Короткий вік Сінного

^{Вхід з боку вул. О. Гончара. 1958}

Чим торгували на Сінному ринку та що можна було купити в «механічних продавців», чим захоплювалися там кияни й чому ринок занепав? 11 серпня 1958 р. на вулиці Бульварно-Кудрявській відкрився колгоспний критий ринок, який отримав імʼя «Центральний». Але кияни незмінно називали його Сінним.

Старожили вулиці Бульварно-Кудрявської (у 1919—1937 рр. вона іменувалася вулицею Нероновича, а потім стала вулицею Воровського, а потім знову стала Бульварно-Кудрявською), яка зʼєднувала Бібіковський (Т. Шевченко) бульвар із місцевістю Кудрявцем, просто не могли забути свій «домашній» Сінний ринок. Той, що багато років справно торгував сіном, соломою та іншими щодня необхідними товарами просто неба на Львівській площі.

У 1934 р., у звʼязку з очікуваним будівництвом Урядового центру біля Михайлівського монастиря до Софійського собору, підлягали переплануванню й прилеглі ділянки. Намічалося Стрітенську вулицю розширити та продовжити до Софійської площі, з виходом біля дзвіниці. При підготовці до виконання цього плану територія Сінного ринку була розчищена від будівель. Тут утворився просторий сквер із клумбами та зеленими насадженнями.

Але не можна було без ринку в цьому великому районі, враховуючи закриття Галицького (він же Євбаз) на площі Перемоги. Тому в 1949 р. на вулиці Бульварно-Кудрявській почалося будівництво критого ринку за проєктом архітекторів Ф. М. Фрідліна та Б. Я. Кучера. Зводили непросту інженерну споруду довго — 9 років, і 12 серпня 1958 р. газета «Вечірній Київ» нарешті могла поінформувати киян:

«Ще вчора тут працювали бригади будівельників. А сьогодні вранці сюди вперше прийшли кияни, колгоспники з усіх куточків України, які доставляють до столиці різноманітні сільськогосподарські продукти. Над фасадом білокамʼяної споруди, що виросла на вулиці Воровського (Бульварно-Кудрявська), полотнище з написом «Ласкаво просимо!» Нескінченний потік людей безперервно вливається у приміщення через головний вхід, а також широкими гранітними сходами з боку вулиці Чкалова (Олеся Гончара).

Якось незвичайно почуваєшся в цій величезній залі, де обʼєм, простір гармонійно поєднуються з простим та красивим оздобленням. Підіймеш голову, а над тобою простяглося ажурне мереживо склепіння. Змонтовано воно більш ніж із 30 тисяч скляних лінз. Приємне мʼяке світло ллється через дах, вітражі та вікна, блищать білим кахлем панелі. За прилавками, довгасті острівці яких розташовані по боках залу, розмістилися колгоспники. Перед ними гори зелені, фруктів, овочів — є все, чим багата українська земля.

Внутрішніми сходами з гарними світильниками можна було піднятися на другий поверх — широкий балкон-галерею. Тут теж розмістилися кіоски. Корисна площа зали з балконом — 9 тис. кв. м, загальний обсяг критого ринку — одного з найбільших у країні — 80 тис. куб. метрів. У залі та на балконі обладнано 1200 торгових місць.

Окремі приміщення призначені для відпочинку. В одному з них незабаром обладнають готель. На першому поверсі до послуг відвідувачів кафе-автомат. У ньому понад 20 «механічних продавців» відпускають бутерброди, кондитерські та інші вироби. Для торгівлі колгоспникам видають білі халати, різний інвентар. Кияни, які прийшли за покупками на новий ринок, з цікавістю розглядають торговий зал, з його вітражами, гарними світильниками, люстрами.

У підвальних приміщеннях, над якими стоїть павільйон, є складне господарство ринку. З усіх кінців республіки сюди безперервно прибувають автомашини, завантажені сільськогосподарськими продуктами, на мʼясо- та молочно-контрольних перевірятимуть якість свинини, яловичини, битої птиці, молока, сиру, сметани. У холодильних камерах і сховищах ринку можна помістити для зберігання 5—6 тис. тонн різних сільгосппродуктів».

У 1980-1990-ті рр. Сінний ринок набув популярності серед «непродовольчої» частини продавців і покупців. Його відкриті прилавки вздовж головної будівлі та знамениті сходи на вулицю Гончара стали так званим «блошиним», антикварним ринком. Такі місця спілкування виникають спонтанно і є атрибутом будь-якого міста з давньою історією та небайдужими до неї мешканцями різного соціального стану та достатку. Тут можна було побачити, взявши до рук, помилуватися та придбати предмети побуту та мистецтва сторічної та більшої давнини.

Але сьогодні говоримо про ринок лише в минулому. Початок кінця ринку було покладено перестрахувальним розпорядженням міського керівництва після трамвайної трагедії в Камʼянському (тоді — Дніпродзержинськ) 2 липня 1996 р., яке забрало життя 34 людей, коли на крутому спуску відмовила система гальмування. Замість обстеження, ремонту та оновлення рухомого складу київська влада пішла шляхом заборон і скасування.

Обґрунтуванням цих заходів висунули ухил вулиць більше ніж 4 градуси — обставина, яка ніколи не лише не заважала, а навіть була причиною появи саме в Києві першого в Російській імперії електричного трамвая. І тепер виявилось, що їздити крутими київськими вулицями небезпечно. Справді, важко уявити, що колись трамвай курсував Володимирським узвозом і вулицею М. Грушевського, спускався на Хрещатик Прорізною та Круглоуніверситетською, вулицею Коновальця піднімався до площі Л. Українки, брязкав дзвінками на Банковій, Бастіонній, Б. Хмельницького, О. Гончара, доїжджав Володимирською вулицею до Андріївської церкви.

До Львівської площі та району Сінного критого ринку можна було дістатись кількома трамвайними лініями. Вагони йшли сюди від залізничного вокзалу та Контрактової площі, від Майдану Незалежності та району кабельного заводу, від рогу вулиць Велика Васильківська та Саксаганського.

Це було давненько, а 1996-го було відрізано останню пуповину — трамвай №2, яким ринок був привʼязаний до вокзалу й існував успішно лише завдяки йому. Спершу оголосили, що на вулиці Бульварно-Кудрявській поміняють рейки, а на час ремонтних робіт ринок зʼєднається з вокзалом автобусним маршрутом. Так і зробили, але не тимчасово, а постійно, тому що відновлювати трамвай, як виявилося, не збиралися. Пресслужба міськдержадміністрації переможно відрапортувала: «Від Львівської площі до вокзалу діятиме абсолютно новий автобусний маршрут №7».

Кожному зрозуміло, що заміна далеко не рівноцінна та згубна для ринку. Влада перестрахувалася, але хто визначив, що на вулиці автобус безпечніший за трамвай? У перші дні без трамвая й товарів покупців було як кіт наплакав. Для колгоспників, кооператорів, приватників ринок став незручним, тому розширилася площа торгівлі великогабаритними промисловими товарами, що тут було не дуже доречно.

У результаті 9 квітня 2005 р. ринок був закритий для будівництва фактично несумісного за форматом комплексу — з торгово-розважально-спортивним центром, офісними приміщеннями, 340 житловими квартирами та паркінгом площею 35 тис. кв. м на 960 або навіть 1300 машиномісць (вʼїзд з вул. Бульварно-Кудрявської, виїзд на вул. О. Гончара). Наступного року будівлю ринку назвали аварійною та вивели з розряду памʼяток історичної спадщини.

У 2008 р. проєктувальники та інвестори почали говорити про майбутній комплекс у 7-15 поверхів, де цокольний і перший поверх займуть торгові площі, а «в інших приміщеннях розмістяться офіси, фізкультурно-оздоровчий комплекс, кіноконцертний зал, ресторан і зона відпочинку; у 21-поверховому житловому будинку буде 214 квартир, підземний паркінг зможе вмістити 770 автомобілів». Навесні 2011-го подейкували, що «обʼєкт буде перепродано найближчим часом і потім розпочнеться будівництво». Але вже стільки років Сінний ринок продовжує бути руїнами.