Полонені, злочинці, курортники, імператори і робітники — для кого тільки не був тимчасовим притулком Маріїнський палац! У квітні 1868 року в Києві почали будувати Царський (Маріїнський) палац. Будівництво іноді називали оновленням, перебудовою старого, але це новий палац.
Його появі над Дніпром передував приїзд до Києва в 1744 р. імператриці Єлизавети Петрівни. Вона наказала побудувати на «винограді», тобто у виноградному саду, Царський палац як літню резиденцію. Дочка Петра І заклала перший камінь у церкву св. апостола Андрія Первозванного при майбутньому палаці.
Палац, дерев’яний, з кам’яним нижнім поверхом, споруджувався в стилі бароко за зразком будівель архітектора Ф.-Р. Растреллі. Будівельник київського палацу Іван Мічурін завершив усі роботи в 1755 р. Але лише в жовтні 1871-го в палаці вперше зупинялися царські особи — князь Павло Петрович, який через 15 років став імператором Павлом І, і його дружина Марія Федорівна.
З 29 січня до 22 квітня 1787 р. палац приймав імператрицю Катерину ІІ. Ще три роки тому, в червні 1784-го, вона писала київському наміснику генерал-фельдмаршалу П. А. Румянцеву-Задунайському: «Графе Петре Олександровичу! Палац київський накажіть тільки полагодити в такому стані, в якому він нині перебуває, не роблячи нових прибудов і кімнат, бо я бачила за планом, що мені на час перебування в Києві достатньо буде тих, що тепер є; у разі потреби, для розміщення моєї свити, як це буде в літню пору, можуть служити і різні альтанки, що знаходяться в саду, якщо їх можна полагодити. На прикраси, які також повинні бути простими і тільки найнеобхіднішими, наказано від мене відпустити вам 8.000 руб.».
Цих коштів було замало, щоб привести занедбаний палац у належний стан. Румянцев же зумів зробити все економно — прибудував флігелі та стайні, огородив сад, подбав про внутрішнє оздоблення. Кімнати для імператриці оздобили шовковими шпалерами та обставили меблями, привезеними з Москви.
Але з плином часу палацові приміщення старіли й потребували ремонту. У жовтні 1811 р. міський архітектор А. І. Меленський подав військовому губернатору М. А. Милорадовичу «Приблизний розрахунок на виправлення старих будівель Київського государевого палацу в головному корпусі, флігелях і огорожі». Підготовлений кошторис становив 34 250 руб. 90 коп., зокрема по головному корпусу 9481 руб. 70 коп.
На порозі вже була війна 1812 року, а за нею — пристосування палацу для утримання кількох сотень взятих у полон саксонців. Незабаром серед них поширилася якась хвороба, від якої більша частина полонених померла. Після цього палац ретельно відремонтували, і в ньому в 1816 р. розмістився зі своїм штабом командир 4-го піхотного корпусу М. М. Раєвський.
Наступний після Катерини ІІ монарх відвідав палац лише за 30 років. Олександр І побував у Києві у вересні 1817 р., коли на запрошення графині Браницької їздив до Білої Церкви, в палаці він тільки пообідав. Втім, імператор був у Києві і роком раніше, у вересні 1816-го, але оскільки щойно відремонтована резиденція ще не мала належного вигляду, він мешкав у будинку генеральші Оболонської навпроти, між вулицями Шовковичною та Липською.
У той час керівником у місті був генерал від кавалерії Микола Раєвський, оскільки в 1812—1827 рр. військові губернатори в Київ не призначалися. За його часів 15 січня 1819 року в палаці сталася пожежа. Вогонь почався о 9-й годині ранку на верхньому поверсі, ймовірно, від тріщини в димовій трубі і «настільки посилився, що миттєво охопив весь корпус полум’ям». Головний дерев’яний корпус згорів до кам’яної основи, а кам’яні флігелі по обидва його боки були врятовані.
У березні архітектор Меленський склав кошторис на суму 8886 руб. 10 коп. на облаштування «покритого дранкою даху над кам’яною спорудою зі склепіннями, що залишилися після згоряння над ним дерев’яного поверху». Після цього почали розчищати місце пожежі, і 16 червня доповіли губернатору Ф. В. Назімову: «Колони, печі та труби, що залишилися від пожежі біля кам’яної нижньої споруди великого корпусу, розібрані, різне сміття, що було на його склепіннях і стінах, зчищене і вивезене з двору, вибрана ціла цегла складена на дворі, а залізо й чавун у льохах за замком складені, стіни і двір приведені в порядок». Всього зібрали 1351 пуд листового заліза, 322 пуди заліза в брусках, 54 пуди чавунних пічних дверцят, 25 пудів олова, 14 тис. штук цілої цегли і 2 тисячі в половинках. У грудні 1819 р. над погорілим і тепер уже одноповерховим палацом почали облаштовувати дах.
Наприкінці 1830 р. колишній палац, точніше його нижня частина, вціліла під час пожежі, та флігелі стали філією тюремного замку. Зроблено це було без відома військового губернатора Б. Я. Княжніна і викликало у нього обурення самоуправством підлеглих. 27 грудня він зажадав у київського поліцмейстера пояснення й через день отримав його рапорт: «24 числа в. о. наглядача тюремного замку штабс-капітан Вольський, прийшовши до мене в поліцію, оголосив, що пан цивільний губернатор наказав перевести арештантів, яких стало більше в тюремному замку, в підготовлений для них підвал у палацовій будівлі, а призначений до нього тимчасовим наглядачем прапорщик Казановський додав, що Його Високоповажність зволив наказати варити для них їжу щоразу в горщиках, поки котел не буде встановлений. А як я вже знав, що Вашому Високопревосходительству і Його Високоповажності цивільному губернатору було завгодно обрати для них це місце й неодноразово підтверджували про якнайшвидше облаштування в ньому нар та іншого, то й не сумнівався в тому, що їх перевести було наказано». У підсумку 24-25 грудня 1830 р. в Царському (хоч і погрілому) палаці розмістили 99 арештантів, але перебували вони тут недовго.
Палац залишався в «одноповерховому стані», і в 1834 р. передбачалося в одному з флігелів розмістити Київську поліцію і Земський суд. Але потім отримали «Найвищий дозвіл на використання палацових будівель під заклад мінеральних вод». І в 1835-му Акціонерне товариство з приготування штучних мінеральних вод розмістило в головному корпусі курзал, ванни, відділення для приготування, зберігання і продажу мінеральних вод. У кам’яних флігелях влаштували кімнати для приїжджих і готельні номери. Курортний сезон, як правило, був відкритий з 10 травня до 1 вересня. Заклад мінвод проіснував тут до 1868 р., коли Олександр ІІ розпорядився відновити київську імператорську резиденцію.
22 лютого 1868 р. газета «Киянин» повідомила, що «будівництво Імператорського палацу в Києві буде здійснювати інженер-капітан Струве за кошторисом у 254 279 руб. Роботи розпочнуться в квітні цього року і мають бути завершені до 1 травня 1870 року» .
Аманд Єгорович Струве вперше опинився в Києві в 1867 р., отримавши призначення в Х округ шляхів сполучення. Переведення на береги Дніпра молодого інженера, який за 10 років після закінчення Миколаївської військово-інженерної академії зарекомендував себе кваліфікованим мостобудівником і вмілим підприємцем, було закономірним. Наближався момент, коли в Києві мали зійтися залізниці з Курська і Балти, а для цього був потрібен міст на Дніпрі. І Струве побудував не тільки його (міст освячений і відкритий 13 липня 1870 р.), а й палац, названий Маріїнським на честь імператриці Марії Олександрівни.
Освячення палацу відбулося 8 листопада 1870 р. Газета «Киянин» писала: «Його високопреосвященство митрополит київський і галицький провели освячення новозбудованого Імператорського палацу… Граф Бобринський доручив передати відсутньому інженеру-полковнику А. Є. Струве свою вдячність за швидке і сумлінне виконання всіх робіт з відновлення палацу».
А 25 листопада, повідомила газета, «відбудований, майже готовий і всередині імператорський палац відвідала імператриця з дітьми, свитою і міністром шляхів сполучення графом Бобринським; палац справив на неї найприємніше враження. Особливу увагу государиня звернула на витонченість оздоблення та простоту і смак орнаментації і неодноразово дякувала за це архітектору Маєвському. Разом із тим імператриця висловила бажання надіслати для прикраси палацу картини та деякі інші художні твори».
У квітні-жовтні 1917 р. палац займали Київський комітет соціал-демократичної партії (більшовиків) і Київська рада робітничих депутатів, потім — комісар Тимчасового уряду. У березні 1918 р. палац передали в розпорядження міністерства освіти для організації Національного музею. У лютому 1919 р. в палаці розташовувався штаб Богунського полку 4-ї Української радянської дивізії, в березні-серпні 1919 р. — Рада народних комісарів УРСР, у 1920 р. — КВО, у 1923-1925 рр. — землевпорядний технікум, у 1925-1932 рр. — Київський крайовий сільськогосподарський музей, 1934-1938 рр. — Всеукраїнський центральний виконавчий комітет УРСР, 1938-1939 рр. — Верховна Рада УРСР, 1940-1941 рр. — Центральний державний музей Т. Г. Шевченка. У 1945 р. Маріїнський палац перейшов у розпорядження Верховної Ради УРСР, у 1991 р. став офіційною резиденцією Президента України.
Сподобалася стаття? Подякуй редакції!
Читайте також: Геній, мільйонер, новатор: 5 київських проєктів Струве;
Мільйонер із київської гімназії: злети та падіння Михайла Терещенка;
Німці будували, діди танцювали: культова «Жаба» Києва;
