерські кадри армії протягом всього 18 століття».

Трубецькой у статті «К украинской проблеме» також заявив, що стара великоросійська московська культура за Петра I померла; культура, яка з часів Петра I існує та розвивається в Росії, є органічним і безпосереднім продовженням не московської, а київської (української) культури. Однак такі реверанси в бік Києва не перетворили євразійців на українофілів, імперська Росія для них була понад усе. В євразійців у 21 столітті з’явилися послідовники в Кремлі, але «путінське» євразійство просто було черговою ідеологічною маніпуляцією для відродження Радянського Союзу, а будь-які впливи Києва на культуру петрівської Москви замовчувались.

Німецький слід

Маємо зважати й на фактор, який впливав на поступову європеїзацію всієї імперії, а не лише Києва чи України, а саме — на німецьке коріння спадкоємців династії Романових. Адже у 18 столітті після Петра I династія Романових стала активно родичатися з німцями. Російському двору не було чим вразити європейців. До того ж придворні охоче наслідували будь-яку моду своїх правителів. Тому європейська мода та звичаї охоплювали всю імперію по ходу того, як імператори змінювалися й одружувалися з іноземними принцесами та князівнами.

Водночас іноземні порядки не завжди були прогресивними. За часів імператора Павла I (сина Єкатерини II з роду Ангальт-Цербстів) при дворі були запроваджені суворі порядки та дисципліна як наслідок захоплення прусською муштрою. Прусським духом була пронизана шкільна система освіти в Російській імперії. 19 століття принесло Російській імперії, зокрема й Києву, більше розваг, ніж муштри: новорічну ялинку, танці, оперу, ресторації, гастрономію та шампанське. Запозичення європейського часом проникало так глибоко, що російські шовіністи ототожнювали його з російським і протиставляли українській провінційній культурі.

Київське бароко

Київська архітектура є одною з найкращих ілюстрацій європеїзації імперії. Такі перлини, як Маріїнський палац і Андріївська церква, були збудовані французьким підданим італійського походження Бартоломео Растреллі. Вінченцо Беретті, відоміший як Вікентій, спорудив Університет і Інститут шляхетних дівчат у дусі класицизму. Звичайні кияни теж хотіли збудувати свою маленьку Європу. «Замок Річарда» у стилі англійської готики, можливо, виглядає дещо наївно у порівнянні з собором у Солсбері, відомим своїми шпилями, але викликає у киян приємні спогади та мрії. Чи може вам більше подобається замок на Ярославовому валу? Звичайно, були й ті, кого цікавила нова модерна Європа: на жаль, не зберігся дванадцятиповерховий будинок Гінзбурга висотою 67,5 метрів, який став першим хмарочосом у Російській імперії та засвідчив, що Київ — не провінція, а місток на Захід.

Шляхетний Київ

Польський квартал існував у Києві ще за князівських часів. У часи Великого князівства Литовського роль польських магнатів і шляхтичів на українських землях стала поступово зростати. З 1569 року після Люблінської Унії Київ потрапив під вплив Польщі. Після цього Київ ставав ще більш шляхетським, хоч це й призвело до наростання міжнаціональної ворожнечі. Коли Київ потрапив під московське панування, польські шляхтичі прийняли московське підданство, але завжди прагнули відродження Польщі. Польський фактор на українських землях був настільки сильним, що російський імператор Микола I після повстання поляків у 1830-31 роках наказав заснувати київський Університет — не для просвітництва, а задля зросійщення регіону. Але поляки все одно зберігали національні та релігійні традиції та політичні ідеали. У 1884 році польські студенти під час заворушень навіть побили шибки в будинку ректора Ренненкампфа. Політичні ідеали київських поляків робили їх противниками українського руху також. Але завдяки своїм ідеалам поляки зберігали свою ідентичність і разом з тим європейськість.

«І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь…»

Українці завжди були спраглими до знань і мріяли про відкриття вищої школи. Але відсутність державності заважала цьому. Московське царство, а потім Російська імперія розвитком освіти особливо не переймались. Незначний відсоток дітей, які мали можливість вчитися, отримували не так знання, скільки досвід бездумного виконання завдань. З університетами було ще гірше. Для Російської імперії з її величезними територіями та населенням вищих закладів освіти було сміховинно мало. І знов таки, в університетах виховували в першу чергу слухняних чиновників-виконавців. Російська імперія з великим запізненням реагувала на потребу економіки в інженерах та інших технічних спеціалістах.

Київський політехнічний інститут був відкритий лише в 1898 році. Звичайно, його відкриття не могло розвʼязати проблему нестачі науково-технічних кадрів. Тому поки київські студенти вчилися, на київських заводах працювали європейські спеціалісти.

Колись козацька старшина відправляла своїх дітей навчатись у Європу за відсутності вибору. У 19 — на початку 20 століття випускники Російської імперії охоче продовжували навчання в Європі. Так, Микола Лисенко навчався в Лейпцізькій обсерваторії; Іван Кавалерідзе — у приватній студії Аронсона в Парижі; Ігор Сікорський — у Паризькій технічній школі. А Арнольд Марголін, який закінчив юридичний факультет Київського університету, продовжив вивчати правознавство у Франції та Німеччині.

Не круасаном єдиним!

Кияни навчалися, оздоровлювалися та просто займалися шопінгом в Європі. Вони запозичували там не лише тренди в одязі, косметиці, кухні, але й найновіші досягнення науки й техніки, які стали кардинально міняти обличчя міста. Саме провінційний Київ став одним із перших міст російської імперії, в якому запрацювали каналізація та електростанція, поїхав трамвай. Часом Київ випереджав Москву та Петербург.

У межах Російській імперії каналізація в першу чергу забулькала в Варшаві, Одесі, Києві. Московська каналізація запрацювала в 1898 році, на чотири роки пізніше за київську. Росіяни, звичайно, при цьому вказують, що перші каналізаційні стоки з’явились наприкінці 14 століття в Москві та у 18 столітті в Петербурзі, але насправді то була просто труба, яка зливала нечистоти дворянської верхівки просто в річку. Особливо зловживав цим Петербург, де нормальна каналізація запрацювала взагалі в 1950-х роках, коли місто вже давно стало Ленінградом.

Перші електричні ліхтарі засвітили в Києві в 1878 році зусиллями інженера Олександра Бородіна. У 1880-х роках у Києві почали з’являться «домові» електростанції. Перша електростанція загального користування почала діяти у 1890 році. У Москві перша центральна електростанція запрацювала на п’ять років пізніше — в 1895 році, а в Петербурзі — в 1897 році. І як читач вже певно здогадався, завдяки електростанції Київ став першим містом у Російській імперії, де почав діяти електричний трамвай. Справедливо буде нагадати, що київський трамвай потребував не лише електрики, але й грошей та організаторського хисту. Дана заслуга повністю належить європейцям: швейцарцю Гретеру, чеським інженерам, бельгійським інвесторам.

Поки росіяни пишались духовністю

Іноземні підприємці, інженери та просто акціонери-інвестори відіграли визначну роль не лише в розвитку Києва, але й всієї імперії. Поки росіяни пишалися своєю духовністю, європейці розвивали економіку. Вікенд вже писав про англійця Патріка Гордона, швейцарця Гретера, чеха Їндржишека, які зробили внески в історію Києва. Поки росіяни дивилися на Київ як на провінцію, європейські підприємці бачили в ньому місто можливостей. Додайте до цього величезне відставання Російської імперії в освіті. Як результат, інженери з Європи з’явились на київських заводах. Звісно, іноземні спеціалісти впливали не лише на економіку, але й на міську моду. І навіть якщо підприємці й інженери потім покидали Київ, вони все одно залишали в ньому частину Європи: футбол, манери, ідеї та книги.

*^{Фабрика відомого ювеліра Маршака на розі Хрещатика та Трьохсвятительської, 1913}*

Революційний рух теж прийшов з Європи

Лайливі слова «комуняка», «совок» і «совкодрочер» засвідчують провал комуністичного експерименту в Україні. Сьогодні у нас комунізм більше асоціюється з Росією, Москвою, Кремлем, де жевріє ідея відродження Радянського Союзу. Та ніде правди діти: соціалізм, марксизм, комунізм як ідеології сформувалися саме в Західній Європі. У 19 столітті наші предки перебували під впливом французьких мислителів, які проповідували «Свободу. Рівність. Братерство». Потім їх захопив марксизм. Це були часи, коли ідеї революції та соціалізму охопили всю Європу. Але хіба хтось міг уявити, що комунізм буде асоціюватися з ГУЛАГом, а не прогресом? Тому київських революціонерів варто пам’ятати й вивчати як історію Fata Morgana. Як і те, що деякі кияни захопилися марксизмом, а з віком його переросли. Таким був київський росіянин Микола Бердяєв, який після революції виїхав до Європи, де став проповідувати антикомунізм. Цікаво, що в 1990-х, після розпаду Радянського Союзу, кияни та росіяни повернули з небуття його ім’я. Але, схоже, Бердяєв безславно програв битву за звання видатного київського росіянина початку 20 століття Михайлу Булгакову.

Європейські топоніми Києва

Не те щоб в Києві не було закладів з назвами «Москва», «Петербург», «Россия», але назв, пов’язаних з географією Європи, було набагато більше.

Зваблювали «європейськістю» готелі:

«Австрія» (Вокзальна, 7),
«Англія» (Хрещатик, 8),
«Берлін» (Велика Васильківська, 1-3),
«Бристоль» (Миколаївська площа, 4),
«Версаль» (Прорізна, 17),
«Вена (Відень)» (Велика Підвальна, 11),
«Європейська» (Хрещатик, 2),
«Женева» (Володимирська, 23),
«Італія» (Фундуклеївська, 3),
«Ліон» (Фундуклеївська, 5),
«Лібава» (Безаківська, 31),
«Лондон» (Рогнідинська, 6),
«Лувр» (Велика Васильківська, 6),
«Марсель» (Бібіковський Бульвар, 3),
«Отель Женева» (Софійська, 27),
«Пале-Рояль (палац в Парижі)» (Басейна, 1),
«Прага» (Володимирська, 36),
«Рим» (Володимирська, 25)
«Руан» (Безаківська, 2),
«Савой Отель» (Хрещатик, 38),
«Сан-Ремо» (Думська площа, 6),
«Тіроль» (Велика Васильковська, 35),
«Франсе» (Безаківська, 27),
«Швейцарські номери» (Велика Васильківська, 19).

А ще ж здавалися мебльовані кімнати, власники яких намагались не відставати від готелів!

Власники ресторанів так само заманювали клієнтів повечеряти в «Версалі» і не тільки. А одягалися кияни в «Ліоні», «Лондоні», «Паризькому», «Французькому магазині». Та навіть пральні допомагали позбавитися бруду з білизни під «європейськими» вивісками.

Кияни вміли підкорювати Європу

Звичайно, назви не гарантували високоякісного сервісу в «Парижі», незалежно від того, був це готель чи пральня. Та важливіше, що кияни не були лише споживачами. Потрапивши до Європи, вони теж задавали тон європейській культурі. Сергій Лифар, танцівник балету й хормейстер, став одною з найбільших зірок Франції. Диригент Олександр Кошиць як культурний дипломат УНР познайомив світ із «Щедриком» Миколи Леонтовича. Милиця Кор’юс з капели «Думка» співала в Берлінській опері, а потім стала зіркою фільму «Великий вальс». Тож кияни ніколи не були просто споживачами європейської культури, кияни були й залишаються творцями європейської культури.