Мільйонер на листівках і книжках: як киянин робив Київ відомим

Мільйонер на листівках і книжках: як киянин робив Київ відомим

Життя треба прожити так, щоб на твою честь назвали дачне містечко, вулицю в Києві, а Вікенд постійно згадував у статтях. Навряд ви подумали про Стефана Кульженка, але саме він у 19 сторіччі вклав значні кошти, щоб Київ міг побачити кожен — на листівці чи у вишуканому фотоальбомі.

Стефан Кульженко народився 5 січня 1837 року (24 грудня 1836 року за старим стилем) у селі Баришівка біля Броварів. Тоді це була ще Полтавська губернія, а не Київщина. У сім років хлопчина залишився без матері. Батько не мав грошей, щоб навчати сина. Тому початкову освіту Стефан Кульженко отримав за допомогою опікунки. Хлопець почав навчання в приватному пансіоні Полонського на Печерську, а потім вступив до духовного училища при Софійському соборі. Бажання стати священиком не мав — просто скористався можливістю. А коли померла опікунка, знову постало питання продовження навчання.

Стефану довелося шукати майстра-ремісника, який узяв би його взяв учнем. Спочатку пішов до годинникаря, але робота була для нього занадто нудною. Одинадцятирічного хлопця полонив світ картин і книг, які він побачив в книжному магазині Йосипа Вальнера. Хлопець став шістнадцятим учнем книгодрукаря з Угорщини. Він був наймолодшим і найменшим з усіх, але став найкращим і поступово опанував усі технологічні процеси. Особливо Кульженко захоплював друк картин. Через вік він не підходив за зростом і здоров’ям для роботи з картинами, але за першої ж нагоди радо опанував і цей процес. А коли монахи Києво-Печерської Лаври придбали машину з Європи для швидкого друку, то учень став для них вчителем.

Коли Кульженко навчався друкувати книги у Йосипа Вальнера, в Києві було всього п’ять типографій: університетська, губернського управління, Києво-Печерської лаври, Глікберга та Йосипа Вальнера. Завдяки наполегливій праці Стефана Кульженко за пів століття Київ став одним із найбільших друкарських центрів Російської імперії.

Йосип Вальнер розорився, коли вирішив вкластися в лісопильню, тож друкарню довелося закрити. Він шукав роботу в інших друкарів, змінив кілька місць і повернувся до друкарні Вальнера, яку викупив Давиденко. У 22 роки Стефан Кульженко настільки добре себе зарекомендував, що здобув посаду управляючого. І настільки добре працював, що коли господар мав залишити Київ у справах, то запропонував своєму управителю взяти друкарню в оренду. Певно, власник розумів, що з таким орендарем і він буде з прибутком, і друкарня під надійним наглядом.

За оренду Давиденко просив внести для початку тисячу рублів. Загальна вартість оренди складала п’ять тисяч рублів на рік. У Кульженка було лише 350. На щастя йому вдалося знайти охочого увійти з ним в долю.

Навіть перебуваючи під тиском високої оренди, компаньйони замість того, щоб заощаджувати, навпаки стали вкладатися в технологічне оновлення друкарні. При цьому Кульженко ніколи не припиняв стежити за прогресом і чи не щороку купував технологічні новинки з Європи. Він одним з перших в Києві став використовувати для друку парову машину. Згодом у його друкарні засяяло електричне світло, а пізніше з’явилися й електроверстати.

У 1874 році Кульженко став одноосібним орендарем друкарні. І тоді ж відкрив власну книгарню на розі Хрещатику, 29 і Лютеранської, 3. Перша книгарня була маленькою, в ній працювали лише прикажчик і двоє хлопчаків-помічників. Крім випуску книг, Кульженко досяг успіху у друці канцелярії, конвертів, календарів і виготовленні коробок. Отримані прибутки знову вкладав у друкарську справу.

Нарешті грошей вистачило на купівлю земельної ділянки на Ново-Єлизаветинській вулиці (тепер — вулиця Чикаленка) і спорудження триповерхового корпусу з типографією, конторськими приміщеннями та квартирою Кульженка (корпус «Фото-літо-типографії Кульженко» був знищений під час Другої світової війни). Крім того, він викупав друкарні своїх конкурентів. У друкарні Кульженка друкувалися газети «Киевское слово», «Заря» та «Киевская газета».

За першої ж нагоді Кульженко придбав технологію, яка дозволяла друкувати високоякісні чорно-білі та кольорові ілюстрації.

Досі вражає ілюстраціями переклад казок Ганса Крістіана Андерсена у виконанні Михайла Старицького.

Справжніми шедеврами стали фотоальбом «Собор святого Владимира в Киеве», книги «Киев тепер и прежде» й «История искусств». Тож сучасники могли насолодитися краєвидами Києва завдяки фотоальбомам і листівкам, а ми зараз маємо чітке уявлення про вигляд старого Києва. За ці видання й іншу продукцію Кульженко отримав не одну медаль на виставках.

Завдяки невтомній роботі Кульженко Київ став одним з центрів друку та поліграфії в Російській імперії. На початку 20 століття в Києві вже працювали 25 друкарень. Друкарня Кульженка була однією з найбільших і давала роботу 300 працівникам. За підрахунками його сина Василя за роки роботи Кульженко

  • придбав для потреб друкарні фарб на 95 000 рублів,
  • паперу на 2 700 000 рублів,
  • видав 2 200 000 рублів заробітної плати,
  • сплатив 50 000 рублів казенних зборів,
  • навчив ремеслу 250 учнів.

Також Кульженко спорудив корпус для своїх робітників біля Пущі-Водиці на землях, які стали відомі як «дачі Кульженка». А от спроба отримати прибуток на спорудженні дач для відпочинку зазнала збитків через спорудження очисних полів для каналізації.

В останні роки життя Стефан хворів і майже повністю передав справу своєму синові Василю. Василь Кульженко вивчав поліграфічну справу в Лейпцигу, там же опановував тонкощі фотосправи. У Києві Кульженки відкрили фотошколу та майстерню друкарської справи. Також Василь Кульженко видавав журнал «Искусство и печатное дело». У 1918 році саме типографія Кульженко друкувала грошові знаки та поштові марки Української Народної Республіки. За радянських часів Василь Кульженко склав і видав книгу, присвячену пам’яті батька.

Серед нащадків Стефана Кульженка багато гідних людей. У 2016 році вулицю Петра Дегтяренка, що знаходиться неподалік колишніх «дач Кульженка», перейменували на честь родини Кульженків. А знавці кажуть, що альбом «Київ Кульженка» неодмінно викличе інтерес у поціновувачів.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: Книжкова справа в Києві: від святих до квитків і фотографій;

Прощання з нічними горщиками: перша каналізація Києва;

Від шедевра до листівки: 5 знаменитих фотографів старого Києва;

Хроніка київського трамвая;

Як киян читати привчали;

Він привіз до Києва піраній: мільйонер із підсакою.