Тримайся, пташко. Як у Києві розводили голубів для війни та пошти

Фото: Depositphotos.

Війна запам’ятається постійною брехнею росіян. Наприклад, про лабораторії біологічної зброї та спеціально натренованих птахів. Хоча зараз це недолугий фейк, раніше військові справді використовували птахів. Історик Олександр Вітолін розповідає про бойових голубів Києва.

Поштові голуби з давніх часів перебували на службі у правителів, дипломатів, військових. Усе мало змінитися в останній чверті 19 століття, коли телеграфне сполучення, здавалося, відправить поштових голубів на пенсію. Тоді голубники якийсь час поєднували дитяче захоплення, спортивний азарт, селекційну роботу та бізнес.

Ситуацію змінила німецько-французька війна 1870 року. Вона вказала на переваги паризької голубиної пошти в умовах осади. Військові та розвідники звернули увагу, що телеграфне сполучення можна втратити під час воєнних дій, також важко зберегти телеграмні повідомлення в секреті від шпигунів. Тому голуби знову стали у пригоді військово-польовій пошті.

У 1873-му поштових голубів придбали київські військові. А в 1890 році генерал Драгоміров вирішив поєднати військовий інтерес з особистим захопленням і започаткував Київське товариство голубиного спорту. Це було перше товариство голуб’ятників у Російській імперії. Коли захоплення голубами поширилось, товариство голубиного спорту з’явилося й у столиці. Тоді київська спільнота змінила назву на «Російське товариство голубиного спорту при 6-му саперному батальйоні». Під редакцією Н.Г. Вольфа з 1893 по 1904 рік виходив «Вестник Российского общества голубиного спорта».

Товариство влаштовувало змагання, на яких голуби мали повернутись на станції якнайшвидше. Власникові голуба-переможця діставався величезний приз у 75 рублів. Але для справжнього голуб’ятника ці гроші були не такими й великими.

Пара звичайних голубів-сивачів коштувала 5-7 копійок, проте вони членів товариства не цікавили. Пара поштових голубів коштувала від 50 рублів, а часом 100. Але жоден голуб’ятник не тримав одну пару. Наприклад, 120 пар голубів тримав Шпік, 100 пар — Войтех, 80 пар голубів — генерал-майор Савкін і 60 пар голубів — штабскапітан 132-го Бендерського полку Насонов. На тлі вартості голубів доволі скромним виглядає облаштування голубника, яке обходилось у 5-10 рублів. Від 50 до 60 копійок на рік коштував корм для одного голуба, або 100 рублів для 100 пар.

Як бачимо, для голубиного спорту 75 рублів були скоріш символічною сумою. По-справжньому великі гроші можна було заробити на продажу голубів. Цьому сприяло їх швидке розмноження. Так, 24 пари старих голубів дали за літо Насонову 108 голубів. Але треба зважати на те, що військові в ті часи були здебільшого позбавлені комерційної жилки.

Перших голубів купували в Бельгії, але справжніх голуб’ятників захоплювали не лише перегони, але й селекція — виведення нових порід, які зазвичай називали на честь рідного міста. Гордістю Києва стала порода київський світляк (світлий, турман). Нехай не вводить в оману зображення, на якому наші світляки виглядають справжніми піжонами в «береті» та «штанцях» однієї масті (колір масті може відрізнятись) і білою грудкою. Цей піжонський вигляд — результат пізнішої роботи селекціонерів. А перші голуб’ятники цінували київських світляків не за вигляд, а за те, що вони наче мерехтіли в польоті.

Голубиний спорт захопив не лише військових, але й цивільних. Київські газети тримали киян у курсі справ товариства голубиного спорту. У 1901 році газети повідомляли про успіхи київської військової поштової служби, яка під час військових зборів 33-ої піхотної бригади забезпечила зв’язок в густій лісовій місцевості на південь від Києво-Житомирського шосе.

Усі 22 телеграми, відправлені голубами на відстань від 40 до 60 верст (1 верста — 1,0668 кілометра), були доставлені до Києва за 1,5-2 години. При цьому деякі голуби здійснили перший поштовий політ. Таким чином командування постійно тримало штаб у курсі пересування військових сил.

На всеросійських змаганнях голубам доводилось літати більше. Зі станції Заболоття під Брестом, що знаходилась у 450 верстах від Києва, голуб-переможець долетів за 3 години 15 хвилин. А зі станції Олександрово, що знаходилась на Варшавсько-Бромбергській залізниці на відстані 800 верст від Києва, голуб повернувся наступного дня. Шанувальники голубів підкреслювали, що збільшення пересувних голубиних поштових станцій у військових частинах не лише гарантувало зв’язок, але й дозволяло заощадити на телеграмах.

У 1902-му газети повідомляли про виставку голубів місцевих любителів, участь товариства голубиного спорту на великих маневрах в Курську та подорож пароплавом по Дніпру для ознайомлення публіки зі службою поштових голубів, які відправлятимуть голубограми до Києва. Маневри під Курськом вкотре засвідчили військовий характер товариства голубиного спорту. Товариство поставилось до маневрів з усією серйозністю: заздалегідь відіслало свого члена для облаштування на московсько-курській залізниці голубиної поштової станції та запропонувало кавалеристам для зв’язку пересувні голуб’ятні, вказавши переваги такого різновиду пошти.

Газети також повідомляли про гучні справи. Так, з голубника Миколи Османа викрали 13 пар голубів. А в сусідньому Варшавському воєнному окрузі генерал-губернатор 5 липня 1904-го заборонив приватним особам тримати голубів поштової породи. Поліцейські, стежачи за дотриманням заборони, ретельно перевіряли приватні голубники та виявляли порушників. За тримання поштових голубів нашим польським сусідам доводилося платити штраф у 500 рублів або сісти на три місяці під арешт.

Про зростання київських голубників свідчать повідомлення газет про чергове змагання у 1907 році. Тоді зі станції в Клесово, що знаходилась на Київсько-Ковельській дорозі у 250 верстах від Києва, було випущено одразу 362 голуби. При цьому одні раділи тому, що їхні голуби прилетіли найшвидше, а інші — що повернулося хоча б 301 з 362 птахів.

Газети слідкували не лише за новинами голубиного спорту, але й переймалися долею голубів і били на сполох: «Слід звернути увагу на дуже сумні факти знищення поштових голубів мисливцями, які не вміють розрізняти птахів по польоту, або вміють розрізняти, але не звертають увагу на те, що цей голуб поштовий. Крім необізнаності мисливців, цьому явищу також сприяє відсутність у нас законів, що мали б захищати поштових голубів, які вже існують за кордоном.

Є голуби, які за загальним підрахунком зробили за своє коротке життя до 10 000 верст польоту під час дресування. Ціна такого голуба — дуже висока, й зберегти його дуже важливо для чудового потомства, яке здатне принести більшу користь. Все-таки свідоцтва про значення поштових голубів проникають у суспільство, і часто Російському товариству голубиного спорту повідомляють про пійманого, привласненого або ж підстреленого голуба, який знаходиться під чиєюсь опікою».

Для пересічних містян ці птахи були не просто «спортсменами»-летунами та листоношами. У цивільних містян голуби викликали ліричніший настрій: одних заспокоювало їх воркотіння, другі милувалися їх пір’ям, треті мріяли літати, як птахи.