З порохом та ядеркою: як українці створювали зброю

^{Реконструкція бою під Крутами}

Україна отримувала західну збройну підтримку минулого року й очікує ще більшої підтримки в цьому. Також ми сподіваємося, що зброя помсти буде активно вироблятися в Україні. Історик Олександр Вітолін нагадує, що українські зброярі завжди знали, як робити, щоб било далеко, влучно та гучно.

Українські козаки були змушені купувати гармати та порох. Але опанувавши нову зброю, українці поступово й самі стали неабиякими майстрами. Козак Олександр Засядько зробив блискучу кар’єру в російській армії та дослужився до генерал-лейтенанта. У 1815 році він власним коштом почав експериментувати з ракетами. За два роки Засядьку вдалося запустити перші бойові ракети. Потім козак сконструював пускову установку, яка дозволяла здійснювати одночасний залповий пуск шести ракет.

Винайдення нової зброї врятувало від покарання за зв’язок із декабристами, і уродженець Полтавщини продовжив кар’єру в російській армії. Ракетні установки Засядька довели свою ефективність у 1828-му під час російсько-турецької війни. На жаль, служба царю віддалила Олександра Засядька від українства.

Менш відомий Микола Аркас зробив блискучу кар’єру на російському флоті. Він дослужився до посади головного командира Чорноморського флоту та портів. Експерименти Аркаса з мінами вплинули на переозброєння російського флоту. Обіймаючи адміральську посаду, він також був причетний до старту будування панцерних човнів. Микола Аркас був етнічним греком, а його син Микола завдяки матері-українці Софії Богданович виріс гідним сином українського народу.

На початку 20 століття Київ став одним із найбільших центрів розвитку повітроплавання в Російській імперії. Ім’я Ігоря Сікорського стало відомим на весь світ. Але також варто пам’ятати імена Олександра Карпеки, братів Касьяненків, Дмитра Григоровича, Костянтина Калініна й Артура Анатри з Одеси.

Події 1917-1921 років призвели до ситуації, коли супротивні сторони гостро потребували зброї, і водночас для її створення бракувало ресурсів і технічної бази. Не маючи змоги конструювати танки, лінкори, гаубиці, українські командири експериментували з тим, що мали, і завдяки цьому здобували тактичні успіхи. У бою під Крутами Семен Лощенко з Луганщини поставив 76-міліметрову гармату й кулемет на залізничну платформу, обклав її мішками з піском і бляшаними листами.

Аверкій Гончаренко, який командував українськими силами в тому бою, потім згадував: «Хто його прислав — не знаю, але думаю, що це була його особиста ініціатива. Цей старшина, борючись з подиву гідною самопосвятою, вносив велике замішання своїми влучними стрілами в запілля червоних, і це зупиняло переможний марш Муравйова. Незабутню прислугу цього старшини вважаю за свій обов’язок тут підкреслити». Подібні саморобні бронепотяги використовували й інші українські частини.

Анархісту Несторові Махну приписують лаври творця тачанки. Військові історики довели, що перші тачанки з’явилися на озброєнні британської армії під час колоніальних війн. Хоч Махно не мав жодного стосунку до військової справи, але збагнув: російські тачанки без ресор не підходять для стрільби з кулеметів, тому встановив їх на німецькі з ресорами. Таким чином він зміг розкрити в бою всі тактичні переваги тачанки. І ми цілком можемо говорити якщо не про винайдення української тачанки, то про вдосконалення тактики бою.

Коли країни заходу вирішили підтримати білогвардійську Росію, борці за волю України були змушені перейти до партизанських методів боротьби. Тоді українці виявили винахідливість не тільки у створенні зброї, а й у зведенні укриттів. Повстанці Холодного Яру спорудили криївку, яка стала не тільки місцем для зимівлі загону, а й стайнею та збройним арсеналом.

Винахідливість у поєднанні з працелюбністю дозволила спорудити надійне укриття. Юрій Горліс-Горський у романі «Холодний Яр» описує процес: «Побудовою нашої оселі кермував сам Петренко, що дві зими перезимував у лісах. На визначеній ним чотирикутній площі хлопці прорубували кругом корчів пласт замерзлої землі, підкопували його разом з корчем і відносили набік. Коли площа була очищена від корчів, копалася глибока яма і прохід у неї із східцями. На дні ями залишалася попід стіну земляна лежанка для спання. Долівка, лежанка і стіни обкладалися щільно молодими березами. Із принесених з манастиря цеглин вимуровувалося піч із залізною плитою.

Плити довелося “позичити” з манастирських кухонь, бо й так черниць було вже небагато — усіх не потребували. Із манастирських же будівель принесли двері, що їх наші вже столярі переробляли на менші, та шкла на “вікна”. Як землянка вдолині була вже готова, по викопаному заглибленні накладали стелю з грубих беріз. Потім засипали землею, а зверхи складали на своє місце вирізані корчі. Скріплюються розморожені теплою водою “шви”, насипається на своє місце пожовкле листя і… лише діра проходу каже, що під землею є “хата”. Тай коло входу стояли по боках корчі, пристроєні з землею на дошках, шоб відходячи можна було наглухо “замкнути хату”.

Пропущений у корч комін робився з таким приладдям наверху, щоб і видно його збоку не було, і дим щоб стелився по корчах, не підносячись. Одна шиба замість вікна, вставлялася у двері й брала світло з діри виходу. Землянок у нашому таборі було викопано чотири для людей, на півсотки мешканців кожня, і одна довга, з трьома виходами, що могла змістити півсотні коней. Усі землянки були сполучені між собою підземним ходом. Виходи із землянок зроблені так, щоб виставивши на них кулемети, можна було стріляти у корчі “на всі чотири сторони світа”. Штаб куреня, тобто отаман Петренко і осаул — в моїй особі — замешкав у землянці кінної сотні, що сусідувала і була сполучена ходом із підземною стайнею.

Двісті пар міцних рук, працюючи “як для себе” від ранку до ночі, а часом і вночі, побудували підземну “січ” за вісім днів. Підчас будови далеко по лісі розставлені сторожі стежили, щоб не наблизився хтось небажаний».

Холодноярівці спорудили три таких «землянки».

^{У 2022 році на Черкащині знайшли схрон українських повстанців часів визвольної боротьби 1920-22 років. Розміри землянок вражають}

Перша світова війна вразила світ кількістю людських жертв та підштовхнула до створення нових, ще досконаліших видів зброї. Над її створенням працювали вже цілі конструкторські бюро. Українські конструктори зробили визначний внесок у проєктування танків, літаків і реактивних систем, які своєю чергою зробили вагомий внесок у перемогу над нацистською Німеччиною. Але світ не зумів відмовитись від нових війн, а науковці створили суперзброю, здатну знищити планету. Українці теж зробили вагомий внесок у створення атомної бомби.

У жовтні 1932 року в Харкові колективу науковців під керівництвом Кирила Синельникова вдалося розщепити атомне ядро. Джон Кокрофт і Ернест Волтон в Англії випередили харків’ян всього на пару місяців і в 1951-му отримали Нобелівську премію з фізики. Звісно українським фізикам довелося працювати в набагато гірших умовах, ніж їхнім англійським колегам. Крім побутових проблем, українцям доводилося мати справу з бюрократією та загрозою репресій. Але саме розщеплення ядра в харківській лабораторії дало поштовх радянській атомній програмі.

Заступником головного конструктора засекреченого НДІ, який займався створенням атомної бомби, був теж українець. Микола Духов пройшов шлях від конструктора деталей трактора та першого радянського автомобіля до творця атомної зброї. Під керівництвом Духова вчені працювали над ядерним зарядом, який мав стати джерелом реакції, і підготовкою стендової апаратури для тестування атомної бомби. Після успішного випробовування атомної бомби Духов очолив інше секретне конструкторське бюро, яке займалось нейтронними реакціями. Микола Духов також був одною з головних фігур під час створення водневої бомби, а потім розробляв ядерні боєприпаси для всіх родів радянських військ.

Тоді ж Георгій Кістяківський з Боярки на Київщині, який ще в 1920-ті втік з СРСР, став співтворцем американської атомної бомби. Кістяківського дуже поважав президент Дуайт Ейзенхауер. Розуміння всіх загроз атомної війни підштовхнуло вченого до участі в антивоєнній кампанії проти розповсюдження ядерної зброї.

Незалежна Україна добровільно відмовилась від ядерної зброї, а погрози ядерною зброєю Путіна сприймає як істерику психопата. Українські зброярі в сучасній війні роблять пріоритет не на нищівних можливостях, а на точності удару в ціль. ПТРК «Стугна-П», САУ 2С22 «Богдана», РСЗВ «Вільха», БПЛА «Фурія» і Р-360 «Нептун» вже відмінно зарекомендували себе у війні з російськими терористами. Є в нас й інша зброя. Помста буде невідворотною.