Синагога. Поштова листівка. 1900-ті
Як влада Російської імперії відмовляла євреям в будівництві синагоги в Києві? Хто лупав цю скалу, писав заяви, замовляв проєкти і давав гроші? 5 вересня (24 серпня за старим стилем) 1898 р. у Києві освятили хоральну синагогу. У народі її називають синагогою Бродського.
Ще з 1870-х років київська єврейська громада наполегливо просила міську владу дозволити будівництво в центрі Києва справжньої молитовні, але щоразу отримувала відмову. Не дозволили відкрити синагогу й у будинку Абрама Бродського на Хрещатику навпроти міської думи. Будівлю звели спеціально для цієї мети, але після відмови здали в оренду Дворянському банку, а на першому поверсі розмістилася відома кондитерська Бернарда Семадені. Причина була в тому, що у Палацевій ділянці євреям масово проживати заборонялося, винятком були купці першої гільдії.
Справа зрушила з місця, коли Лазар Бродський у 1886 р. порушив клопотання про спорудження синагоги на вулиці Мало-Васильківській (Ш. Руставелі). У квітні наступного року газета «Киянин» у хроніці місцевих повідомлень писала, що «київськими євреями порушено питання про будівництво синагоги. Воно вже близьке до розвʼязання, оскільки йдеться про будівництво на самому кордоні Либідської, Старокиївської та Палацової ділянок». Але газета помилилася — виявилось, що ще далеко.
У жовтні 1895 р. київський казенний рабин Євсей Цуккерман, який обіймав посаду вже 32 роки, і відомий цукропромисловець, меценат і благодійник Лазар Бродський подали до міністерства внутрішніх справ чергове прохання про облаштування у приміщенні Бродського садиби приміщення, придатного для молитовні. Однак знову була відмова, цього разу з такими обґрунтуваннями Київського губернського правління: «Зважаючи на особливе тяжіння, яке виявляють євреї до Києва в силу видатного значення його в торгово-промисловому відношенні, облаштування в Києві постійної хоральної молитовної зробив би місто в більш-менш близькому майбутньому одним із важливих єврейських релігійних центрів і тим самим, безсумнівно, позначилося б на крайньому збільшенні чисельності євреїв, що проживають у Києві, особливо небажаному через те значення, яке має Київ за своїми святинями для православних людей».
Але Євсей Авраамович та Лазар Ізраїлевич не відступили та надіслали до Петербурга скаргу, доклавши креслення бічного фасаду синагоги з боку Рогнідинської вулиці, звідки будівля була схожа на житловий будинок. Заявники досягли свого, отримавши в результаті нову резолюцію: «Проєкт на будівництво камʼяного молитовного будинку в садибі Л. Бродського на розі Рогніденської та Еспланадної вулиць у м. Києві за протоколом Будівельного відділення Київського губернського правління від 6 вересня 1897 року №434, затвердженому м. губернатором, розглянутий і знайдений складеним задовільно, відкриття у ньому молитов може бути допущено».
Цей проєкт синагоги по Мало-Васильківській, 13 розробив відомий архітектор і багаторічний діяч міського самоврядування Г. П. Шлейфер. Підрядна фірма Лева Гінзбурга, що будувала, успішно впоралася, і вже 24 серпня за старим стилем 1898 року освятили хоральну синагогу. В урочистій церемонії взяв участь громадянський губернатор Ф. Ф. Трепов, який відкрив золотим ключем парадний вхід.
Наступного дня газета «Киянин» писала: «Велика кам’яна будівля нової молитовні, звернена фронтом на Мало-Васильківську вулицю, збудована у романському стилі у формі базиліки. Великий високий зал молитовні, багато оздоблений у тому ж романському стилі, має по боках балкони, окреме приміщення для жінок і кімнату для здійснення шлюбного обряду. Перед залом молитовні облаштовані передня та бічна кімнати, де поставлені вішалки. З цих бокових кімнат ведуть сходи на балкони. Вівтар молитовні, як і лавки для тих, хто молиться, горіховий». Синагога обійшлася Лазарю Ізраїлевичу на суму близько 150 тис. руб.
Далекоглядно аналізуючи ситуацію в суспільстві, він не виключав, що колись може настати час, коли синагогу з різних причин закриють. Тому у своєму заповіті записав, що в такому разі будівля та садиба мають перейти у відання єврейської лікарні.
Бродський також заповів місту 500 тис. руб. на будівництво Бессарабського критого ринку. Водночас він обумовив, що 22,5 тис. руб. доходів з нього мають відраховувати на утримання установ, до створення яких мала стосунок сімʼя Бродських: бактеріологічному інституту — 6 тис. руб., дитячому корпусу при єврейській лікарні — 4, училищу Соломона Бродського — 5, на 10 стипендій для учнів-євреїв Золотоніської гімназії 2,4 тис. руб., Благодійним установам за вказівкою двох його дочок — 4, для роздачі бідним у день його смерті — 1100 рублів. Лазар Ізраїлевич передбачив 30 тис. руб. для Златопольської єврейської лікарні, заснованої його батьком, та 40 тисяч — на позики бідним ремісникам-прихожанам хоральної синагоги.
Через два будинки від неї, на вул. Малій Васильківській, 19, молодший брат Лазаря — Лев Ізраїлевич побудував у 1899 р. за проєктом В. М. Ніколаєва купецьку синагогу на два поверхи. Тут були головна зала з галереєю та ще молитовне приміщення у напівпідвалі. Побудувати — збудував, але відвідував усе ж таки синагогу старшого брата. Був у тому районі ще один заклад — єврейський молитовний будинок на розі вулиць Ділова та Велика Васильківська.
Активне, насичене багатьма корисними справами життя Лазаря Бродського несподівано обірвалося від цукрової хвороби та астми у віці 56 років. Помер він 2 жовтня (19 вересня за старим стилем) 1904 р. у Базелі (Швейцарія) і за шість днів похований у Києві на новому єврейському цвинтарі на Лукʼянівці. Охочих попрощатися було так багато, що господарське правління хоральної синагоги помістило в «Киянині» оголошення: «Щоб попередити тісноту й тисняву при відспівуванні тіла померлого, до молитовні будуть допущені лише найближчі родичі покійного, урядовці, представники установ та особи, які виявили бажання покласти вінки на труну, а також члени та службовці тих громадських, благодійних та промислових установ, у яких покійний брав активну участь».
Прийшов жовтень 1917-го — і настали зовсім інші часи. 24 березня 1923 р. голова Київського губвиконкому Ян Гамарник підписав наказ «Про синагоги та молитовні будинки», яким оголосив «до неухильного виконання» постанову Київського губернського ліквідаційного комітету від 5 січня 1923 р. У ньому повідомлялося, що «з усіх у м. Києві синагог та молитовних єврейських будинків, які подали про себе відомості у Губліквідкому, так і не подали зазначених відомостей, зареєстровані та дозволені до подальшого функціонування в існуючому приміщенні: «Розенберга» по Щекавицькій, №29; «Хоральна» та «Поалей-Цедек» по М.-Васильківській, №13; «Реміснича» та «Громадянська» по М.-Васильківській № 19». Усім їм пропонувалося укласти договір із Губліквідкомом на право та умови подальшого існування у своїх приміщеннях.
Тоді ж за підписом Гамарника вийшла ухвала «Про обовʼязкове попереднє отримання дозволів на лекції, що влаштовуються релігійними громадами». Тепер «громади, які влаштовують будь-які лекції, парафіяльні збори з різних питань та масові співбесіди, зобовʼязані попередньо отримати дозвіл від Губліквідкому». У разі порушення винним загрожував «штраф до 300 руб. золотом чи арешт до 3-х місяців».
Минуло три роки, і 25 серпня 1926 р. президія Київської міськради ухвалила: «Враховуючи клопотання єврейських робітників і кустарів, а також у звʼязку з тим, що хоральна синагога обслуговує невелику кількість громадян, що поряд є купецька синагога, що в Києві немає приміщення для клубу для єврейських робітників і кустарів, — прохання задовольнити. Хоральну синагогу передати у користування під клуб єврейським робітникам і кустарям».
За місяць цю постанову підтвердила Всеукраїнська ЦВК, і в колишній синагозі розмістилися клуб кустарів «Дер Штерн» («Зірка»), Спілка кустарів та ремісників-одинаків, профспілка взуттєвиків, з 1929 р. — Державний єврейський театр юного глядача та Центральна єврейська бібліотека. Потім будівля колишньої синагоги стала називатися вже Будинком єврейської культури, і 28 січня 1935 р. Раднарком УРСР ухвалив передати весь перший поверх будівлі на вул. Борохова, 13 у розпорядження Центральної єврейської бібліотеки. Після Другої світової війни тут працювали Театр естради та мініатюр, Театр юного глядача, у 1955-1997 рр. — Театр ляльок. 21 квітня 1979 р. тут дав свою першу премʼєру Театр драми та комедії, якому в 1982-му передали кінотеатр «Космос» на лівому березі. А в колишній синагозі на вул. Ш. Руставелі, 19 у 1958 р. відкрилася «Кінопанорама».
Перше після тривалої перерви святкове суботнє богослужіння у синагозі Бродського відбулося 5 грудня 1992 р. Така можливість зʼявилася після виходу указу про повернення культових споруд вірянам, коли під одним дахом сусідили ляльководи та єврейська громада. А 1997-го громада стала повною власницею всього того, що належало їй спочатку.
