Що любили читати містяни, коли приходили до бібліотеки найчастіше та за що газета «Киянин» критикувала владу під час будівництва нової будівлі бібліотеки (спойлер: за все те саме, що й сьогодні). 3 березня 1866 р. у Києві відкрили міську публічну бібліотеку. Нині це Національна парламентська бібліотека України. Перша публічна бібліотека Києва знаходилася то в оповитій легендами будівлі, то розташовувалася у приватних будинках депутатів і професорів, то переїжджала до міської думи.
Вона починалася як «Російська публічна бібліотека» та розміщувалася у Дворянських зборах на розі Хрещатика та Хрещатицької площі. На місці тієї триповерхової будівлі з кінця 1970-х височить увінчаний вежею з годинником Будинок профспілок.
Цю ділянку придбав у 1828 р. відомий землевласник полковник Йосип Понятовський, але минуло цілих 15 років, поки його син Ламберт-Маврикій вирішив збудувати тут один із перших на Хрещатику камʼяних будинків. Проєкт двоповерхового будинку надіслали, як це було потрібно, на затвердження до Петербурга, але імператор не схвалив фасад. Довелося архітектору Л. Станзані у квітні 1844 р. подавати до губернської будівельної комісії проєкт іншого, вже триповерхового будинку. Але лише в серпні наступного року його затвердили — і почали зводити.
У 1851 р. будинок Понятовського, з фасадами у стилі класицизму, вже височів на площі. Далі історія супроводжувалася обставинами, про які через багато років розповіла газета «Київські єпархіальні відомості»: «Будинок цей у середині ХІХ століття був наглухо забитою безлюдною спорудою. Як це сталося? Будинок зводив польський магнат Понятовський. Цьому вельможі якийсь ксьондз навіяв, що з завершенням будівництва він помре. Переляканий вельможа припинив спорудження свого палацу, забив вікна й двері та перетворив будинок на таку легендарну будівлю. Наприкінці 50-х років із цього будинку зняли темну легенду, оживили його, відчинили вікна та двері. Тут влаштували художню виставку».
Але Ламберт Понятовський все ж таки вирішив зі своєю нерухомістю розлучитися, і в 1861 р. будинок придбали для себе губернські Дворянські збори. Приміщення на першому поверсі воно здавало різним користувачам, зокрема під магазини.
Появою та первісним розміщенням міська публічна бібліотека зобовʼязана київському губернатору генерал-майору М. Г. Казнакову та губернському предводителю дворянства О. О. Горвату. Задумавши відкрити в Києві за прикладом інших міст загальнодоступну бібліотеку та розмірковуючи про необхідні для цього кошти, Микола Геннадійович 3 вересня 1864 р. звернувся до Олександра Олександровича. І той уже наступного дня письмово повідомив свою думку губернатору: «Поспішаю повідомити, що для приміщення в Києві Публічної Бібліотеки, на мою думку, здавалися б найзручнішими в будівлі дворянського будинку три кімнати, з яких дві крайні Хрещатицькою вулицею, що зʼєднуються між собою, кожна довжиною 12, шириною 9 аршинів, з особливими входами з вулиці й третя суміжна з ними ж кімната довжиною 12, шириною 4,5 аршина (1 аршин — 0,7 м — В. К.). Якби згодом із розширенням Бібліотеки знадобилося більше приміщення, то можна буде додати четверту кімнату з двору, завдовжки 13, завширшки 12 аршинів. Вугільні ж дві кімнати, що займають магазини, незручні тому, що їх тільки дві й розміром вони набагато менші за перші. На початку січня 1865 р. зазначені три кімнати я постараюся на свій рахунок очистити, підлоги, двері, вікна пофарбувати та стіни обклеїти шпалерами, а також зобовʼязуюся поставити 11/2 сажня дров на опалення Бібліотеки».
У сплату за три кімнати було зібрано 5747 руб., і в серпні 1865 р. губернатор Казнаков затвердив засновників Київської публічної бібліотеки. Ними стали колишній київський губернатор І. І. Фундуклей, купці І. М. Бродський, М. І. Горовіц та С. І. Литов. Вони ще у травні зробили пожертвування на користь бібліотеки.
19 лютого 1866 р., у пʼяту річницю скасування кріпосного права, відбулося урочисте відкриття бібліотеки. Вона знаходилася тут два роки й у 1869-му перемістилася до двоповерхового будинку аптекаря Рильке — на розі Хрещатицької площі та вул. Костельній, де пізніше знаходився готель «Центральний». Водночас кімнати у Дворянських зборах здавалися під магазини для відшкодування бібліотечних витрат.
З серпня 1871-го до 1878 р. бібліотека працювала в будинку Беренштаму на вул. Олександрівській (Грушевського), навпроти Олександрівського скверу. Вільям Беренштам був випускником історико-філологічного факультету Київського університету св. Володимира, викладачем військової гімназії та гласним (депутатом) міської думи, і тому надання місця для публічної бібліотеки у своїй оселі для нього було цілком природним.
У 1879—1883 р. публічна бібліотека знаходилася на розі Хрещатика та Миколаївської (вул. Архітектора Городецького), у будинку професора кафедри приватної патології та терапії та водночас великого домовласника Ф. Ф. Мерінга. У 1883 р. вона повернулася на правий бік Хрещатика й до другої половини 1891 р. розташовувалась у будинку №12, що належав родині Ярошинських (наприкінці 1920-х тут розміщувався Будинок підлітків). З червня 1892-го та до 1911 р. бібліотека працювала у будівлі міської думи на Думській площі (Майдан Незалежності).
Вона була, як значилося у статутних документах, «у віданні Міського Управління під піклуванням Начальника Київської губернії та під головним покровительством Київського, Подільського та Волинського Генерал-Губернатора». Для безпосереднього керівництва дума обирала зі складу своїх гласних (депутатів) та інших представників Комітет міської публічної бібліотеки.
Відвідування бібліотеки щороку зростало, книжкові фонди збільшувалися. У 1898 р. читачі здійснили 34 893 відвідування, у своїй найбільша активність спостерігалася в листопаді — 4085 і найменша у червні — 1994 відвідування. Найбільше цікавилися журналами минулих років (6081 вимога) та газетами за поточний рік (4442). За ними йшли книги з юриспруденції (2764) та медицини (1089 вимог). Твори Еміля Золя питали 140 разів, Льва Толстого — 76, Чехова — 50, Шекспіра — 45 разів.
Тим часом дедалі виразніше назрівала потреба у більш місткому і, головне, власному приміщенні. У вересні 1908 р. міська дума визначилася з місцем для будівництва. Потім було оголошено конкурс проєктів, і у ньому перемогла пропозиція 25-річного архітектора М. Шехоніна, зокрема й через те, що проєкти суперників були дорогими. Перевагу віддали архітектору Збігневу Клаві.
20 червня 1909 р. відбулося урочисте закладання будівлі. Але вже за кілька днів газета «Киевлянин» з деяким роздратуванням писала: «Днями почалися роботи зі зриття частини височини Царського саду, між входом до саду з боку Купецьких зборів (Національна філармонія України. — В. К.) та входом до кафе-шантан «Шато-де-Флер» («Палац квітів». — В. К.). Цю ділянку відвели під будівлю публічної бібліотеки. Сокирою винищуються столітні дерева. Вирубано насадження та зроблено величезну виїмку на площі близько 2-х десятин під алею імені Петра Великого, яка зараз облаштовується, і вона з часом буде продовжена до Дніпра. Всі ці нововведення псують Царський сад».
Але хай там як, 19 листопада 1911 р. новий будинок на вул. Олександрівській, 14-А (Грушевського, 1) було освячено та Міська публічна бібліотека отримала належні умови для роботи. У 1866 р. вона починалася з 667 книг, а за 50 років уже мала 56 000 томів.
Із встановленням радянської влади бібліотеку перейменовують на Київську губернську. У 1923 р. вона одержує назву Центральної державної робочої бібліотеки ім. РКП(б), за рік — ВКП(б), з 1934 р. стає Київською державною обласною бібліотекою ім. ВКП(б) (з 1952-го — КПРС).
У роки війни будівля бібліотеки була зруйнована, і в липні 1950 р. Київський міськвиконком ухвалив рішення «відвести по вул. Жертв Революції, 4 (територія колишнього монастиря) 4 га для будівництва Державної публічної бібліотеки УРСР». При цьому були умови: «Будинок за своєю архітектурою має відповідати новітнім досягненням радянської архітектури та повʼязаний з наявним будинком Обкому ВКП(б)У в одне архітектурне ціле». Але ці плани на щастя для відродженого Михайлівського Золотоверхого монастиря не реалізувалися.
У вересні 1956 р. Рада Міністрів УРСР ухвалила утворити на базі обласної бібліотеки та науково-методичного кабінету бібліотекознавства Державну республіканську бібліотеку УРСР ім. КПРС. У цьому званні вона перебувала до 1993 р., коли Верховна Рада надала їй статус Національної парламентської бібліотеки України.
Читайте также: Прописатися в бібліотеці: як квіти в горщику об’єднали русанівців;
Где живут книжные черви. Литературный клуб в Киеве;
Бібліотека — не хаб: зруйнувати стереотипи та спростити систему;
Креатив для природничого: перетворити музей на квест-кімнату.
