Чому коні на київському іподромі бігали повільніше, ніж на московському чи одеському? Як сталося, що на одному іподромі вирощували «хлібні рослини», а на іншому влаштовували льотні випробування?
У 1867 р. у Києві облаштували іподром. Його творцем стало Київське товариство випробування коней. Іподром розташувався на Старо-Житомирській дорозі, названій 1906 р. вул. Дегтярівською — на згадку відомого благодійника і мецената купця М.П.Дегтерьова (1831-1898). Почесний громадянин міста Києва, він зробив багато добрих справ за життя, а на схилі віку заповів величезний капітал на будівництво комплексу будівель богадільні та притулків для «піклування про 500 старих і калік обох статей» і 160 дітей до 13 років. Після смерті Дегтерьова міська дума виділила для виконання його волі ділянку на незабудованій Древлянській площі на Старо-Житомирській дорозі, де 1903 р. звели перші дві будівлі Дегтерьовської богадільні, а загалом згодом там з’явилися 13 корпусів. З 1930-х у них розміщувалися 133-й полк 45-ї дивізії, Київське танкотехнічне училище, Інститут сухопутних військ, а нині — Командування сухопутних військ Збройних сил України. Саме тут з’явився перший у Києві іподром.
Днем його заснування вважається 5 лютого 1867 р. Тоді імператор Олександр II «зволив на заснування Київського товариства випробування коней під головуванням генерал-губернатора», яким того року був генерал-ад’ютант О.П. Безак. Ще за місяць до цього міська дума надала Товариству з 1 січня для облаштування іподрому 16,5 десятини (18 га. — В. К.) землі. Орендна плата за неї становила 2 руб. з десятини, а всього виходило 33 руб. на рік. Ділянка розташовувалася за Тюремним замком (нині Лук’янівський слідчий ізолятор. — В. К.), який побудували на 4 роки раніше.
Товариство проіснувало понад 10 років, змінило свою назву на «Киевское общество охотников испытания лошадей», а 14 травня 1881 року полковник Торановський від імені віцепрезидента повідомив міську управу, що Товариство минулого року було закрите, і через це земля, яку займав іподром, повертається місту. Будівлю, зведену товариством на його території, придбав купець Є.К.Кобець, і він просив віддати землю йому в оренду на 12 років, але місто залишило її за собою. Потім з січня 1884-го до 1 січня 1890 р. ділянку орендував «під посів хлібних рослин» купець А.Кучеров, сплачуючи по 165 руб. на рік. Після нього земля була в оренді в жіночого Покровського монастиря, але вже за 259 руб.
Тим часом 26 квітня 1885 р. було затверджено статут «Киевского общества охотников конского бега», де зазначалося, що президентом є предводитель дворянства Київської губернії М.В.Рєпнін. Він отримав дозвіл начальника краю генерал-губернатора О.Р.Дрентельна облаштувати іподром на Печерському плацу. При цьому начальник штабу Київського військового округу й водночас один із 20 засновників товариства генерал-лейтенант О.І.Косич 13 квітня 1885 р. повідомив міську управу, що він не заперечує проти розбивки іподрому на Еспланадній (Суворова, потім Омеляновича-Павленка) вулиці. І вже 5 липня князь Рєпнін отримав офіційний дозвіл будувати за поданим проєктом дерев’яну альтанку іподрому (так тоді називали трибуни для глядачів). Вона, зазначала газета «Киевлянин», була виконана в російському стилі.
Але серед членів Товариства щось знову не склалося, і утворилося нове — Київське скакове товариство. Його мета — «розвиток кровного кіннозаводства в Росії взагалі і в губерніях Київській, Волинській, Подільській і суміжних Херсонській, Полтавській і Чернігівській особливо й заохочення до розведення та охорони порід коней, що вирізняються швидкістю, силою та невтомністю в праці». Так було записано в статуті товариства, затвердженому 14 червня 1889 р. головно-керуючим Державним кіннозаводством графом І.І.Воронцовим-Дашковим. Під статутом стояли підписи 43 членів-засновників, серед них 13 графів, 5 князів, 3 барони і 2 генерали. Президентом товариства обрали 32-річного барона Г.Г.Врангеля, віцепрезидентом — 27-річного графа І.А.Потоцького.
У 1900-х рр. у Києві поруч із Пушкінським парком (зараз — парк імені Багряного) почав діяти ще один іподром — Сирецьке скакове поле, що належало Південно-Західному заохочувальному скаковому товариству. 27 серпня 1906 р. на ньому освятили трибуни для глядачів. Це місце перегонів залишило пам’ять про себе насамперед тим, що стало льотним полем для київського літакобудування. 23 травня 1910 р. піднявся і пролетів кілька десятків метрів перший літак професора КПІ князя О.С.Кудашева. А місяцем раніше, 21 квітня, літав одесит С.Уточкін. У 1927-1928 рр. тут побудували кінофабрику, що стала кіностудією ім. О.Довженка.
Сергій Уточкін демонстрував польоти і на Печерську, на іподромі Південно-Західного товариства заохочення рисистого кіннозаводства. Газета «Киевская мысль» 16 квітня 1911 р. писала: «Сьогодні, о 4-й годині дня, на печерському іподромі відбудеться перший політ С.І.Уточкіна. Усі необхідні споруди та будівлі на іподромі вчора закінчені; у різних місцях паркану біля іподрому облаштовано кілька квиткових кас. Трамвайне товариство розпорядилося, щоб по лініях, що ведуть до іподрому, пустили збільшену кількість вагонів».
15 листопада 1915 р., коли йшов другий рік Першої світової війни, на Печерському іподромі відбулася закладка нової бігової альтанки. Старі дерев’яні трибуни, які прослужили доволі довго, були знесені. Проєкт нової будівлі трибун розробили архітектор В.М.Риков і скульптор Ф.П.Балавенський. І вже 30 травня 1916-го трибуни, хоча ще не повністю закінчені, освятили. Приміщення оформили чудовими скульптурами як усередині, так і на фасаді, мали трибуни на залізобетонних опорах з металевим навісом. Будівля могла служити як для змагань, так і для розважальних заходів. Але незабаром настав час революцій, громадянської війни та змін влади.
На початку травня 1919 р. при іподромі залишалися лише 52 коні, і міська влада вирішила його ліквідувати. Однак минули роки, господарське життя почало налагоджуватися, і президія Київського окружного виконкому 4 травня 1927 р. ухвалила «визнати за доцільне відновити роботу іподрому». За рік він почав діяти, але до колишнього рівня було ще далеко.
Тож восени 1934 р. політбюро ЦК КП(б) України зобов’язало Раднарком розглянути кошторис на відновлення Київського державного іподрому, встановивши термін — 1 травня наступного року. І вже в січневому номері за 1935 р. журнал «Соціалістичний Київ» у статті «Київський іподром буде найкращим у Союзі» писав:
«20 років тому, у перший рік світової війни, був побудований київський іподром за проєктом професора архітектури Рикова. Але він існував тільки 4 роки, тому що, відступаючи, петлюрівці підірвали його. Іподром лише частково відремонтували, щоб можна було іноді, від випадку до випадку, проводити скачки. І тільки останніми роками в нас почало широко розвиватися конярство, з’явилася потреба виховувати племінного, здорового та сильного коня. І ось українське кіннозаводське управління вирішило відновити й реконструювати київський іподром, зробити його першокласним, щоб він нічим не поступався найкращим європейським іподромам. Скласти проєкт нового, значно розширеного й більш упорядкованого іподрому доручили першому автору й будівельнику — проф. Рикову.
За останнім словом техніки облаштують бігове поле іподрому з призовими доріжками на дистанціях від 1600 до 4800 м. Тут побудують просторі трибуни для глядачів на 4200 місць за першою чергою будівництва й на 8000 місць за другою чергою. Побудують низку будівель господарського призначення, розрахованих на постійне випробування щонайменше 300 коней, — великі зразкові стайні, склади для фуражу, манежі, підмостки для запряжки та сідлання коней, каретну майстерню, ветеринарну станцію, житлові будинки для персоналу іподрому на 450 осіб.
Особливо важливо розмістити призові доріжки бігового поля так, щоб можна було організувати перегони на дистанціях у 1600 м при двох поворотах замість трьох, як це було раніше. Це дуже важливо тому, що на повороті кінь втрачає швидкість на дві секунди. Один і той самий кінь у Києві бігав повільніше, ніж у Москві та Одесі. Для розв’язання цього завдання необхідно відсунути щоглу радіостанції, щоб прибрати її троси з території іподрому в інше місце. Іподром, розташований на площі між вул. Січневого повстання (І.Мазепи. – В. К.) і вул. Урбановича (Суворова, потім Омеляновича-Павленка), в іншому напрямку розширюватися не може».
Будівельні роботи розпочали в 1935-му, а у вересні 1937 р., коли вже витратили близько 900 тис. руб., Раднарком УРСР затвердив уточнену кошторисну вартість іподрому з 1725 місцями для сидіння. Вона становила майже 1,5 млн руб., і завершити роботи планували в 1938 р. Але в цей термін не вклалися, і іподром відкрили 12 серпня 1939 р.
Газета «Пролетарська правда» писала, що «головну будівлю іподрому, яку не експлуатували кілька років, капітально реконструювали та розширили. У ній є низка зручних операційних залів для обслуговувань відвідувачів. З тилового боку будівлі заново спорудили зручні залізобетонні трибуни для глядачів. З відкриттям столичного іподрому починаються осінні випробування племінних коней верхової та рисистої порід. Найбільші державні кінські заводи України, а також московський, ленінградський і харківський іподроми вже привезли до Києва своїх найкращих племінних рисаків». Але вже за два роки СРСР вступив у Другу світову війну.
9 вересня 1945 р. іподром відкрив сезон рисистих випробувань. А в жовтні 1946-го Київський міськвиконком постановив: «Відновити відведення земельної території Київському Республіканському іподрому під реконструкцію та нове будівництво по вулиці Урбановича, 5 у Печерському районі». Але в наступні роки його територія знадобилася місту під спорудження системи водопостачання, і 8 травня 1960 р. тут відбулися останні рисисті випробування на призи закриття.
Того ж року розпочалося будівництво Центрального іподрому УРСР на просп. Академіка Глушкова, а 18 вересня 1966 р. на ньому відбулися перші змагання.
Сподобалася стаття? Подякуй редакції!
Читайте також: Хроніка київського трамвая;
Початок великого шляху: як будували залізницю до Києва;
Язик до Києва доведе: хто і як описував місто?
Від розквіту до занепаду і навпаки: історія аеропорту «Бориспіль»;
