Дурість чи випробовування? Пригода чи виклик? Влад з Бучі та Сергій з Ірпеня здійснили незвичайний експеримент: перевірили, чи реально пройти Київське море пішки. Вікенд розпитав екстремалів, як це було та що для цього потрібно.
— Перш за все спонукала цікавість. Чи можливо це? Чи хтось так робив? Чи дійсно море повністю замерзає? Цікаво було перевірити себе в першу чергу, — розповідає Сергій. Влад додає: «Це було маленьке тренування для нас і шанс перевірити себе. А ще трохи впевненості нам дав рандомний коментар у соцмережі: “Київське море замерзло повністю”».
Такі морози трапляються рідко, тож можливість ще колись повторити — невелика.
Що брали з собою та як готувались
Попередньої серйозної підготовки не було. Хлопці шукали інформацію в інтернеті і консультувалися з ChatGPT, який суворо їх застерігав і радив нічого не робити.
Відіграв роль досвід походів: Сергій понад 10 років ходить у різні походи — від Чорнобильської зони до Кавказьких гір, нещодавно повернувся з триденного зимового походу на Петрос і Говерлу. Влад також мав кілька зимових виходів.
Що взяли:
- рюкзаки, вода, електроліти, сухий одяг у гермомішках;
- трекінгові палиці;
- термоси з кип’ятком;
- військові черевики, які до цього себе добре показали в горах;
- шурупокрут із свердлом для перевірки льоду.
Докуповувати нічого не довелося: у хлопців було все необхідне
— По факту цей похід нам обійшовся у 50 гривень за дві шоколадки з АТБ, — сміється Сергій, — але свердло виявилось коротким, акумулятор майже сів після 9 кілометрів, але лід всюди був товщиною понад 20 сантиметрів.
Фізично та психологічно були готові: «Здоровий сон і магній перед сном — ось і вся підготовка», — підсумовує Влад.
Маршрут і хронологія подій
Хлопці обрали найширшу частину водосховища — від Козаровичів до Лебедівки, близько 12 кілометрів.
10:30 — старт.
На поверхні було 2–4 сантиметри снігу, зустрічалися перемети 10–15 сантиметрів. Візерунки на снігу показували, що вітер переважно південно-східний.
Дорогою робили лунки для перевірки льоду: спочатку кожні 500 метрів, потім 1000 метрів, щоб бути впевненими в його товщині.
Хлопці орієнтувалися компасом і GPS: «Маршрут вийшов трохи дугоподібний, бо без орієнтирів складно йти прямо», — пояснює Сергій.
На середині дороги зустріли рибалку на квадроциклі: «Ми йому: “Щось ви далеко заїхали”, а він з усмішкою відповів те саме», — згадує Влад.
13:20 — дійшли до Лебедівки.
Хлопці трохи перепочили, випили кави та милувалися замерзлим ландшафтом.
На шляху назад їх спіткала голодна реальність. «Я йшов і мріяв про свіжий батон з майонезом», — сміється Сергій. Влад підтримує друга: «Не взяти з собою навіть бутерброду було помилкою».
16:27 — повернення до машини.
Загальна дистанція — близько 27 кілометрів за шість годин.
Складнощі та кумедні моменти
Найскладнішою була дорога назад.
— Рівень мотивації трохи впав, адже головна ціль була досягнута, і ми вже були втомлені, — пояснює Сергій. — Час від часу просто закривав очі й ішов метрів 200–300. Цікавий досвід, тільки трохи вправо тягне.
Також вражали тріщини та ополонки.
— Була величезна ополонка розміром з фуру і вмерзлий у кригу буй. Тріщини на льоду викликали більше посмішок, ніж страху, — пригадують хлопці.
Враження та плани на майбутнє
— Це вперше я ходив по кризі, але нового особливо не було, бо це не перший похід на таку відстань, — Сергій.
— Ми не йшли туди як на випробування. Це пригода, милувалися красою замерзлого водосховища і повернулися назад, — додає Влад.
На майбутнє багато планів: і гірські походи, і різні випробування на кшталт 100 кілометрів пішки за 24 години чи 24 години на велосипеді. «Дурних думок у» голові вистачає», — жартують.
Порада для охочих
Хлопці однозначні: повторювати таку прогулянку не радять.
— Це реальна загроза життю та здоров’ю. Ми були підготовлені фізично і морально, йшли по одному зі значною дистанцією між нами, постійно перевіряли товщину криги. Також мали сухий одяг в гермомішках і, якби навіть намокли, змогли б дійти до машини самотужки. Тому краще такого не повторювати, навіть якщо ви впевнені в своїх силах, бо перше, що вбиває — це надмірна самовпевненість. Завжди треба вміти вчасно повернути назад, — застерігають хлопці.
Критикували чи хвалили
— Було більше захоплення, трохи критики, — каже Сергій. — Я не хотів нічого публікувати до потепління, щоб ніхто не повторював. Ну і, звісно, є люди, які не розуміють подібної романтики — такі собі домашні котики, які далі порогу нікуди не ходять і живуть життя в стилі дім — робота, на свято напитися, влітку — на море. Але кожному своє. Я роблю це для себе, бо мені це подобається, бо хочу й можу».
— Ми робили це для себе, а не для лайків. Важливо отримати власний досвід і пригоду. Але прикольно, що я можу десь вештатися, і про це будуть писати місцеві ЗМІ, — додає Влад.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Геометрія та магнолія. Як знімати Червоний корпус університету;
Поїхали! Як машиніст метро став блогером;
Кажи та люби. Як киянка вчить іноземців української мови;
Історія в котах і мемах: як це зроблено;
Стати відомою завдяки простим речам. Історія майстрині Перепалки.
