фото: Ветеранський намет
Не можу читати про війну, мені й новин вистачає; з книгою хочу відволіктися від реальності, а не заглибитися в неї — такі аргументи можна почути від тих, хто не читав сучасні українські книги про російсько-українську війну. Марина Ніколаєва, ілюстраторка та авторка проєкту «Видимі книги», наважилася почитати воєнну прозу та розповіла, що дають їй такі книги.
Заспокоєння
Це здається дивним: хіба література про війну може заспокоїти? Але твори наших воїнів надзвичайно життєствердні. Мені не траплялася книга, де автор-військовий впадав би у відчай і писав би, що все погано. Будь-яку подію такі письменники описують спокійно та з холодним розумом, можуть посміятися над чимсь страшним для нас. Наприклад, в одній з книг м’ясний штурм росіян порівнюють з зомбі-апокаліпсисом. Чорний окопний гумор присутній у воєнній прозі в широкому асортименті.
Звичайно, автори пишуть про свої переживання та страхи, але завершують ці роздуми впевненістю, що ми обов’язково прорвемося й здобудемо перемогу. Навіть описуючи досвід російського полону, Валерія «Нава» Суботіна зосереджується на тому, що тримало її та посестер: саморобні шахи, намальовані на вікні тюльпани, мрії про звільнення.
Військові нерідко діляться мріями на майбутнє мирне життя: хтось просто хоче в тиші споглядати море, а хтось — красиво вдягнутися й танцювати до ранку.
Я читаю і як ніколи вірю, що все буде добре, що військові знають свою справу й у них усе вийде. А нам треба з усіх сил допомагати та підтримувати.
Знання про побут на війні
З книг можна дізнатися про буденні справи наших бійців, адже життя на війні — не безперервні бої. Окрім як стріляти, не менш важливими навичками є копання і біг. Окрім росіян ворогами також є гризуни, які добряче псують життя. А для комфорту потрібно не так вже й багато — тепло від пічки, сухий одяг і ранкова кава.
У книзі Андрія Кириченка «Мисливці за градами» детально описаний побут військових. Автор пише, що важливо мати в підрозділі «людей з руками», які зможуть значно покращити перебування на війні усім побратимам.
Така інформація також буде корисною тим, хто сам збирається у військо.
Правильне сприйняття військових
Дехто думає, що військові — надлюди, які не мають права на помилку чи слабкість. Зустрічається й інша крайність — коли бояться підійти до військових на вулиці, бо «вони вбивали».
Воєнна література показує, що військо — це зріз суспільства, де в одному окопі можуть опинитися люди з максимально різними принципами та життєвою позицією, які б ніколи не спілкувалися у мирному житті. Про це написав поет і військовий Артем Полежака:
Славік сидів за вбивство і кражу.
Дому нема — хоч вертайся за ґрати.
Візьметься знов за своє, а скажуть:
“Це ж вони ТАМ всі навчились вбивати…”
А Вова, наприклад, був будівничий.
Вова, як Вова — людина проста.
Прийде з війни, відпочине як личить,
І піде робити нові міста.
Майже в кожній книзі, які я читала, зустрічаються неоднозначні персонажі: хтось скидає роботу на інших, хтось віддає безрозсудні накази, а хтось п’є на варті. Усі ці історії та герої не придумані авторами, воєнна проза зазвичай заснована на реальних подіях.
Але на противагу цим персонажам інші ризикують життям за побратимів, приймають самостійні рішення, коли наказ зверху віддалений від реальності, працюють і воюють за трьох. І таких воїнів значно більше.
Нам, цивільним, треба не забувати, що військові — це такі ж звичайні люди, як і ми. А ще вони потребують нашої підтримки та розуміння, про це далі.
Краще розуміння військових та їхніх потреб
Майже в кожного з нас є друзі чи рідні у війську, які не хочуть розповідати про свій досвід, про те, що їх хвилює чи лякає. У воєнній прозі я неодноразово зустрічала історії, де військові приховують щось від рідних, щоб не засмучувати їх. Кажуть сім’ї, що вони в тилу, коли насправді на лінії вогню, кажуть, що не спиться у відпустці через каву, коли насправді сняться кошмари. У книжках автори-військові описують переживання, про які не наважувалися сказати рідним. Цей досвід допоможе цивільним зрозуміти почуття близьких військових.
Наприклад, захисник Донецького аеропорту кіборг Олександр Терещенко описує прийняття інвалідності, ділиться тим, що його дратує у поведінці . У книжці Євгенії Подобної «Її війна» військові описують свої відчуття від повернення в тил.
Добре проведений час з книгою
Здебільшого ми читаємо, щоб переміститися у вигаданий світ, де є пригоди, детективні розслідування чи палке кохання, а головне — немає війни. З воєнною літературою так не вийде, але у ній часто зустрічаються пригоди, кумедні та «мімішні» історії.
Якщо готові спробувати почитати щось з воєнної літератури, ось мій топ-3 книжок, де все буде добре.
- Віталій Запека «Цуцик»
Головний герой — руде цуценятко. Війну й усі події автор описує його очима. Тут багато милих і смішних моментів, бо це ж про собачку. - Дмитро Томчук «Не зупиняйте білий автобус»
У цій історії зустрічається капібара, яку годують яблучками. Що ще потрібно для приємного читання? Книжкове «роуд муві» про реальну рятувальну операцію наших військових. - Валерій Пузік «З любов’ю — тато»
Спокійна та поетична проза про початок повномасштабного вторгнення. Записи з війни чергуються зі спогадами героя про мирні часи. У цій книзі зібрані свіжий бриз з Чорного моря та прогрітий теплий пісок, людні одеські вулички, смак капучино та дитячий сміх.
Про прочитані воєнні книжки я пишу на сторінці свого проєкту «Видимі книги», який реалізую за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Стипендія». Там можна дізнатися про сюжет, героїв та цікавинки цих книжок та обрати, що почитати.
Думка авторки може не збігатися з позицією Українського Культурного Фонду.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Сільська, нудна, стражденна: руйнуємо 5 міфів про укрліт;
Без права на життя. 13 книг про жахіття таборів;
Жінки пишуть: 7 книжок про війну;
Їжа й крапля магії. 12 книг, які не варто читати голодними;
