Грішні справи святого Києва: топ любовних скандалів в епоху модерна

Медіа часто грішать повідомленнями про романи та інтрижки відомих людей. На Вікенді ви не читатимете про такі шури-мури. Якщо, звісно, вони не змінили історію Києва. Історик Олександр Вітолін знає, про що йдеться.

Найвідомішим ловеласом Києва беззаперечно був Михайло Врубель, який втратив можливість розписувати Володимирський собор, бо очільники міста перелякалися, що він увічнить на стінах собору всіх своїх коханок. Походеньки творчих людей публіка завжди обговорює з особливою пристрастю. Водночас очільники міста були нічим не кращі.

Генерал-губернатор Дмитро Бібіков захопився Софією — дружиною свого підлеглого Миколи Писарєва. Тож дозволив чоловікові Софії брати хабарі за все й у необмежених розмірах.

Любовний трикутник по-губернаторськи всіх влаштовував: дружина генерал-губернатора з дітьми жила в Петербурзі, Бібіков побивався за Софією, а її чоловік їздив по відрядженнях, що дозволяло зібрати ще більше хабарів. Схоже найбільш задоволені були кияни: хабарі давали можливість побороти царську бюрократію. Тому інтрижку Бібікова з Софією Писарєва обговорювали, але не засуджували.

Рогоносець-корупціонер Микола Писарєв став найвпливовішою фігурою в одному з найбільших генерал-губернаторств Російської імперії, яке тоді охоплювало майже половину Правобережної України. «Обманутий» чоловік встановив тверді розцінки. Без хабаря в 500 рублів про найменшу посаду можна було й не сподіватися. Та на хабар грошей не шкодували, бо він швидко окупався.

Усе скінчилося, коли Дмитро Бібіков обрав нову коханку. Генерал-губернатор подбав про Софію Писарєву та її чоловіка. Писарєв став генерал-губернатором Олонецької губернії, продовжив брати хабарі й врешті-решт встряг у скандал. Софія Писарєва за першої можливості втекла з коханцем і забрала гроші, які чоловік складав на її рахунок.

На щастя затятого хабарника, кар’єра Дмитра Бібікова не стояла на місці. Тож міністр внутрішніх справ Бібіков врятував Писарєва від тюрми. Залишається додати, що кияни сумували за хабарником-рогоносцем. Поки Бібіков розважався з Софією Писарєвою, кияни чітко знали кому, скільки й за що треба нести.

А от романи Марії Вілінської (Марко Вовчок) викликали загальний осуд. Адже були викликом патріархальному ладу, в якому ініціаторами стосунків і розлучень виступали чоловіки. Схоже, найбільше злословили за спиною Марко Вовчок її колишні коханці, яких вона кинула. А також ті, на кого вона навіть не звернула увагу.

Марія Вілінська народилась в Орловській губернії й саме в Орлі зустріла свого першого чоловіка Опанаса Марковича, покараного засланням за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Шістнадцятирічна Марія швидко погодилась на шлюб зі старшим Опанасом Марковичем, щоб вирватись від опіки батьків. Після закінчення заслання Маркович разом з юною дружиною повернувся до України. Спочатку вони жили в Чернігові, а потім переїхали до Києва.

Марія під псевдонімом Марко Вовчок почала писати оповідання українською мовою та прославилася як видатна українська письменниця, хоча досі існують гіпотези, що автором тих оповідань був її чоловік або ж вони писали разом. Молода Марко Вовчок справляла враження. Пантелеймон Куліш швидко закохався в неї. Врешті решт Марія та Пантелеймон вирішили втекти до Європи. Але втекла молода письменниця до Європи не з Кулішем, а з Іваном Тургенєвим.

Як тільки пристрасть згасла, Марія кинула Тургенєва. Зустріч з Олександром Пассеком поклала край інтрижкам, і письменниця вдруге одружилася. Але щастя було коротким, молодий Пассек помер від туберкульозу, як і Опанас Маркович. Марія повернулася до Російської імперії, де одружилася втретє — з троюрідним братом Дмитром Писарєвим. Писарєв втопився під час купання, і Марія ледве оговталася від горя. Тим часом злі язики без втоми пліткували про її померлих чоловіків: Марковича, Пассека та Писарєва.

У житті Марії почалася чорна смуга, поки до неї не приїхав підтримати її син Богдан Маркович. Разом з Богданом приїхав його товариш Михайло Лобач-Жученко. Марія знов закохалася. Публіка завзято обговорювала роман Марії зі значно молодшим хлопцем, але їй було байдуже. У цьому шлюбі Марія нарешті знайшла своє сімейне щастя й більше не давала приводів для пліток, її бунт проти патріархального ладу скінчився.

Та найбільше перемивали кістки Марії Тарновській. І варто визнати — було за що. Марія народилася Полтаві в родині графа Миколи О’Рурка, який мав ірландських предків. Після закінчення Інституту шляхетних дівиць вона одружилася з Василем Тарновським, нащадком однієї з найбагатших сімей Києва. Батьки були проти, тому закохані обвінчалися таємно.

Після пологів Марія перенесла кілька важких хвороб, а потім почала заводити коханців одного за іншим. Василь Тарновський поранив одного з коханців і над ним влаштували суд. Процес над мстивим зрадженим чоловіком висвітлювався в газетах. На щастя Тарновського, присяжні його виправдали. Тим часом Київ обговорював самогубство відвернутого барона Володимира Шталя, який застрахував своє життя на користь Тарнавської й покінчив життя самогубством.

Зрозуміло, що подружньому життю Тарновських прийшов кінець. Під час процесу адвокат Прилуков закохався в Марію настільки, що покинув дружину, дітей та разом з клієнткою та 80 тисячами рублями, що належали його клієнтам, виїхав до Європи. Страховку, отриману після самогубства барона Таля, Марія швидко витратила. Величезна сума, вкрадена адвокатом, теж пішла по вітру. Тоді Марія та коханець-адвокат вирішили облаштувати кримінальну оборудку. Марія спокусила графа Комаровського застрахувати життя на її користь, а потім підбурила іншого коханця — Миколу Наумова — вбити Комаровського. Наумов смертельно поранив Комаровського, але італійські слідчі встигли перед смертю отримати від того важливі свідчення.

Тепер про Марію Тарновську говорив не Київ, а й уся Європа. Хоча Марія Тарновська намагалася виставити себе не винуватою, вона не змогла зачарувати суд, тому її засудили до 8,5 років. Після в’язниці Тарновська виїхала до Аргентини й більше не привертала до себе такої уваги. Але романи часів модерну точно були пристраснішими, ніж нині.