Як шукали місце для міського ринку, чому влада відмовлялася від щедрої пропозиції Лазаря Бродського, чому на Бессарабці не збудували оперу чи бібліотеку та які новомодні архітектурні віяння втілилися у будівництві? 16 (3 за старим стилем) липня 1912 р. освятили й відкрили перший у Києві критий ринок — Бессарабський.
Загалом про необхідність для міста такої торговельної споруди, як критий ринок, заговорили ще у середині ХІХ ст. У 1888 р. інженер-полковник М. Фабріціус серйозно задумав звести ринок у власній садибі на Думській площі — приблизно там, де зараз Головпоштамт. Міська дума довго розглядала і все ж таки в травні 1889 р. відхилила пропозицію. Проте 1895-го Фабріціус, який став генерал-майором, домігся свого, хоча цього разу це був зовсім інший проєкт.
.jpg)
Газета «Киянин» яскраво розповідала про нього: «Домовласник однієї з найбільших садиб на Хрещатицькій площі генерал Фабріціус почав будівництво в його садибі першого в Києві критого ринку. Садиба, яка була суцільними крутими урвищами високих гір, протягом кількох років поступово була спланована до рівня Хрещатицької площі, для чого довелося зняти понад 2000 куб. саж. землі (9100 куб. м — В. К.). Садиба є абсолютно правильним чотирикутником, відокремленим з боку площі високим будинком. По сторонах цього чотирикутника, всередині садиби, будуються нині ще три корпуси по всій довжині цих ліній, причому в нижніх поверхах корпусів буде облаштовано приміщення для магазинів; частину одного з корпусів уже зведено нині під дах. Критий базар буде розміщуватися посередині садиби й буде величезною будівлею на камʼяному фундаменті, що складається з заліза та скла. Між ринком і корпусами, в яких будуть облаштовані магазини, залишаються проміжки для проїзду возів та екіпажів. Усередині будівля буде поділена на відділення, в яких здійснюватиметься торгівля зеленню, овочами, мʼясом, рибою та іншими продуктами». Імовірно це був торговий квартал, а не те, що ми називаємо критим ринком.
У 1902 р. було відхилено пропозицію купця Л. Кучерова про будівництво ринку круглої форми між будівлею міської думи та фонтаном за нею (правий бік Майдану Незалежності). У лютому 1907-го про подібний задум — ринок на Думській площі за власний кошт — заявив інженер Г. Позняков. «Киянин» розʼяснив: «Будівля має бути збудована за зразком найдосконаліших закордонних ринків із цегли, бетону та заліза. Через 20 років ринок надходить у власність міста. Крім цього, Позняков зобовʼязується протягом зазначеного терміну сплачувати місту щорічно по 1000 руб. оренди за площу. Якщо місто не прийме цих умов, то Позняков пропонує користування площею щорічно сплачувати по 5000 руб. з тим, що через 12 років місто може завжди викупити в нього ринок за реальною вартістю його будівництва. Детальні умови договору та план будівництва Позняков хоче виробити разом із міською управою, якщо його пропозицію прийме дума».
.jpg)
Але цього не сталося, бо в серпні 1907 р. київський губернатор П. Ігнатьєв «не знайшов заперечень проти рішення думи збудувати критий ринок на Бессарабській базарній площі». Це рішення стосувалося ринку, кошти на який заповів цукрозаводчик, меценат, щедрий благодійник, кавалер російських орденів св. Станіслава, св. Анни, св. Володимира та французького ордена Почесного легіону Лазар Бродський (1848-1904). Він залишив місту 500 тис. руб. для будівництва ринку на Бессарабці, щоб потім із його доходів щорічно відраховувалося 22,5 тис. руб. на утримання Бактеріологічного інституту, дитячого відділення при Єврейській лікарні, училища ім. С. Бродського, двох благодійних установ та на стипендії учням гімназії у містечку Златополі, де народився Бродський, а також були виділені гроші для роздачі бідним у день його смерті. Однак влада не погодилася з волею покійного й дару його не прийняла: побоювалася, що візьмуть на себе зобовʼязання, а доходу з ринку не буде.
.jpg)
Вихід запропонували душоприказники Бродського: місто випускає облігації 4,5%-ої позики, їх купують спадкоємці Лазаря Ізраїлевича, і благодійні виплати йдуть як відсотки за позикою. Коли побудований ринок працюватиме, на його доходи погашаються облігації, а спадкоємці набувають нових цінних паперів, з яких формуватиметься обумовлена субсидія на вічні часи. Такий варіант міській думі підійшов, вона зняла заперечення та утворила спеціальну комісію з будівництва критого ринку. З моменту оголошення заповіту й до прийняття містом пожертвування пройшло понад два з половиною роки.
Комісія ухвалила конкурс проєктів не оголошувати, а доручити архітекторам Е. Брадтману, Р. Гаю, О. Кобелєву, О. Кривошеєву, А. Мінкусу до 20 квітня 1908 р. подати свої пропозиції. При цьому комісія визначила деякі технічні умови, про які преса поінформувала читачів: «До проєкту критого ринку включено також проєкт міської публічної бібліотеки, головного центрального павільйону ринку, квіткового ринку та інших дрібних споруд. Не бажаючи виходити з базаром і торговими рядами прямо на головну вулицю міста, в одному з центральних місць її, постановлено перед будівлею головного павільйону ринку облаштувати будівлю міської публічної бібліотеки, яка має закрити базарну площу. Ця будівля за своєю солідністю і красивим суворим зовнішнім виглядом має прикрасити це місце, а за цією будівлею вже розташується ринок. Під будинок публічної бібліотеки відводиться площа близько 300 кв. сажень, під головний центральний павільйон ринку — близько 950 кв. саж. та під квітковий ринок близько 60 кв. саж. (1 кв. саж. = 4,55 кв. м — В. К.). Для бібліотеки проєктується камʼяна будівля на два поверхи з підвалами. Квітковий ринок являтиме собою легку металеву будівлю з оцинкованого заліза або змішаної конструкції каменю з залізом, добре освітлену».
19 червня журі під головуванням петербурзького професора архітектури М. Чижова почало розглядати подані варіанти. Найкращим визнали проєкт під девізом «Києву-граду», який поєднав у собі ринок на 204 торгові місця, ресторан, бібліотеку з залом, пристосованим для публічних концертів, та окреме місце для торгівлі квітами. Автору — варшавському архітектору Генріху Гаю — присудили першу премію в 1000 руб. При цьому визначили, що Гай, який мав досвід будівництва ринку у Варшаві, зробить детальне опрацювання та використовує дещо з проєктів Мінкусу та Кобелєва. Від облаштування бібліотеки на Бессарабці вирішили відмовитися, і вже у червні 1909 р. провели торги на будівництво її в Царському саду (нині — Національна парламентська бібліотека України).
.jpg)
Престижну будівлю критого ринку в центральній частині міста виявили бажання будувати 10 підрядників. За результатами проведених у серпні 1909 р. торгів підряд отримала фірма «Гугель і Калмановський» і вже взимку розгорнула роботи. Інженер М. Бобрусов, який безпосередньо керував будівництвом, спеціально виїжджав до Європи для ознайомлення з подібними спорудами й особливо з холодильними установками.
В архітектурі Бессарабського ринку відбилися всі нові тенденції початку XX ст. — застосування металу, залізобетону та скла, поєднання нових конструкцій із традиційними художніми елементами та місцевими мотивами. Риси української народної архітектури вгадуються у всіх деталях величезної будівлі — у високому скляному покритті, у гострокінцевих дахах на вежах, у декоративному орнаменті, що нагадує вишиванки. Будівля прикрашена настінними скульптурами селянина з волами та дівчини, що несе глечик з молоком, а також барельєфами на металевих воротах. Усі ці роботи виконали учні Київського художнього училища О. Теремець, П. Сніткін та Т. Руденко.
Підрядники успішно впоралися з будівництвом, і в березні 1912 р. було оголошено про оренду торгових приміщень. Це — 31 магазин по колу ринку, 165 місць у головному залі та ресторан на другому поверсі. Усі разом вони мали давати 115 тис. руб. щорічного доходу, що забезпечувало швидку окупність витрат за будівництво. А вони склали 580 тис. руб.
У день урочистого освячення Бессарабського ринку 3 (за старим стилем) липня 1912 р. будівлю прикрасили прапорами, квітами, на прилавках стояли ікони з запаленими лампадами. З фасадного муру торгового залу перших торговців благословляла ікона архістратига Михайла — покровителя Києва. Після подячного молебню приготовлені для продажу продукти окропили святою водою. Співав хор Софійського собору під керівництвом Якова Калішевського.
Бессарабський критий ринок, подарований понад 100 років тому Лазарем Бродським, як і раніше, займається своєю справою — торгує. Щоправда, наприкінці 1970-х до голови деяких київських «зодчих» прийшла ідея змінити його долю. Пропонувалося кілька варіантів: всю будівлю віддати під центральний гастроном, влаштувати художню галерею, спорудити поруч дворівневу транспортну естакаду й навіть знести ринок, щоб не було «розсадника антисанітарії» та перешкод транспорту. Але все обійшлося.
Сподобалася стаття? Подякуй редакції!
Читайте також: Від особняків до хмарочосів: 8 архітекторів, які будували Київ;
Взрыв на Зверинце. Как на Печерске взрывались склады;
