Найточніші у світі німецькі потяги. Найрішучіша німецька поліція. Найзубастіші акули капіталізму. Найдраматичніший Ліам Нісон. Вікенд подивився фільм «Відплата: дорога помсти» — який стверджує, що всі ці явища реально існують.
Нісону — 71, але він не втрачає свого мачизму, вважають критики. Дійсно, всі фільми актора за останні років 15 десь так і сприймаються. Але не цей. Нехай на початку герой боксує та має похмурий вигляд решту екранного часу. Це ніяк не сприймається мачизмом. Проте давайте по черзі.
Це кіно про фінансиста, співвласника інвестиційної компанії в Берлині. Багато років Метт Тернер ризикує грошима вкладників, щоб заробляти мільйони для них і для себе. Цьому підпорядковане життя героя та його родини. Глядачі, яким подобається Нісон, мабуть, звикли до його ролей відданого батька й люблячого чоловіка. Цього разу все виглядає не так. Принаймні на початку герой старанно зображує «акулу капіталізму». Саме так називає його в телефонній розмові бос.
Але того ранку звичний розпорядок Метта ламає дружина. Вона наполягає, щоб саме він доставив дітей до школи. Нісон сідає за кермо Мерседеса. У водійському кріслі він проведе весь час до фіналу фільму. Адже зараз йому зателефонує злодій, який повідомить, що в машину закладена бомба, і підтвердить свою жорстокість найрішучішим способом.
Історія ця геть не нова. Спробуємо пригадати:
Іспанське кіно «Відплата» 2015 року, де герой — директор банку — везе дітей до школи й дізнається про бомбу в машині.
Корейський «Дзвінок від невідомого» 2021 року — менеджер банку везе дітей до школи, коли невідомий телефоном повідомляє про бомбу в машині.
«Не висовуйся» 2018 року — берлінський рієлтор везе дітей до школи, коли отримує повідомлення шантажиста про бомбу в машині.
Здавалося б: є перевірена історія, підхожий актор, сімейне авто й місто, яке стане гарною декорацією для погонь і вибухів. Що може піти не так?
«Відплата: дорога помсти» показує — що завгодно. Діалогам не вистачає не те що легкості, а навіть простого глузду. Сюжетним поворотам не вистачає логіки. Діти недостатньо нахабні як підлітки й недостатньо милі як донька й син того, хто ось-ось може загинути, рятуючи їхні життя. Дружина недостатньо рішуча, щоб піти від чоловіка, який багато років ставить на перше місце не родину, а гроші. Поліція недостатньо впевнено переслідує злочинця. Довершує цей набір недостатності головний злодій, який від початку виглядає трохи нікчемою.
Стрічка балансує десь посередині між жанрами. Вона могла б стати напруженим трилером, але для цього їй бракує напруги. А могла б бути іронією над напруженими трилерами, але для цього в ній немає гумору. Сміх українських глядачів прозвучав в залі лише одного разу: на моменті, коли герої кажуть, що німецькі потяги точні, як годинник.
Звичним бойовиком Нісон у цій стрічці бути не може. Йому треба зображувати напруженого й розгубленого батька. Однак драматизм актору вдається не дуже. Лише наприкінці фільму Метт Тернер перестає виконувати накази злодія, поліції та режисера. І робить те, що мав зробити від початку герой Ліама Нісона. І ми зітхаємо з полегшенням.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Гра з дияволом: суворий трилер і абсурдний Кейдж;
Оппенгеймер: бомба, що змінила світ;
У погоні за ключем. Якою вийшла «Місія неможлива: Розплата. Частина перша»;
