Поза лотоса: як кияни змінювали ставлення до йоги

Поза лотоса: як кияни змінювали ставлення до йоги

Фото: Depositphotos.

Українці й раніше цікавилися йогою. Просто колись шукали в ній молодість і надприродні здібності, а зараз — душевний спокій. Історик Олександр Вітолін пригадує перших йогів Києва та як змінювалося ставлення киян до цих практик.

Зацікавлення йогою за межами Індії почалося наприкінці 19 століття, коли досягнення науки поклали кінець фокусам шарлатанів-алхіміків. Але, як кажуть, святе місце порожнім не буває. Замість філософського каменю й еліксиру молодості публіка, яка прагнула див, звернула увагу на йогу.

Першими хатха-йогою зацікавились американці та європейці. Їх цікавила зовнішня сторона: система дихання, фізичні вправи, пластика рухів — усе, що було зрозуміло й цікаво сторонньому оку без занурення в прадавню культуру Індії. Релігійна складова публіку цікавила менше, адже тоді довелося б вчити мову, священні тексти й складну кастову систему Індії. Тож часто поширювали хатха-йогу на заході пройдисвіти та невігласи. При цьому мандрівні циркові трупи, які запропонували публіці факірів-йогів, ще більше підсилили віру у «дива».

Вільям Аткінсон

З Європи та США мода швидко перекинулася на Російську імперію. На початку 20 століття в Санкт-Петербурзі було видано низку праць по хатха-йозі авторства Йога Рамачараки. Рамачарака був американцем Вільямом Аткінсом. Характерно, що досі невідомо про жодну поїздку американського адепта хатха-йоги до Індії або спілкування з йогами-індусами в США. Така відірваність від духовної батьківщини хатха-йоги дає підстави говорити, що адепти та їхні послідовники за межами Індії частіше спиралися на власні уявлення про йогу, ніж на те, що мається на увазі на батьківщині йоги.

У Російській імперії, а потім у СРСР мода на йогу здобула ще одну специфічну рису. Обмеження політичних прав і свобод підштовхнуло «царських», а потім «радянських» йогів шукати в хатха-йозі шлях до переродження людства в більш справедливе суспільство. Йога могла стати останньою розрадою для ескапістів.

Першим відомим київським адептом йоги був Борис Смірнов. Він народився на Чернігівщині, навчався в київській гімназії, потім вивчився на військового лікаря, після війни й революції повернувся до Києва. У 1920 році заснував окультний орден «Гісбар», метою якого було встановлення Світового Братства та будівництво Храму-Університету в Києві. Однак Смірнова і його послідовників заарештували. Згодом випустили, а таємний орден розпався.

За два роки Борис заснував новий таємний орден «Гармахіс». Водночас робив успішну кар’єру на кафедрі невропатології Київського медичного інституту. Результатом захоплення східними практиками, окультизмом і невропатологією стала віра Смірнова у телекінез. Він навіть почав ставити досліди та читати лекції про передачу думок на відстані. У 1927-му Смірнова знову заарештували та заслали в Йошкар-Олу, а після заслання заборонили проживати в Українській РСР, Москві й великих містах СРСР. Але це не завадило Смірнову зробити успішну лікарську кар’єру в Туркменській РСР. Він навіть став академіком Академії наук Туркменської РСР. Два арешти й заслання не злякали Смірнова, він продовжив цікавитися індуїзмом, перекладав «Махабхарату» та «Бхагавдгіту».

Як бачимо, варто було адептам хатха-йоги спробувати розглядати її не лише як набір фізичних вправ і зосередитися на духовному боці, як вони одразу привертали увагу радянських репресивних органів. Тому йога в СРСР була зведена до системи дихання.

Тоді радянські газети висвітлювали тільки ті теми, які озвучувала комуністична партія. Поки партія йогу ні хвалила, ні лаяла, про неї просто мовчали. Тому хатха-йога доволі довго існувала в Радянському Союзі як пережиток з дореволюційних часів.

Однак шляхи йоги були незвідані, йогами ставали навіть у ГУЛАГу. Саме в ув’язненні познайомився з йогою й завдяки ній зберіг своє здоров’я та життя один з керівників Норильського повстання Євген Грицяк.

«1959 року до Авраама Шифріна — єврея, колишнього працівника Міністерства оборони, який сидів за шпигунство, — прийшла книжка „Йог Рамачарака. Наука про дихання індійських йогів“. То була майже антикварна річ, видана російською мовою в Ризі ще 1914 року — з „ять“ і дореволюційним твердим знаком. Я переписував її ручкою зранку до вечора… І відразу почав з найпростішої вправи — ритмічного дихання на ходу. За два місяці пішов працювати на пилораму! А перед тим я провів п’ять місяців в одиночній камері івано-франківської тюрми; мене нікуди не викликали, але щось, видно, підсипали в їжу… Це було після того, як я вкотре відмовився співпрацювати з органами. Я відчув, що слабшаю з кожним днем. Думаю, мене просто хотіли знищити, але так, що ніби я помер природнім шляхом. Бо вбивати було не з руки, я вже був відомим тоді, після Норильського повстання. Одним словом, після п’ятимісячної бездіяльності став руїною повною — пройти 30 метрів до їдальні для мене було проблемою… В’язень Василь Кархут — це колишній лікар митрополита Шептицького, ви, мабуть, чули про його книжку „Ліки навколо нас“ — сказав мені відверто, що медицина вже безсила, і мені треба готуватися до найгіршого… Добре, що так прямо і сказав, це мене дуже мобілізувало. Як потопельник за соломинку, я вхопився за йогу й більше не розлучався з нею впродовж усього життя! Інші в’язні не були такими послідовними, хоч також читали ту книжку. А потім, уже в мордовських таборах, я мав можливість прочитати автобіографію Парамаганси Йогананди. Та книжка належала литовцю Йокубінасу Кястутісу, і він давав її лише тим в’язням, хто знав англійську мову. Англійську я також вивчив у таборі; за Сталіна це було б неможливо, але за Хрущова вже можна було читати „нейтральну“ з точки зору органів літературу».

А от кремлівські «старці» довідалися про йогу пізніше за радянських в’язнів. У 1960 році СРСР відвідала Індра Деві. Індра Деві, або Євгенія Василівна Петерсон, народилася в 1899 році в Російській імперії в Ризі й уперше почула про йогу, коли була в Москві.

Але спочатку це було лише модне захоплення. На першому місці для Євгенії була акторська кар’єра. У 1927-му вона потрапила до Індії, де почала зніматися в індійських фільмах, для яких і взяла творчий псевдонім Індра Деві. В Індії актриса не одразу захопилася йогою, а тільки після важкої хвороби, яку допомогла подолати йога.

Одужавши, Індра Деві вирішила стати йогинею. Але була проблема. Головний йог Тірумалай Крішнамачар’я не хотів мати справу з нею. Індра Деві була актрисою, жінкою та європейкою, а отже, не вартувала уваги великого гуру. Але оскільки Індра Деві була актрисою, жінкою та європейкою, вона звернулася до магараджа (верховного правителя), щоб той попросив за неї. Крішнамачар’я не міг відмовити магараджу й дозволив Індрі Деві почати навчання. Різка зміна стилю життя стала важким випробуванням для початківиці, але вона трималася. І коли гуру побачив, що для його першої учениці йога — не тимчасове захоплення, став приділяти їй більше уваги. У 1947 році Деві почала викладати йогу кінозіркам в Голлівуді. Захоплення голлівудських зірок наслідували їхні шанувальники. Також поверненню моди на йогу в США сприяла співпраця Індри з мережею спа-салонів, які пропонували уроки йоги. Очевидно, Деві була чудовим маркетологом, бо вона пропонувала йогу винятково як засіб від стресів і для збереження краси, молодості і здоров’я.

У 1960-му йогиня вирішила відвідати рідні їй місця: Ригу, Ленінград і Москву. У Москві вона потрапила на прийом індійського посла, де мала розмову з заступником голови Ради міністрів СРСР і соратником Леніна Анастасом Мікояном. Індра Деві прочитала коротку лекцію про йогу й трохи змінила скептицизм Мікояна, адже все пов’язане з релігією викликало недовіру радянських діячів. Після цього в радянських журналах почали з’являтися статті про йогу. У 1963 році вийшов роман російського письменника Івана Єфремова «Лезо бритви», в якому автор бачив у йозі шлях до переродження людського суспільства. Роман став надзвичайно популярним. На чорному ринку він перепродавався за величезні за радянськими мірками гроші — 40 карбованців. Єфремов навіть жалівся, що ділки заробили на книзі більше, ніж він.

Бум на йогу в Радянському Союзі дійшов до того, що у 1970 році студія «Київнаучфільм» зняла про неї документальний фільм «Індійські йоги — хто вони?»

Звичайно, серед радянських йогів було чимало диваків. Олесь Гончар під враженням моди на йогу зробив запис в своєму щоденнику.

«Як я був йогом. Сюжет оповідання. Один наш знайомий (скажімо, прообразом міг би бути С.З-ій), дбаючи про своє здоров’я і шукаючи шляхів до вічної молодості, захопився йогою. Тільки дружина з дому — вже стоїть на голові. А тоді став закидати ногу за шию. Одного разу закинув, замкнув, а розімкнути не може. Кілька годин сидів так, доки дружина повернулась з магазину. Сидить, посинів, ледве дише. Викликали швидку допомогу. Розімкнули, але ушкодили два хребці. Підвішували в касці крючком, і висів по 40 хв. Та лише костоправа обухівська поставила хребці на місто».

Здобувши популярність у радянських громадян, йога все ще викликала недовіру в радянської влади. Це добре відчувається у статті в «Українській Радянській Енциклопедії».

«Йога (санскр.— зʼєднання) — давньоіндійська ідеалістична філософська школа. Виникла в 2 ст. до н. е. в умовах розкладу рабовласницького ладу. Й. вчить, що найвищого блаженства людина може досягти не зміною обʼєктивних умов свого життя, а повним звільненням своєї свідомості від впливу зовн. світу і досягненням особливого психічного стану — „самадхи“ (зосередження), коли згасають усі бажання, мислення застигає на якійсь внутр. точці, порушується звʼязок із зовн. світом і нібито зʼявляється здатність інтуітивного бачення істини. З метою досягнення цього стану Й. розробила систему морально-етичної, фіз. і пізнавальної самодисципліни, в якій важливе місце посідають утримання від насильства над усім живим, забезпечення найдоцільніших положень тіла, регулювання дихання (виконання системи заходів, що обмежують природний ритм дихання), зосередження думки лише на окремому обʼєкті при повному виключенні чуттів та ін. Хоч Й. і дала опис ряду цікавих з наук. погляду психічних явищ, що вивчаються сучас. мед. наукою, експериментальною психологією і фізіологією, проте в цілому її вчення обеззброює людину в боротьбі проти соціального гноблення».

Сьогодні подібні слова викликають усмішку, але за радянських часів це було нормою. Таким чином радянська влада добивалася виховання покірного громадянина, готового пожертвувати собою за наказом партії. Тож і Олесь Бердник, який свого часу захоплювався йогою, дружив з Іваном Єфремовим і навіть їздив до першого з відомих київських йогів Бориса Смірнова, за якийсь час теж змінив своє ставлення до йоги. Це добре простежується в його філософському науково-фантастичному романі «Вогнесміх».

«Ми сіли за стіл, згадали маму й тата; дідусь звелів одразу ж послати їм телеграму — хай порадіють. Я похвалилася кількома новими книгами, де викладаються основи індійської йоги. Дідусь уважно глянув на мене, запитав:

— Ти хочеш використати це в майбутній практиці?

— Ще не знаю. Мені треба самій у всьому розібратися, збагнути, що може прижитися на нашому грунті, що — відкинути.

Дідусь помовчав, присьорбуючи чай. Потім зняв зі стіни бандуру і, ладуючи її, дружелюбно сказав:

— Дивися сама, Русалочко, розпізнавай, відрізняй правильну стежку від тупиків, але… чи варто кожній новій земній істоті заново лізти в болото, щоб визначити ступінь його бруду? Дуже немудро. Досвід віків треба шанувати й прикладати до себе. Йога — екзотична штука. Пригадую, як захоплювалися нею мої ровесники в шістдесятих роках…

— Нове ситечко на кілочку, — усміхнулася бабуся Олена. — Навіть на пляжах привселюдно стовбичили на головах ентузіасти, щоб похвастати своєю обізнаністю з древньою мудрістю.

— Те можна зрозуміти, — підхопив дідусь, — людині притаманний вічний інфантилізм, зрештою, великого лиха він не завдає, якщо це стосується зовнішньої моди — вбрання, інтер’єру кімнати абощо. А проблеми психіки й духу — це вже щось інше. Тут страшна небезпека. Скажу відверто, Русалочко: йога в найглибшій основі своїй пов’язана з вірою в ієрархію містичних сил. Пробуджуючи ті чи інші чакрами-центри до дії, ми відкриваємо свій мозок, нервову систему, всю фізіологічну структуру впливу тих втаємничених сил. Хто скаже, як вони діють, в ім’я чого? Прекрасні фрази, гуманістичні ідеї, людяні перспективи — все це слова, які вимагають підтвердження. Ми теж пестимо тварин, яких завтра пускаємо під ніж або довбню…

— Ой, навіщо такі асоціації? — скрикнула бабуся.

— Так воно є, якщо оголити проблему. Глянь неупередженим оком на історію Індії або Тібету. Там головні ашрами і центри по вивченню и розповсюдженню йоги, звідти вирушають апологети, щоб посіяти зерна прадавньої „мудрості“ в країнах Заходу. Але що вони досягли в себе вдома? Які результати тисячолітньої діяльності безлічі гуру й саньясинів?»

Загалом можна сказати, що на йогів радянська влада вирішила заплющити очі, адже вони були миролюбними та безпечними для існуючої системи. Інша справа, якщо йоги збирались на квартирі у майстра і він брав у учнів гроші або торгував передруком іноземного видання про йогу. В усьому, що стосується грошей радянська влада конкурентів не терпіла, тож за спробу отримати вигоду від чийогось захоплення йогою можна було потрапити до в’язниці.

Після розпаду Радянського Союзу незалежна Україна доволі швидко продемонструвала, що позбавлена радянських упереджень стосовно йоги. У 1992-му в київському видавництві «Здоров’я» вийшов книга «Повна ілюстрована книга з йоги» Свамі Вішнудевананда у перекладі Євгена Грицяка.

Поступово популярність йоги в Україні дійшла до того, що окремі дослідники розгледіли в козаку Мамаї гуру української йоги. Ще б пак! Сидить, ноги під себе підібрав і задумливо тягне люльку, чим не йог?

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: Сіно та філософія: як Київ став вегетаріанською столицею;

Для правого та лівого: де відпочивати біля води в Києві;

Дітям і дорослим: як вчать їздити на велосипеді;

Феномен «Тигроловів»: об’єкт критики чи культовий твір;

Знайти вбивцю. Хто пише українські детективи.