Конка на вулиці Володимирській
Що таке кінна залізнииця та як її побудували в Києві? Де ходили ці трамвайчики та кого не пускали до вагонів? Який ажіотаж викликала новинка? 30 червня (18 за старим стилем) 1891 р. у Києві урочисто відзначили початок будівництва кінної залізниці. Цьому передували понад 20 років розгляду комерційних умов і технічних проєктів.
Нині далеко не кожен зможе одразу пояснити, що таке кінна залізниця, чи просто конка. Про неї в «Енциклопедичному словнику» Брокгауза та Єфрона (1895 р.) говориться: «Кіннозалізниці мають колію із залізних (або сталевих) рейок, по якій тяга вагонів виробляється кіньми. […] Переважне застосування в містах і приміських місцевостях. Рейкові шляхи для кінної тяги укладаються в полотні звичайних або шосейних доріг або на міських вулицях, на яких поруч із рейковою дорогою відбувається також рух звичайних екіпажів і пішоходів».
Перші проєкти кінної залізниці подавали до Київської міської управи ще в 1869 р., але час для неї тоді ще не настав. І лише 1885 р. намітилися реальні дії — відбувся конкурс підприємців на право будівництва конки. Після цього 15 січня 1886 р. у міській управі всі зацікавлені сторони зібралися для остаточних переговорів. Представники Брянського рейкопрокатного заводу заявили, що одночасне впровадження всієї запроєктованої по місту мережі неможливий. Тому вони запропонували спочатку провести дорогу в центральних районах. Але потім все ж погодилися на прокладання конки на околицях, якщо місто гарантуватиме пристрій парового підйому для зʼєднання кінної дороги на Подолі зі старим Києвом. Якщо ж ні, то підприємці були згодні збудувати дві окремі дороги.
У березні 1886-го військовий інженер генерал А. Є. Струве, будівельник залізничного мосту через Дніпро, підготував свій варіант прокладання мережі кінної залізниці загальною довжиною 12 305 сажнів (26 км). Дорога мала складатися з окремих ділянок, кожний завдовжки від 650 до 1340 сажнів. Стосовно сучасних назв київських вулиць пропонувалися такі маршрути: Європейська площа — пл. Арсенальна, пл. Європейська — пл. Українських героїв, пл. Українських героїв — вул. Велика Васильківська — вул. Коновальця, пл. Європейська — Хрещатик — Мала Житомирська — Велика Житомирська — пл. Львівська, пл. Європейська — Хрещатик — вул. Б. Хмельницького — І. Франка, вул. І. Франка — вокзал, вул. І. Франка — бульв. Т. Шевченка — Повітрофлотський шляхопровід, пл. Львівська — пл. Лукʼянівська, пл. Європейська — вул. Верхній Вал, вул. Нижній Вал — Костянтинівська — Кирилівська, пл. Українських героїв — Хрещатик — Б. Хмельницького — Володимирська — Ярославів Вал — пл. Львівська, вул. Гетьмана Скоропадського — Володимирська — Велика Житомирська — пл. Львівська.
Конка на Бессарабці
Міська дума міркувала не кваплячись, але все ж, як писала газета «Киянин», «після довгої тяганини» питання було вирішено на користь проєкту А. Є. Струве: «Побудову кіннозалізниці в Києві надати підприємцю Струве. Уповноважити управу укласти зі Струве попередню умову, зажадавши від нього заставу 30 тис. руб.». На засіданні 29 вересня 1886 р. за це рішення було віддано 33 голоси проти трьох. Протяжність майбутньої мережі конки визначили у 23 версти.
Але потім знову була затримка майже на 5 років. Лише 2 лютого 1891 р. газети повідомили: «Від підприємця з облаштування конки інженер-генерал-майора Струве надійшло прохання до міської управи про відведення 8 місць у різних частинах міста для складання матеріалів для спорудження кінно-залізничної лінії — рейок, шпал та ін. Як відомо, досі було відведено місце на Подолі навпроти пошти. Місця, про які просить пан Струве, розташовані протягом проєктованої лінії».
18 червня 1891 р. наприкінці Великої Васильківської вулиці, біля садиби Чернишова та міських скотобоєнь, відбулося освячення закладки робіт з облаштування кінної залізниці. Молебність звершив священник церкви Св. князя Володимира. Як писали газети, начальник губернії Л. П. Томара прикріпив молотом і цвяхом рейку до шпали, другий цвях вбив віцегубернатор, потім міський голова С. М. Сольський та інші особи. Фактично роботи розпочали раніше, а це була урочиста церемонія, після якої було дано сніданок для близько 100 осіб, які були присутні на урочистості, з проголошенням заздоровних тостів. До цього дня вже доставили темно-коричневі вагони з ліхтарями та дзвінками місткістю 20—25 осіб. Один після сніданку був випробуваний у русі, і замість коней його витягли робітники, за яких А. Є. Струве проголосив тост. На урочистостях грав військовий оркестр.
Прокладання рейок велося одночасно з двох боків: від нинішньої Либідської пл. і від Троїцької церкви, що стояла на розі Великої Васильківської та Жилянської. 2 липня «Киянин» повідомив, що з боку Деміївки рейки вже прокладені майже до церкви Св. князя Володимира на розі Володимиро-Либідської (Коновальця) вулиці, а зверху досягли лише Троїцького ринку на однойменній площі.
Конка на Царській (Європейській) площі, 1891 р.
Але вже о 8 год. вечора 18 липня Великою Васильківською до Хрещатика пройшов перший пробний вагон конки з «безкоштовною публікою». Вагон мав поперечні лави і з боків був відкритий, але на випадок дощу були передбачені спеціальні завіси. Поява пасажирського вагона «залучила численну публіку на вулиці, а діти цілим натовпом бігли наввипедеки з кіньми».
За день газети повідомили, що «майже протягом усього Хрещатика облаштовано полотно, шпали та рейки також укладені на значній відстані. Шлях Хрещатиком має подвійну лінію, між шляхами встановлені електричні ліхтарі». Наближався час відкриття регулярного руху, і 25 липня міська дума затвердила правила користування конкою.
«Правом проїзду міськими залізницями користуються лише особи, які сплатили за проїзд гроші й отримали від кондуктора квитки. За проїзд дітей віком до 5 років, які не займають окремих місць і перебувають на руках провожатих, плата не стягується. Не допускаються до вагонів: 1) ті, що перебувають у нетверезому вигляді; 2) арештанти у супроводі конвойних; 3) особи, які внаслідок нечистоти одягу чи запаху можуть бути неприємні пасажирам, наприклад: сажотруси, маляри, оселедниці тощо. Вхід і вихід пасажирів допускається тільки через задній майданчик вагона. На сходах майданчиків стояти забороняється. Не допускаються у вагон речі, що мають неохайний вигляд, одяг, що забруднює і що видає поганий запах, а також тварини й птиці. Куріння тютюну всередині вагонів забороняється. Усією мережею міських залізниць забороняється скидання на смугу, що займається рейковим шляхом, будь-яких предметів, як-то: сміття, снігу, піску тощо. Під час руху вулицями всі без винятку екіпажі, зокрема й візничі, а також перехожі при наближенні вагонів повинні негайно звертати з дороги міських залізниць. Забороняється прислузі, що перебуває при вагоні, залишати без нагляду коней на місцях зупинки вагонів. На міських залізницях не допускаються службовці до виконання обовʼязків у нетверезому вигляді».
Конка на лінії Хрещатик — Васильківська, 1891 р.
30 липня почався рух конки від Деміївки до Великої Жандармської (Саксаганського) вулиці. Першого дня цим маршрутом проїхали 3350 осіб. А за тиждень, 6 серпня, відкрився рух від готелю «Європейський» (на його місці збудовано Український дім) до мосту на Деміївці. Журналіст газети «Киянин» колоритно поділився своїми враженнями: «Натовпи публіки буквально брали в облогу вагони, які миттєво наповнювалися охочими покататися. Дуже багато хто з публіки, що застрибували на ходу й вистрибували з вагонів, переважно з простих класів, зривалися й котилися бруківкою, гублячи капелюхи й бруднячись у пилюці. Серйозних забиттів, однак, не було. Вагони відрізняються місткістю та хорошими еластичними ресорами. На більш крутих місцях до вагонів припрягається третій кінь, що чекає в різних пунктах. Припряжка відбувається на ходу, за кілька секунд, за допомогою причеплення збруї до спеціальних гачків вагонів». Того першого дня відкриття конка перевезла 10 057 пасажирів.
Але рух конки гористим Києвом був складним, і вже 9 вересня на Олександрівському (Володимирському) узвозі почалося прокладання шляхів електричного трамвая. Та й в іншому напрямку, на Деміївку, писала газета, «в пообідній час до припинення руху можна бачити цілі натовпи публіки, яка чекала вагонів і не потрапляла до них, зважаючи на абсолютне переповнення». 13 вересня «Киянин» повідомив, що протягом серпня 1891 р. міською залізницею було перевезено 263 115 пасажирів та виручено за продаж квитків 15 160 руб. 5 копійок. А невдовзі на вулицях Києва з’явився трамвай і його спочатку називали просто «електричною конкою».
Сподобалася стаття? Подякуй редакції!
Читайте також: Сигнальна ракета: як у Києві за годинником стріляли;
Палиця, копійка, паровоз: які газети читав старий Київ;
