Правила для киян

Правила для киян

Казенна винна крамниця на околиці Києва. 1908 р.

Як озеленювати Київ, якої ширини тротуари прокладати, де їздити велосипедами? Хто має вивозити будівельне сміття та чому заборонено посипати вулиці сіллю? Це не перелік вимог сучасних урбаністів, а зведення правил для киян, ухвалених міською думою майже 150 років тому.

Газета «Киевская мысль», 1911 г.: Швейцар

У січні 1871 р. у Києві пройшли вибори до міської думи за новими правилами. Обрали 72 гласних (депутати). Раніше обирали за станово-представницьким принципом, а тепер — за майновим цензом. Тож до думи потрапили 27 представників торгово-промислових кіл, 22 землевласники, 15 професорів університету св. Володимира, 4 професори духовної академії, 3 чиновники відомства народної освіти та один учитель гімназії. Міським головою став 31-річний Павло Демидов, який нещодавно оселився в Києві, виходець із відомої родини уральських гірничопромисловців-мільйонерів.

Нова дума підбила підсумки громадського управління за минулі роки та випустила «Звід обовʼязкових для мешканців м. Києва постанов, виданих з 1871 р. по 1910 р. включно», який складався з різноманітних правил міського життя. Вони стосувалися таких її боків, як забудова та озеленення, магазини та ринки, ресторани та корчми, відхожі місця у дворах та епідемії, ширина тротуарів і догляд за ними, освітлення вулиць та їзда на велосипедах тощо.

Так, з метою недопущення пожеж заборонялося «куріння тютюну: а) під час ярмарків у балаганах та на площі біля них,

Гімназист

б) у лісових складах і складах з легкозаймистими речовинами; а також залишати або кидати не погашеними сигари та цигарки на вулицях та у дворах». Курити заборонялося «в цирках, на сцені театру, за лаштунками, у вбиральнях і взагалі у приміщеннях, для куріння не призначених». Виняток допускався лише артистів і до того ж лише в артистичних вбиральнях, де власники театрів мали мати «особливі посудини з водою для кидання недопалків». А музикантам куріння дозволялося лише у спеціально відведеній кімнаті.

Окремі постанови стосувалися порядку утримання вулиць, площ, набережних і парків. Обовʼязок стежити за чистотою та справністю тротуарів уздовж садиб, прилеглих до вулиць, було покладено на власників та орендарів цих садиб. По ширині тротуарів вулиці Києва були поділені на чотири категорії. До 1-ї належали ті, всю ширину яких між будинками займали тротуари та бруківка. Таких вулиць було 86, серед них Хрещатик, Володимирська, Велика Житомирська, Андріївський узвіз, Костьольна, Михайлівська, Терещенківська, Щекавицька, Нижній і Верхній Вал, Олегівська та інші. 2-га категорія — це вулиці з палісадниками між будинком і тротуаром: Золотоворітська, Пирогівська, Московська, Предславинська, Тарасівська, Паньківська та ще 80 інших. 3-тю категорію складали вулиці, що мали тротуари шириною 3 аршини (210 см), а до 4-ї увійшли вулиці з тротуарами в півтора аршина. Загалом у Києві на початку XX ст. було 234 вулиці.

Двірник

Матеріалом для тротуарів могли служити асфальт, камʼяні та цементні плити, плити з обпаленої глини та клінкеру, бетонна маса та біла будівельна цегла. Виступи будинків, колони та пілястри не мали займати на тротуарі за його шириною понад 6 вершків (27 см). При вхідних дверях дозволялося влаштовувати не більше однієї сходинки, що виступає на 6 вершків. Загальна протяжність виступів по фасаду будівлі допускалося трохи більше третини його довжини. На тротуарах не можна було робити «виставки різноманітних предметів торгівлі та інші виставки без особливого дозволу міської думи».

Під час будівництва та ремонту будівель не можна було залишати на відкритих місцях у купах тріски, стружки та інше будівельне сміття. Усе це необхідно було щодня до закінчення робіт прибирати в закриті приміщення або вивозити.

Містянам заборонялося розкопувати гори та укоси, а також звалювати землю надвір. Якщо ж виникала потреба у земляних роботах із планування, її можна було проводити лише після отримання особливого дозволу міської управи. Власникам садиб, розташованих при підошві гір, заборонялося влаштовувати без такого ж дозволу підвальні поверхи та погреби.

По всьому Хрещатику заборонялося робити між тротуаром та бруківкою тумби чи будь-які огорожі. Тротуари слід було очищати взимку від снігу та льоду та посипати піском. Посипання сіллю категорично заборонялося.

На прогулянці

Власники будинків, що виходять на вулиці, мали «збивати вибоїни та вирівнювати їх за допомогою чистого снігу з дворів та дахів протяжністю в половину ширини прилеглих вулиць, з метою підтримки проїжджих частин вулиць протягом усього зимового часу у зручно проїжджому стані».

З настанням весни домовласники мали сколоти крижану кірку на проїжджу частину прилеглої вулиці. Поливання вулиць влітку також було їхнім обовʼязком. Наприклад, Хрещатик двірники мали поливати з 15 квітня по 15 вересня не менше трьох разів на день. Стільки ж разів наказувалося це робити й на базарних площах.

Для різноманітної торгівлі — як постійної, так і тимчасової були такі площі: Бессарабська та Басейна, Троїцька, Володимирська, Галицька, Львівська, Лукʼянівська, Житнеторзька, Печерська. Понад те дозволялося продавати дрова та вугілля на узбіччі вул. Степанівської та ще «рибу, фрукти та колісні вироби на закритих частинах канави між вулицями Верхній і Нижній Вал». Товкучі ринки допускалися на всіх базарах.

Розносну торгівлю можна було робити тільки з лотків, кошиків і за допомогою інших ручних пристроїв. А ось використовувати «вози, візки, сани та всякі перевізні пристосування, а також стільці, столи та пристосування для встановлення товарів» заборонялося.

Перевозити хліб містом наказувалося лише в щільно закритих фургонах, оббитих усередині цинком. Візникам хліба належало бути в білих полотняних фартухах із нагрудниками.

Міська дума суворо стежила за зовнішньою рекламою. Зокрема, в лютому 1907 р. дума ухвалила: «Забороняється влаштовувати вивіски поза стінами магазинів, майстерень і взагалі будь-яких торгово-промислових приміщень, на лозинах, жердинах або якимось іншим способом як на самих тротуарах, вулицях і площах, так і над тротуарами, вулицями та площами».

Існував суворий, затверджений думою порядок посадки дерев. Відповідно до нього на Хрещатику росли штамбові, кулястої форми, дерева. Для нагірних вулиць Печерська призначалася липа, а для низовини — акація та верба. Для Подолу було визначено ясен, для Лукʼянівки — берест, для Куренівки, Пріорки та Звіринця — липа, акація, верба. Також регламентувалися сорти дерев і по багатьох конкретних вулицях. Наприклад, для вулиць Старого Києва було визначено каштан. Полив дерев, їхнє збереження та заміна новими тих, що зіпсувалися, були обовʼязками домовласників.

Окремо стежили за насадженнями та порядком у міських садах, скверах та бульварах, які мали огорожу. Вони були відкриті для публіки з ранку до вечора, але заборонялося «ходити по траві, ламати дерева та рослини, рвати квіти, водити в сад собак, псувати доріжки, паркани та лавки, лежати на лавках та на траві, лазити через паркани та на дерева та виробляти нечистоти».

Їзда на автомобілях дозволялася по всіх вулицях, за винятком Андріївського та Іларіонівського (Вознесенського) спусків і підйому Малопідвальною вулицею. Не допускалася швидкість руху понад 10 верст на годину (верста дорівнювала 1067 м) по жвавих вулицях — Хрещатику, Великій Васильківській, Прорізній, Великій Житомирській, Олександрівській (Сагайдачного) та Безаківській (Петлюри). На інших вулицях дозволялася швидкість трохи більше ніж 20 верст.

Сідати за кермо могли особи обох статей старше 17 років, але лише автомобіля, вказаного у спеціальному дозволі. При цьому вони повинні були довести «своє вміння керувати автомобілем, користуватися всіма приладами, що знаходяться при ньому, й робити невеликі лагодження у разі легкого псування». Дозволи ж на право керування будь-якими автомобілями видавалися лише особам чоловічої статі не молодше 21 року. Вони повинні були підтвердити свої знання слюсарної майстерності, елементарних відомостей з електрики, збирання та розбирання мотора та іншого.

Їздити вулицями на велосипедах дозволялося лише «особам, які витримали випробування в умінні вільно володіти велосипедом, і не інакше, як у загальноприйнятих костюмах». У місцях великого скупчення людей і екіпажів особа, що їхала на велосипеді, мала з нього зійти та вести в руках. Їзда тротуарами взагалі заборонялася.

Особливо регламентувалася робота конки та трамвая. Не дозволялося входити до вагонів особам у нетверезому стані, арештантам у супроводі конвойних, а також «особам, які внаслідок нечистоти одягу чи запаху можуть бути неприємні пасажирам, наприклад: сажотруси, маляри, оселедниці тощо». У павільйонах на трамвайних зупинках лежала «книга з письмовими приладами для запису пасажирами скарг на порушення обовʼязкових порядків на міській залізниці».

Велика увага приділялася виконанню санітарних ухвал. Вони наказували власникам будинків утримувати в чистоті прилеглі до їхніх садиб тротуари й половину проїжджої частини та робити прибирання не пізніше 7 години ранку, а після цього «чистота повинна підтримуватися прибиранням сміття та посліду, що випадково потрапив, але не підмітанням їх». Окремою постановою від 10 липня 1883 р. було заборонено «зупинку біля огорож або біля воріт і хвірток для відправлення природних потреб, а необхідне для того відхоже місце має бути вказане потребою двірником кожного двору».

Сподобалася стаття? Подякуй редакції!

   

Читайте також: Кинотеатр Шанцера и другие;

Клізма перед Різдвом;

2009vs2019: Киев тогда и сейчас;

Маршрутка от Пикассо и Подол ван Гога: Киев в картинах известных художников.